Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Війни – від сімейних до світових

У столиці пройшов «Тиждень ізраїльського кіно»
19 вересня, 2016 - 16:25
ВІДКРИЛА ПОКАЗИ «ІСТОРІЯ ПРО ЛЮБОВ ТА ТЕМРЯВУ» - СТРІЧКА Є РЕЖИСЕРСЬКИМ ДЕБЮТОМ НАТАЛІ ПОРТМАН / ФОТО З САЙТА KINOAFISHA.UA

Відкрився фестиваль, програма якого складалася із п’ятьох картин, біографічною стрічкою «Історія про любов та темряву».  У картині йдеться про життя відомого журналіста і письменника Амоса Оза (режисерський дебют Наталі Портман, яка  також зіграла одну з головних ролей).

Інша біографічна стрічка фестивальної афіші «Останні дні Рабина» розповідає про розслідування убивства у 1995 році прем'єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабина. Використовуючи хронікальні кадри цієї трагічної події, режисер Амос Гітай засобами документальної стилістики намагається і в постановочних сценах створити атмосферу правдивості та об’єктивності того, що відбувається на екрані. Щоправда, це не рятує його фільм від звинувачень у тенденційності, у підтримці лівих, до яких відносять і Рабина. Це й не дивно, адже в картині йдеться про політичні реалії однієї з найгарячіших точок планети. А там, де ллється кров, не може бути мови про порозуміння та повагу до своїх політичних опонентів. Особа Іцхака Рабина, який ціною компромісів намагався встановити мир на Близькому Сході (за що і був убитий радикально налаштованими сіоністами), і досі викликає на його батьківщині полярні судження та оцінки. 

Картина «Останні дні Рабина» цікава не стільки своєю політичною складовою, скільки своїм метафізичним зрізом. Убивство Рабина мало під собою не стільки політичні, скільки релігійні мотиви. А це виводить проблему терору зі сфери конкретних політичних реалій та спрямовує нас до пошуку її глибинних онтологічних причин. Адже вбивця прем’єр-міністра був не просто патріотом, який не подарував Рабину підписану в Осло угоду з Ясіром Арафатом. Мотивацію для злочину та його виправдання колишній студент знайшов у Торі та у проповідях радикально налаштованих рабинів-фундаменталістів.
 

З огляду на тему релігійного фанатизму на особливу увагу заслуговує прекрасна, камерна за формою і вселенська за своїм змістом картина Роніт Елькабец та Шломі Елькабец «Гетт, або Суд Вів'єн Амсалем». Як виявляється, в Ізраїлі немає цивільного шлюбу і, відповідно, цивільного розлучення. Тож героїня картини Вів'єн разом із адвокатом марно намагається домогтися розлучення зі своїм чоловіком, з яким давно не живе. Процес затягнувся аж на… п’ять років і не мав би завершення, якби принижена жінка не пообіцяла нелюбому чоловікові, що після розлучення ніколи не вийде заміж. Лише після цього ревнивець, який тут виступає зразковим ортодоксальним іудеєм, погодився на розлучення. Троє суддів і секретар, які звершують вищий релігійний суд від імені свого ревнивого бога, лише одним своїм виглядом примушують згадати про священний синедріон. І про тисячі років історії людства, яке формувало свої погляди, ідеологію, звички – все, що тепер називають «культурою», – на фундаменті юдейських уявлень про світ. Тож обидва фільми, якими б несхожими вони не були, розповідають про те, як догматизм, релігійно-політична демагогія, маніпуляція свідомістю людей беруть гору над життям та здоровим глуздом. Конфлікти усіх рівнів, якими сповнене наше існування, свідчать про нашу безпорадність перед життям, перед тією вітальною силою, яка врешті знаходить свій найвищий вияв у жертовній любові. А вона, як відомо, не вписується у створені людьми догми та закони. Фестивальні картини і розповідають про те, як з цієї безпорадності,  страху перед життям народжуються усі форми терору, прояви насильства,  війни – від сімейних до світових.

Вадим ДИШКАНТ
Рубрика: