Вагнерівський «Летючий голландець» у форматі 3D!

Чи любите ви музику Вагнера? Що ми знаємо про маестро, чому його твори багато років в Україні не ставилися й такими рідкісними були сценічні успіхи? Напередодні прем’єри «Летючого голландця» в Донбас Опері (8 і 12 грудня, а потім виставу покажуть 14 і 17 лютого), де вперше «замахнулися» на масштабну постановку знаменитого твору класика, «День» вирішив погортати сторінки життєпису Ріхарда Вагнера.

Нагадаємо, в №№214-215 було опубліковано ексклюзивне інтерв’ю з німецьким режисером Марою Курочкою — постановником вистави. Опера «Летючий голландець» — спільний українсько-німецький творчий проект, присвячений 200-річчю від дня народження видатного композитора, ювілей якого меломани відзначатимуть 2013 року. У виставі зайнято понад 200 осіб (солісти, хор, оркестр, танцівники, технічні служби), а сам проект обійшовся театру понад 100 тисяч євро! У постановці немає пишних декорацій. Містичну атмосферу опери передасть відеопроекція бурхливого моря, а всю сцену закриє величезний похилий поміст — імітація корабельної палуби, яку буде зафіксовано під кутом, що створюватиме певний 3D-ефект.

На прем’єрі за диригентський пульт стане відомий маестро з Маріїнського театру Михайло Синькевич (Санкт-Петербург, Росія). Головні партії репетирувала міжнародна вокальна команда (у театрі підготовлено декілька складів акторів): Голландець (бас-баритон) — Андреас Макко (Німеччина), лауреат міжнародних конкурсів Олександр Благодарний і заслужений артист України Анатолій Воронін; Даланд, норвезький моряк (бас) — Вальтер Фінк (Австрія), заслужений артист України Юрій Алексейчук і дипломант міжнародного конкурсу Максим Іващук; Сента, його дочка (сопрано) — лауреат міжнародних конкурсів Леся Алексєєва (Національна опера України) і заслужена артистка України Тетяна Плеханова; Ерік, молодий мисливець (тенор) — Віталій Козін і Олександр Левчишин; Мері, вихователька Сенти (мецо-сопрано) — лауреат міжнародних конкурсів Анна Максудова і Наталя Матвєєва; Стерновий на кораблі Даланда (тенор) — лауреат міжнародних конкурсів Євген Удовін і Володимир Хамраєв. Опера виконуватиметься мовою оригіналу — німецькою.

Модерну сценографію постановки придумали Момме Гінрігс і Торге Меллер (Німеччина), художник по костюмах — Юлія Гарттунґ (Німеччина), хормейстер — Людмила Стрельцова (головний хормейстер Донецької опери), корепетитор — Мальте Кроїдл (Німеччина), диригент-постановник — Василь Василенко (головний диригент Донбас Опери), керівник проекту — Василь Рябенький (генеральний директор Донецького оперного театру).

Донеччани першими зважилися на сміливий експеримент, оскільки в Україні музичну спадщину класика не часто можна почути на оперній сцені, та й відвертих успіхів (у Львові, Харкові та Києві) було мало. Слід зауважити, що для оркестрантів і вокалістів виконання вагнерівського репертуару є іспитом на професійну зрілість. На жаль, бували випадки провалів і навіть зламаних доль, коли співаки втрачали голос, взявшись не за свою партію. Тьху-тьху, ми впевнені, що постановка в Донецькій опері не спричинить катаклізмів, а стане знаковою для театру, музикантів, співаків і всіх творців вистави.

«День» вирішив нагадати читачам декілька цікавих фактів із життя й творчості класика.

РЕФОРМАТОР МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ

Ріхард Вагнер (1813—1883 рр.) — видатний композитор другої половини XIX сторіччя — своєю творчістю завершив розвиток німецької романтичної опери і зробив значний внесок до історії світового музичного мистецтва. Центральне місце в спадщині маестро посідають опери, в яких збережено національний характер, відтворено легенди та перекази німецького народу, величні картини природи. Вагнер був не лише геніальним композитором, а й обдарованим драматургом — автором лібрето всіх своїх опер; видатним диригентом — одним із засновників сучасного диригентського мистецтва, яскравим публіцистом. Усе його життя було насичене невпинними шуканнями, наполегливою працею, творчим горінням. Найбільш відомі опери Вагнера — «Лоенґрін», «Летючий голландець», тетралогія «Перстень Нібелунга», «Трістан та Ізольда», «Парсифаль». Більшу частину життя Ріхард Вагнер піддавався гонінням за відважне прагнення реформувати музичний театр.

«КОХАННЯ, Й ЛИШЕ КОХАННЯ, ПРИНЕСЕ ЩАСТЯ»

«Музика — це жінка»,— констатував Ріхард Вагнер у своїй праці «Опера та драма». Мистецтво й життя були для маестро невіддільні одне від одного. Тому не лише героїням опер, а й реальним подругам маестро доводилося віддавати себе служінню енергії, «яка творить».

«Жіночі прототипи», як висловлюється біограф композитора Йоахім Келер, автор книжки «Останній титан», було широко представлено в житті Вагнера з самого початку. У нього було п’ять сестер, старша з яких, Йоганна-Розалія, зробила для його виховання набагато більше, аніж мати. Популярна акторка, вона підтримувала Ріхарда в його намірі стати музикантом, наставляла його на істинний шлях і залишилася в його серці «янголом», чию кончину (Розалія померла при пологах 1837 р.) Вагнер гірко оплакував.

Перший серйозний роман звів маестро з примадонною театральної трупи з Магдебурѓа Вільгельміною (Міною) Планер. Їхнє знайомство відбулося 1834 року. Ріхардові було 22, Міні — «вже» 25 років. Півтора року по тому вони одружилися. Шлюб був, за висловом біографів, «обопільним непорозумінням»: Міна шукала стабільності, а Вагнер жадав пригод. Проте шлюб тривав 30 років, протягом яких Міні вдавалося зберігати становище «головної жінки» в житті Ріхарда Вагнера. Відомо, що композитор обговорював із дружиною творчі плани, зокрема разом із нею було розроблено концепцію опери «Парсифаль».

Матильда Везендонк — дружина шанувальника Вагнера і мецената Отто Везендонка — вважається «великим коханням» у житті маестро. Цей роман був платонічного характеру, на сплеску творчої енергії виникають — «Золото Рейну» та «Валькірія» (цю оперу було присвячено Матильді). «Любовний трикутник» з Везендонками у великій мірі слугує джерелом натхнення для «Тристана та Ізольди». До речі, п’ять віршів Матильди, покладені на музику Вагнера, утворюють вокальний цикл Wesendonck Lieder, одне з найекспресивніших освідчень в історії музики.

А жінкою, яка відіграла центральну роль у житті маестро, стала Козіма (1837 — 1930 рр.). Вона була дочкою відомого композитора Ференца Ліста. Одружилася з диригентом Гансом фон Бюловим... Шлях до щастя Ріхарда та Козіми був тернистим. Вони кохали одне одного довгі роки. Але це почуття приносило обом страждання, оскільки кохана композитора була дружиною його близького друга й популяризатора творчості маестро. Козіма та Ріхард одружилися 1870 року, в них народилося троє дітей: дочки — Ізольда та Єва й син Зігфрід. Віддана дружина, захоплена шанувальниця й дбайлива господиня реалізувала ідею фестивалю в Байройті. Козіма очолила цей форум після смерті Вагнера 1883 року, перетворивши його на культову подію світового масштабу. До речі, цей фестиваль проводиться в баварському місті Байройті в спеціально побудованому для цього театрі й у наші дні!

«До кінця мого життя вона була для мене неоціненним супутником, стимулом і підтримкою і, якщо хочете, свого роду леді Макбет — лише в позитивному значенні. Почуття, яке я плекав до Козіми, спокійне і розсудливе, не було від цього менш міцним; воно було породжене свідомістю величезної надихаючої ролі, яку мало зіграти в моєму житті кохання цієї чуйної та висококультурної жінки (риси, відсутність яких спричинила невдачу мого першого 30-річного шлюбу). Скріпивши зв’язок, який тривав уже роками, наш законний шлюб, який ми взяли 1870 року, збігся з появою на світ крихітної істоти, якій я в своїй батьківській любові побажав стати таким же багатирем душі і тіла, як мій улюблений герой, Зиѓфрід; саме тому я й назвав його Зиѓфрідом», — писав ВАГНЕР.

Своєю творчістю Ріхард Вагнер, подібно до одного з лицарів круглого столу — Парсифаля, доніс до людства вогненну Чашу кохання, прагнення і героїзму, пломінь якої надихає багато людей. Але через те, що лідер нацистів Гітлер захоплювався музикою композитора, називав Вагнера своїм «духовним учителем», а знаменитий «Політ валькірій» (дуже красивий уривок із опери «Валькірія») став офіційним гімном німецьких люфтваффе... на твори, які входять до скарбниці людства, на довгі роки було поставлено тавро антисемізму! У колишньому СРСР музику Вагнера дуже рідко виконували, і виросло кілька поколінь, які не знали творчості класика.

ШТОРМ І ЛЕГЕНДА ПРО ГОЛЛАНДЦЯ

1839 р. Пливучи з Риги до Лондона на вітрильнику, Вагнер став свідком бурі, яка справила на нього величезне враження. 1840 року композитор написав чорновий варіант тексту опери, взявши сюжет з опублікованої 1834 р. новели Генріха Гейне «Мемуари пана фон Шнабелевопського». Цей варіант Вагнер продав директорові Паризької опери, і наступного року відбулася прем’єра опери композитора Луї Дича, написаної на цей текст. Сам же Вагнер доопрацював текст і написав свою музику приблизно за сім тижнів! Прем’єра «Летючого голландця» відбулася 2 січня 1843 року в Дрезденській придворній опері під орудою автора і мала помірний успіх. У подальші роки опера ставилася і в інших містах: Ризі і Касселі (1843), Берліні (1844), Цюріху (1852), Празі (1856) тощо. Вагнер неодноразово повертався до опери протягом свого життя — 1846 і 1852 рр. він переробив інструментування, 1860 р. розширив увертюру. З 1870 р. опера йшла в європейських театрах у перекладі. Перша постановка «Летючого голландця» в рамках Байройтського фестивалю відбулася лише 1901 р. під орудою Фелікса Моттля.

8 грудня 2012 р. — увійде до історії українського театру як першопрочитання вагнерівського «Летючого голландця» на сцені Донецького театру опери і балету ім. А. Солов’яненка.

Режисер-постановник опери Мара КУРОЧКА розповіла перед прем’єрою: «Я розповідаю «Летючого голландця» як сон-марення Сенти. Уві сні Сенти ми переживаємо події з її емоційного погляду. Перед нами з’являється обмежений, меркантильний, ворожий і зачерствілий світ, в якому правлять її батько і Мері. Сента мріє про Голландця і бачить у нім вигадану рідну душу. У цій постановці для мене йдеться про те, щоб через історію Сенти передати відчуття життя ХІХ століття, наблизитися до нього, наскільки це можливо, виходячи з сучасної ретроспективи, оскільки я бачу сильні паралелі з нинішнім соціальним настроєм. Глобалізація, гіперкапіталізм, зрушення в цінностях ведуть до того, що одинак відчуває себе безсилим...» До речі, головною героїнею донецької версії є не Голландець, а Сента!

«ЧОРТОВА ДЮЖИНА»

Вагнер був забобонною людиною. Він до кінця своїх днів впадав у панічний жах від числа 13. Причиною цього страху був той факт, що композитор народився 1813 року і його ім’я та прізвище Richard Wagner містить у собі «чортову дюжину». Сам Вагнер казав щодо цього таке:

— Якби від народження мене не переслідувала «чортова дюжина», то я б уже до тридцяти років підкорив би весь музичний світ!..

Боячись провалу нової опери, Вагнер категорично забороняв влаштовувати прем’єри тринадцятого числа.

ДЛЯ КНИГИ РЕКОРДІВ

Схильний до музичної гігантоманії, Ріхард Вагнер написав найдовшу в світі сольну арію. Вона звучить у сцені жертвопринесення Брюнгільди в опері «Загибель богів». Час звучання арії — 14 хвилин 46 секунд!

Також Вагнеру належить найдовша в світі класична опера — «Нюрнберзькі мейстерзінґери». У нескороченому варіанті опера триває 5 годин і 15 хвилин!

ПУБЛІКА ЗАВЖДИ МАЄ РАЦІЮ!?

1855 року Р. Вагнера запросило Лондонське філармонічне товариство дати кілька концертів. Щойно Вагнер з’явився в Лондоні, як одразу ж піддався нападкам. У музичних колах пройшли чутки, що він зверхньо ставиться до незаперечних авторитетів: Моцарта, Керубіні, Бетховена і «мучить їх у своїх концертах» як завгодно. Особливо дратувало лондонців те, що він диригує симфоніями Бетховена напам’ять. Вагнерові дали зрозуміти, що це дуже непристойно і нешанобливо щодо Бетховена. І на наступному концерті партитура дійсно лежала на пюпітрі. Успіх концерту був надзвичайним. Знавці музики оточили Вагнера і навперебій вітали:

— Адже ми вам казали!.. Це зовсім інше звучання! Справжнє бетховенське звучання! З якою досконалістю ви взяли темп скерцо! Як геніально вели альти!..

Раптом один із музичних знавців схопив відкриту партитуру і побачив, що то був «Севільський цирульник» Россіні, який стоїть на пюпітрі... догори дриґом!

«МУЗИКА МАЙБУТНЬОГО»

Одного дня в Парижі Вагнер прийшов до видавця і сказав:

— Месьє, я великий композитор і пишу музику майбутнього! Я маю честь дати вам дозвіл її надрукувати!

— Музику майбутнього? — перепитав видавець. — А ви часом не Вагнер?

— Так, це я, — гордо відповів композитор.

Видавець знизав плечима:

— Я не займаюся музикою майбутнього, месьє Вагнер. Звернетеся до мого онука!..