Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги...
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф

Від часів Хмельниччини до сьогодення

Вперше на сцені Національної оперети — легендарний твір Ліни Костенко «Маруся Чурай» у постановці Сергія Павлюка
7 лютого, 2018 - 11:17
ФОТО АНАТОЛІЯ ФЕДОРЦІВА

Постановку історичного роману у віршах «Маруся Чурай» здійснив режисер із Херсона Сергій Павлюк. Столичному глядачеві він відомий за двома популярними виставами. На Камерній сцені ім. С. Данченка Національного театру ім. І. Франка йде його моновистава «Не плачте за мною ніколи...» Марії Матіос у виконанні Лариси Кадирової. А в Театрі на Подолі він здійснив постановку п’єси «Замовляю любов» драматурга Тетяни Іващенко. Подальше підкорення київського театрального простору головний режисер Херсонського театру імені М. Куліша С.Павлюк продовжує на сцені Національного театру оперети. 9 і 10 лютого представляє, драматичну роботу — історичну драму «Маруся Чурай» Ліни Костенко.

Звернення до творчості видатної української письменниці для режисера не випадкове, його першою виставою була саме Ліна Костенко — «Дума про братів Неазовських», за 12 років своєї творчої діяльності він неодноразово звертався до улюбленого автора. Взагалі, Сергій Павлюк надзвичайно активний постановник, за порівняно недовге творче життя у його доробку — 80 вистав. Київська «Маруся Чурай» відкриє рахунок дев’ятого десятка. Про те, як народжувалась постановка, — розповідь режисера.

ПРИВИД ОПЕРЕТИ — ЧАС ДИКТУЄ СВОЄ

— Коли художній керівник Національної оперети Богдан Струтинський показав театр, його технічні можливості, то я захопився масштабами. Спочатку йшлося про постановку «Графа Монте-Крісто», та коли ми почали вести конкретні перемовини, то я запропонував «Марусю Чурай». До того часу ставив цей твір тричі, в Луганському українському театрі, ще до війни на сході, у Миколаївському українському театрі драми і музичної комедії та  у Рівненському театрі. Тобто добре знаю матеріал, а тут завдання виявилось дещо іншим — втілити суто драматичний твір у Театрі оперети, — розказав «Дню» С.Павлюк. — Богдан Струтинський прагне всебічно розвивати свій театр, робити його різноплановим, запрошує молодих режисерів, шукає нові форми, пробує і камерні жанри... Це перспективно, перш за все для акторів, які звикли працювати в сталому жанрі, а так у них з’являється можливість розвиватися й пробувати себе у чомусь іншому. Зрозуміло, що в опереті всі актори — потужні вокалісти, а от розкритися в драматичному матеріалі — тут треба попрацювати, досвіду потрібного трохи бракує. На цьому мені потрібно було сконцентруватися.

«Маруся Чурай» — вистава музична, з піснями, танцями, тож стихія для оперети досить відома. Мене дуже тішать можливості акторів старшого покоління, потужні актори Микола Бутковський, Сергій Бондаренко, вони — приклад для молодих. Задоволений роботою Ірини Лапіної в ролі Бобренчихи. Гарну роботу демонструє Тетяна Дідух, виконавиця ролі Марусі, потужно працює.

У кожній своїй виставі я ставлю перед собою різні художні завдання, згідно з творчим напрямом колективу, його можливостями, часом постановки, естетичними запитами суспільства. Добре знаючи матеріал Ліни Костенко, щоразу я відкриваю в ньому щось нове і пропоную акторам інші задачі. І час диктує своє. От, наприклад, як актуально для нашої ситуації звучать слова: «Чотири роки йде війна, А досі просвітку нема!»... Події драми відбувались дуже давно, а як перегукуються із сьогоднішнім часом! Акторам є з чим резонувати, що з себе витягувати.

Я хочу розповісти в першу чергу про людей, якими вони є, якими можуть бути. Не менш загрозливо звучить ще одна фраза: «Ой люди, люди, Божа подобизна, До чого ж ви цю землю довели?!» Мені здається, що подібні актуальні речі здатні зачепити глядачів. Маруся Чурай — не ікона, і мені хочеться показати її саме як людину, творчу особистість. У неї порушився власний внутрішній світ, і поки вона з цим розбиралася, руйнувався світ навколо неї, а вона не хотіла цього бачити. І лише згодом до неї приходить усвідомлення подій. Здійснювати постановку мені допомагає моя постійна команда із Херсона, балетмейстер Юрій Бусс, хормейстер Ружена Рубльова, яка розпрацьовує з акторами техніку фолькового звучання голосів. Також співавтори багатьох моїх вистав — художники Сергій і Наталка Ридванецькі, які створили сценографію та костюми. Диригент —  Сергій Нестерук. Особливо хочу відзначити бездоганну роботу технічних цехів театру, всі просто із золотими руками!

«ТВОРЧІСТЬ ЛІНИ КОСТЕНКО НАДИХАЄ!»

Особистість Ліни Костенко для мене особлива по життю. Колись, ще школярем я почув по Українському радіо постановку її «Думи про братів Неазовських». На мене це справило незбагненне враження, я тоді взагалі вперше дізнався, що таке театр. Тому, коли поступив на режисерський факультет, поставив цей твір, як свою дипломну роботу у Черкаському театрі. До речі, ця вистава в репертуарі ось вже 12 років! Знаєте, ще студентом, я мав щастя поговорити з Ліною Василівною по телефону, зараз в усіх справах спілкуюсь з її дочкою, Оксаною Пахльовською. Ліна Василівна, на жаль, не буде присутньою на прем’єрі, вона просила передати їй відео вистави, сказала, що бачила багато «Марусь...» і хоче постановки інших своїх творів. Наприклад, поеми «Сніг у Флоренції». Я вже давно думаю про цю поему, але поки не знайшов, який би театр відгукнувся на пропозицію. Тема актуальна завжди — митець і влада. Маю задум, цікаве рішення, так що, сподіваюсь, що здійсниться...

Творчість Ліни Костенко надихає! Образність її тексту в моїй уяві миттєво знаходить відгук і мої рішення народжуються відразу і без зусиль, загальна картина сцени виникає з усіма деталями. Вона дає наснагу для моєї творчості. Якщо визначати, хто з авторів для мене на першому місці, я б без вагань поставив Ліну Костенко. На другому — Шекспір, потім — Гоголь, потім — Чехов...

Алла ПІДЛУЖНА
Газета: 
Рубрика: