Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Традиції можна трансформувати...»

Художниця Zinaida — про арт-реабілітацію для ветеранів АТО/ОСС та їхніх сімей
11 серпня, 2020 - 10:07
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Мистецтво — здатне зцілювати! Ми забули цю не просту істину у вирі потрясінь, подій, заробляння грошей. І на якомусь етапі життя зупиняємося спустошені, не здатні емоційно зрушити з місця. Художниця, засновниця благодійної організації ARTREHUB  ZІNAIDA — про творчість, прадавні техніки українців та зцілення України.

— Пані Зінаїда, що відображають (внутрішній стан) роботи тих, хто бере участь у ваших заняттях, з початку АТО/ООС, карантину? Як змінилося світосприйняття сучасного українця, а воїнів АТО? Що саме в цих роботах можна побачити? Чи вдається достукатися до їхньої підсвідомості?

— Моєю післямайданною відеороботою «Mute» був закладений початок арт-реабілітації, якою зараз займається ARTREHUB. Дівчата, котрі в складних умовах Революції Гідності були волонтерами, потребували адаптації після завершення подій, тому виникла ідея допомогти їм у трансформації емоцій. Тоді зрозуміла, що можу допомагати через творчість. Мистецтво може зцілювати різними засобами.

Коли перші хлопці почали повертатися з війни, на той час я вже мала досвід роботи з дітьми-аутистами у київському психологічному центрі «Рівновага». Психологи, з якими працювала там, запросили у столичний Центр медико-психологічної реабілітації для учасників АТО.

Хоч маю психологічну освіту, я не бралася за те, щоб аналізувати психо-емоційний стан тих, хто приходив. Це робота медичних спеціалістів. Одразу побудувала заняття таким чином, щоби кожен гармонізувався під час цих годину-дві. Я розробила спеціальні вправи, які підготовлювали і налаштовували  на заняття. Тоді людина починає активізовувати свій творчий внутрішній потік. Організм «перемикає» програму із знищення, самознищення на творчість. Таку силу має мистецтво (художні твори, музика...) над усіма: чи то переселенці, чи військові, чи люди, що постраждали через кліматичні потрясіння, чи жінки, які опинилися в складних життєвих обставинах, психологічно складних умовах.

Серед циклу занять є одне — створення свого «символу»-оберегу і перенесення його на футболку. Так людина єднається з тим, що вона намалювала.

Щодо зміни світосприйняття сучасних українців, воїнів АТО. На мою думку, ми стали більш укоріненими. Навіть карантин змусив нас відкривати себе, свою країну — подорожувати нею, відпочивати тут. Така собі внутрішньоукраїнська інтеграція.

— Ви понад 10 років вивчали українську стародавню символіку, що сучасні українці з цього втрачають? Які пласти народної творчості уже, на жаль, безслідно зникли? Що ще можна відродити?

— Зникло майже все. Ми є «вторинними» носіями деяких традицій: гончарства, вишивки... Але традиції можна досліджувати і трансформувати. Я вивчаю, спілкуюся з етнографами, докопуючись до самого коріння, а потім трансформую таким чином, щоб було зрозуміло і моїм дітям, і бабусям, які мені про це розповіли. Тобто, роблю «прочитання» традицій універсальними.

— Зіно, ви вже почали відповідати на наступне питання. Частина народних традицій, в яких присутня народна символіка, може бути незрозумілою зараз для українця, як ви осучаснюєте їх? Чи можна таке робити? Які принципи цього? Наскільки вдається це зробити, щоб не втратити те найсокровенніше, що є в них?

— Вивчати і практично застосовувати, коли людина зрозуміє символи, вона мислить і бачить все символами.

Якщо про себе, то відома художниця Марина Абрамович колись охарактеризувала, мовляв, що моє коріння — традиції, земля, культура; серце — те, що говорю і випромінюю; а голова — результат  духовного поєднання з цим. І коли єднається верх з низом, тоді із серця йде потік. Інакше кажучи, я приймаю знання, «виношую» їх.

— Зазвичай скільки «виношуєте»?

— Збагнула: як би не поспішала, а виношувати все одно доводиться дев’ять місяців як дитину. Потім починаю реалізовувати — вже зі знанням, досвідом того, що потрібно сучасній людині.

Люблю спостерігати за людьми. Просто так на вулиці. У суперматкет зайду продукти купити і відволікаюся на людей. Дивлюся: що вони хочуть, яка реакція, чому інколи ведуть себе агресивно, чому щасливі, нещасливі?

Тобто, я поєдную ці досвіди — минувшини і сучасності, розуміючи на етапі створення, якою мовою треба говорити — через відео, перфоменс, які кольори використати...

Буває, люди приходять дивитися на мої експозиції і йдуть мовчки. А потім зізнаються, що робота «поцілила» у них.

— Ваша техніка вкорінена в минуле, а чи можна побачити через неї майбутнє? Те, що буде відбуватися за якийсь час. Запрограмувати своє майбутнє, усієї України?

— Протягом століть майже всі художники вважалися пророками, оскільки могли передбачати майбутнє. Мені здається, це пов’язано з тим, що художник доволі відкритий до світу. (Якщо ж він таким не є, не буде творчої енергетичної взаємодії). Існує інформаційне поле, через яке до митця потрапляє інформація, яка втілюється в його творчості і може стати пророчою. Насправді він лише поглинув інформацію, що витала в атмосфері.

Щодо програмування свого майбутнього. Зцілення країни відбувається через тебе. Не можна говорити, що ти — маленька людина і нічого змінити не можеш. По кому подзвін? Він дзвонить за нами всіма.

Приміром, є таке заняття «Зернове коло», яке більш орієнтоване на жінок. Викладаючи це коло/мандалу, жінки гармонізують себе, образно свій світ довкола, свою оселю, а відтак — і країну. Це потрапляє в простір як матриця і починає вібрувати позитивом.

— Чи те, що болить українцям (те, що ви бачите у роботах учасників) якось співвимірне з тим, як відчувають інші народи світу? Чи є якісь особливості у нашого народу? Чи народи світу усі різні, чи є, ймовірно, якесь об’єднюєче начало?

— До прикладу, є велика різниця між американськими та українськими воїнами. (У 2018 році Zinaida волонтерила у військових центрах та госпіталях США). У нас переважають добровольці, а там переважають люди, які йдуть на війну з інших причин, мотивацій.

Звісно, людина, приходить до моменту переміни свого життя, оскільки з народження запрограмована на не деструктивізм.

Очевидно, американці більш дисципліновані. Вони хоч і отримують більше уваги від держави, на відміну від наших військових, але більш орієнтовані на міжособистісні теплі стосунки. Натомість наші ж військові отримують менше уваги від держави, але з ними  часто доводиться себе і свою допомогу нав’язувати — мабуть, це тому, що в нас сильний волонтерський рух.

Знаючи, що США — мультикультурна країна, я зібрала всі знання про універсальну символіку в різних традиціях. І це спрацювало. Для всіх. У США ветерани воєн у В’єтнамі, Афганістані, Іраку теж згадували своє дитинство, дідусів-бабусь, предмети побуту, прикрашені символами... Моя програма, побудована на символізмі для українських військових прекрасно спрацювала для військових американських.

— Як плануєте розвивати цей напрямок арт-реабілітації? Куди рухатися? Які нові техніки будете впроваджувати?

— Реагую на запит. Зараз є запит працювати із жіночою енергією. Тому почали працювати з матерями, жінками, дітьми (родин ветеранів) із жіночими символами, які мали місце в трипільській культурі. АRTREHUB може працювати у будь-яких умовах. Так, ми працювали на лінії розмежування 1000 км зоні: розкладали килимки для його і займалися художніми практиками.

Завжди буде виникати потреба допомогти людям. АRTREHUB планує виходити на міжнародний рівень. Долучатися до міжнародних компаній, які рухаються у тому ж напрямку і ділитися досвідом.

— Зіно, над якими проєктами працюєте зараз?

— Кожен мій арт-проєкт — це частина життя. Зараз їх два. Вони побачать світ у 2021-му році. Перший — теж про ізоляцію, але чоловічу, не штучну. Має назву «Без жінок». Другий — про конфлікт між культурами.

Анастасія ТВОРИЩУК
Газета: 
Рубрика: