Як крапля довбе камінь не дворазовим, а багаторазовим падінням, так і людина стає мудрою не від дворазового, а від багаторазового читання.
Джордано Бруно, італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму

Як це виглядає

21 серпня, 2019 - 10:26

По інтернету вже кілька днів гуляють два фото, поєднаних за принципом «було-стало». Знімки зроблені з одного ракурсу в одному й тому самому місці в інтер’єрах Офісу (Адміністрації) Президента. На першій світлині — коридор при попередньому голові держави, на другій — при нинішньому. Перша стіна завішана величезними, від підлоги до стелі фотопортретами військових із зони АТО/ООС. На другій портрети замінені на стандартного розміру живопис.

Позавчора на сайті одного з київських видань з’явилися власне репродукції полотен, якими відтепер прикрашений офіс на Банковій.

У кожного публічного факту чи події є своє поле значень. Тим паче, якщо зустрічаються мистецтво й політика, мистецтво і влада. Тобто це не просто картини, це не просто інтер’єри. Це завжди певна позиція, певна ідеологія.

Що маємо тут?

Я розумію, що декоратори Офісу цілком могли виходити з найкращих міркувань. Ну, або ті, хто віддавали їм накази, прагнули якнайшвидше позбавитися від будь-яких нагадувань про тричі проклятий антинародний режим. Заодно заохотити вітчизняних митців. Але виходить поки що демонстрація байдужості голові держави до тих, хто зараз на фронті.

Другий момент тонший, але не менш характерний.

Одразу зауважу: я не суджу зараз рівень представлених художників і художниць — він переважно на висоті. Тут інше.

Справа в тому, що, судячи з репродукцій, усі роботи, що нині висять на Банковій — фігуративні, тобто з конкретними впізнаваними краєвидами й образами.

На Заході, до досвіду якого любить апелювати теперішня «молода команда», вішати фігуративні полотна в офісах, за якимись дуже особливими винятками, — моветон. У коридорах, у кабінетах завжди висить абстракція. Чому?

По-перше, «фігуратив» приїдається набагато швидше, ніж абстракція. Замість комфорту, який має вносити в інтер’єри (пам’ятаймо, що це — не музей, це — робочий простір), — стає занозою для очей.

По-друге, фігуративний живопис надто опукло передає смакові уподобання господаря кабінету. А смакові уподобання на такому рівні — це якраз несмак. Щось на кшталт кабанячих голів чи рогів оленя. Непряма хвальба статусом, характерна, на жаль, для корумпованих діячів. Візуально «стерта» абстракція таким неприємним символічним шлейфом не обтяжена.

Тож вийшло як завжди.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День». Фото з фейсбук-сторінки Тетяни КОСТЕНКО
Газета: 
Рубрика: