Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу.
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівської премії

Три дні, які змінили світ

Чим запам’ятався ІV Міжнародний фестиваль театрів ляльок «І люди, і ляльки–2018»
17 липня, 2018 - 18:22
СЦЕНА З ВИСТАВИ «СИНЯ-СИНЯ» В. КОРОТКЕВИЧА, МОГИЛЬОВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

«Що б я робив без цього світу — безликого, байдужого, де буття швидкоплинне... Що б я робив без цієї хвилі, куди кануть і тіло, і тінь... Що б я робив без цієї тиші, де помирає шепіт...», — ці слова Семюела Беккета можна вважати не лише екзистенційною квінтесенцією вистави «Бекет-блюз» Паневежиського театру ляльок на колесах, а й загалом ІV Міжнародного фестивалю театрів ляльок «І люди, і ляльки-2018», який нещодавно (за сприяння Львівської міської ради) відбувся на базі Театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки».

«ВІД 5 ДО 105» РОКІВ

За три дні фестивалю глядачі віком «від 5 до 105» років (як своєрідно визначили віковий ценз організатори фестивалю) і ті з них, хто володіє унікальною здатністю перебувати в двох місцях одночасно, мали змогу переглянути 19 вистав. Було задіяно п’ять театральних майданчиків міста і, враховуючи таку насиченість програми, просто дивом видавалося те, що лише тричі ті запеклі театрали, які поставили собі за мету переглянути усі фестивальні спектаклі, мусили обирати з двох одну.

Вперше у Львові під час фестивалю демонстрував свою майстерність один з найкращих українських маріонетників Сергій Соловйов із вуличними шоу-виставами «Пухнасте шоу» та «Кумедне ретро», який представив житомирський театр-студія ляльок-маріонеток «Комплімент». Ці вистави були особливо динамічними та «живими»: в інтернеті набирає «лайки» відео «спілкування» ляльки та живої собачки, і не одразу зрозумієш, хто є хто. На жаль, вистави просто неба прямо залежать від того, яким це небо буває під час дійства, тож дощі іноді заважали і лялькарям, і публіці.

Як десять днів можуть змінити світ, так і три — таких — дні можуть змінити не лише «заводські установки», а й загалом світогляд театрального критика.

Тим паче — критика в галузі драматичного театру, який з концепту «І люди, і ляльки» зазвичай обмежується лише частиною «І люди...»

Україну на фестивалі (так і проситься визначення «гідно») представили найкращі колективи Дніпра, Івано-Франківська, Черкас, Одеси, Сум, Сєверодонецька; близьке та далеке зарубіжжя — театри Білорусі, Литви, Польщі та Ірану.

У театрі ляльок, як видається, все складніше, аніж у драматичному, піддається класифікації. «Гідно» в цьому контексті не означає «не гірше», як-часто буває в порівнянні з європейськими формаціями, що залучаються до будь-якої «гри». «Гідно» — це не «краще», якщо розглядати гідність як одну з найвищих соціальних цінностей (що автоматично стається, якщо до цієї «гри» дотичне близьке зарубіжжя). «Гідно» — тут — на належному рівні, який включає в себе багато аспектів, головне — професійних, духовних та національних.

МІСТИЧНЕ ДІЙСТВО «ПІКОВА ДАМА» О. ПУШКІНА ТА П. ЧАЙКОВСЬКОГО (ГРОДНЕНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК, РЕЖИСЕР — ЗНАМЕНИТИЙ НА ВЕСЬ СВІТ ОЛЕГ ЖЮГЖДА)

Фестивальні вистави засвідчили, що, так би мовити, якість обдарування митців, дотичних до театру ляльок, інша, і саме в царині національного це проявляється яскравим чином. Видатний український психолог Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський писав, що саме до талантів та геніїв потрібно звертатися з метою вивчення особливостей психології національності, адже вони не стільки виявляють національний устрій, скільки розвивають і навіть створюють його.

ФЕСТИВАЛЬНЕ РІЗНОБАРВ’Я

Вкрай важливу роль для розвитку та ствердження національної самосвідомості відіграє національна мова. Вистави гралися польською («Казка про лицаря без коня» М. Гусньовської, Театр TeatrBarnaby, м. Гданськ, Польща), білоруською («Чарівна сопілка» В. Вольського, Мінський обласний театр ляльок «Батлейка», «Притулок пам’яті» М. Прокопович, сімейний театр Олександра та Лариси Бицко та «Синя-синя» В. Короткевича, Могильовський обласний театр ляльок), литовською(«Бекет блюз» С. Беккета, Паневежиський театр ляльок на колесах) та англійською («Зефір» А. Бігджоні, Театр «Deemak», м. Тегеран, Іран) мовами. «Елегантський звук та сличний вигляд» запропонувало своєрідно стилізоване ностальжі «Музична крамничка» Н. Крат за казкою Л. Легут (ЛАТЕМ «І люди, і ляльки», м. Львів) — тут українська мова щедро пересипана полонізмами. І — українською мовою: «Пригода Івасика» Я. Грушецького (Черкаський академічний театр ляльок Черкаської обласної ради), «Святкові сни» М. Гурина (Львівський обласний театр ляльок), «Олеся. Містифікація» О. Купріна в інсценуванні І. Уривського (Одеський обласний театр ляльок), «Коза-дереза» Р. Гребенюка (Дніпровський міський театр ляльок), «Момотаро» І. Задніпряного (Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки). Мовами оригіналу (російською та музичною) гралося містичне дійство «Пікова дама» О. Пушкіна та П. Чайковського (Гродненський обласний театр ляльок, режисер — знаменитий на весь світ Олег Жюгжда) та російською — химерно-фантасмагорична знахідка для психоаналітика «Інтерв’ю з відьмами» Є. Корняга Одеського обласного театру ляльок (лупити повішаний скелет матері, а потім піднімати його на чорних кульках взагалі можна було мовчки, мова тут ні до чого).

ТЕАТР ЛЯЛЬОК — ЦЕ ЗАВЖДИ ТАЄМНИЦЯ

У зв’язку з цим театр ляльок пропонує парадоксальну інтенцію: ті глибинні зв’язки, які є лише в його структурі (а саме — актор та лялька), для комунікації актора та глядача є важливішими за вербальні. Лялькар створює міфологічний світ та поєднує західну та східну парадигми («Момотаро»); актор «продовжується»в ляльках настільки, що навіть в нерухомому стані вони є предметами мистецтва і продовжують «грати» навіть після вистави («Синя-синя»); творці спектаклю ламають стереотипи, пропонуючи замість звичайної оповіді про святого Миколая практично безсюжетне авангардове дійство («Святкові сни»); лялькар «зростається» із лялькою в прямому сенсі настільки, що стає моторошно просто на фізіологічному рівні («Олеся. Містифікація»). Лялькар створює виставу просто на очах, плутаючи текст, імпровізуючи та сміючись, абсолютно в дусі площадного середньовічного театру («Казка про лицаря без коня»). Гумор в театрі ляльок теж має особливу природу. Є рівень смислу — тоді домінує значення. Наприклад, у фразах «Якби не вечеря, то вилитий жених», якою Відьма охарактеризувала Івасика («Пригода Івасика») чи «Який кавалєрик, такий і цукерок» з «Музичної крамнички»вже закладена вербальна комунікація. Але... Коли Ліза, соромлячись, біжить до лялькаря і притуляється до його ноги, намагаючись сховатися («Пікова дама»), чи коли коник-найбільший-у-світі-невдаха, бо не має свого лицаря, мандрує по світу із сумним «Тик-дик, тик-дик», лялькар придумує тут і зараз якісь тексти, доросла публіка плаче від сміху саме від того «тик-дик» , і смислові конструкції, які би пояснили це, тут просто зайві («Казка про лицаря без коня»).

«...що я робив... позавчора, коли в ілюмінатор намагався побачити іншого, який блукає, як і я, вдалині від життя, у вирі простору, серед беззвучних голосів, що переповнюють таємницю»... Театр ляльок — це завжди таємниця. В переважній більшості випадків вона створена людським генієм, але іноді стається так, що лялька та її володар міняються місцями, і людина стає сутністю того, ким, на її думку, покликана керувати. Це страшно, але не менш страшно цікаво. Тож три дні фестивалю, що пропонували «вир простору», який, перефразовуючи С. Беккета, переповнений явними і неявними голосами, направду можуть змінити світ. І не лише театральний.

Ельвіра ЗАГУРСЬКА, Львів — Київ, фото надані оргкомітетом фестивалю
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments