Євгенія Мірошниченко. Образи

Вечір «Євгенія Мірошниченко. Образи» відбудеться в Київському муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва.

Неповторний голос (лірико-колоратурне сопрано) Євгенії Семенівни (1931 — 2009 рр.) захоплював слухачів. І досі, навіть у записах, її майстерність причаровує. Віртуозне володіння вокальною технікою, яскравий акторський талант — усе це демонструвала прима опери у своїх незабутніх вокально-сценічних образах. Мірошниченко була дамою з характером і завдяки цьому багато чого добилася, її ім’я знали в світі, їй аплодували мільйони глядачів різних країн, компліменти говорили видатні особистості.

«НАЙКРАЩА ВІОЛЕТТА ЄВРОПИ»

Так називали Євгенію Семенівну музичні критики. Нагадаємо, партія Віолетти з опери «Травіата» Джузеппе Верді була її дебютом на київській сцені, вона стала й фіналом (25 травня 1994 року) в творчій кар’єрі співачки. Та Мірошниченко знайшла себе в іншій іпостасі — як педагог з вокалу, викладаючи в Національній музичній академії Україні. Останній раз «наживо» шанувальники творчості почули її вражаючий голос 2001 року (на ювілейному концерті в Палаці «Україна», присвяченому 70-річчю, де Мірошниченко разом із тенором Михайлом Дідиком виконала легендарну «Застольну» з її улюбленої  «Травіати»)...

Мірошниченко в одному з інтерв’ю «Дню» зізналася: «Своє народження як співачки пов’язую насамперед із «Травіатою» — цим шедевром Джузеппе Верді. Саме в ній відбулося моє артистичне становлення. А трагічна й чарівна Віолетта — моя незрадлива й щира любов»!

У репертуарі співачки було двадцять найскладніших оперних партій, зокрема Джільди («Ріголетто» Джузеппе Верді), Лючії («Лючія ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті), Лакме в однойменній опері Лео Деліба, Розіни («Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні), Манон у однойменній опері Жуля Массне, Марфи та Шемаханської цариці («Царева наречена» і «Золотий півник» Миколи Римського-Корсакова)...

Нині в фондах радіо і телебачення можна знайти ці музичні перлини. Мірошниченко знімалася в музичних фільмах; зокрема, співала в фільмі С.Параджанова «Українська рапсодія» (1961). З великим успіхом гастролювала не лише по колишньому СРСР, а й у США, Канаді, країнах Західної Європи...

Музикознавці зазначали, володіючи бездоганною технікою виконання, Євгенія Семенівна часто зверталася до творів, у яких могла продемонструвати свою високу віртуозну майстерність. У її концертному репертуарі «Соловейко» Марка Кропивницького, «Солов’їний романс» Анатолія Кос-Анатольського та «Соловей» Олександра Аляб’єва, «Венеціанський карнавал» Юліуса Бенедикта, «Казки Віденського лісу» Йоганна Штрауса — справжні вершини складності для колоратурного сопрано!

Майже тридцять років життя віддала Євгенія Семенівна педагогічній діяльності в Національній музичній академії України.

Останні роки свого життя співачка докладала багато зусиль для створення Малої опери на базі Лук’янівського народного будинку (тоді ще Клубу трамвайників) — концертного майданчика, де могли б ставитися рідко виконувані класичні оперні шедеври, здійснюватися експериментальні постановки, розвивати свій талант молоді музиканти. За її ініціативи 2004 року було засновано Київську малу оперу. «Я вважаю, що наша столиця мусить мати камерний оперний театр! Він потрібен усім, хто любить класичне мистецтво, а тому стукаю в усі двері кабінетів чиновників, але марно...», —  з сумом говорили Мірошниченко.

27 квітня 2009 року оперна діва пішла з життя так і не побачивши кінцеву реалізацію свого задуму...

Напередодні концерту-присвяті пам’яті Євгенії Семенівни «День» поспілкувався з Тамарою Ходаковою (одна з найулюбленіших учениць Є.С.Мірошниченко, лауреат багатьох конкурсів, Премії Л.Ревуцького, яка працює в Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва, а також бере участь у постановках Національної Оперети та концертних програмах ансамблю «Київська камерата»).

«...ВИКЛАДАЧ ВОКАЛУ — ЦЕ І БАТЬКО, І МАТІР, І ЛІКАР»

— Мої перші спогади про Євгенію Семенівну ще з дитинства. Коли чула її кришталевий голос по радіо чи телебаченню, то завмирала... Які вражаючі були в її виконанні: «Соловейко» (пісня М.Кропивницького), романс «Соловей» Аляб’єва, вальс «Казки Віденського лісу» Й.Штрауса. Дуже подобалися стрічки Олега Бійми «Образи», «Немеркнучі зірки», запис опери «Лючія ді Ламмермур», кадри «Укркінохроніки», — пригадує Т.             Ходакова. — У клас Євгенії Семенівни я потрапила випадково. Для мене ця співачка була суперзіркою, і я дуже хвилювалася, коли вперше наживо побачила Мірошниченко.

Коли постало питання в кого вчитися вокалу, то мені порадили йти саме до Євгенії Семенівни, адже вона не тільки прекрасний педагог, а й людина, яка не забуває своїх учнів і допомагає їм у житті та творчості, опікується долями своїх студентів. Знаєте, наскільки вона була сувора на уроках у класі, вимагаючи точного виконання всіх своїх зауважень, і настільки душевною, дуже теплою людиною у себе вдома, дуже гостинна (накормить, напоїть, вислухає, порадить і якщо треба допоможе)...

Наш 20 клас відрізнявся в НМАУ серед інших теплою, навіть родинною атмосферою. Двері ніколи не зачинялися. Хоча, як правило, коли хтось співає, то до класу ніхто не заходить, а в нас могли зайти будь-коли і будь-хто. Євгенія Семенівна вважала, що цим загартовує студентів. Казала, що треба навчитися не звертати уваги на не головне, а коли співаємо, то треба зосереджувалися на суто виконанні твору, вміти концентруватися і не відволікатися на те, що відбувається навколо. До речі, це був тренінг на професіоналізм, бо на сцені може різне трапитися, але коли йде вистава, то ти не звертаєш увагу на дрібниці, чи фон...

На уроках Євгенії Семенівни завжди було дуже багато людей (студентів із інших класів і навіть її колег-педагогів). Вона працювала з 10-ї ранку і до пізнього вечора (після консерваторії часто ми йшли до неї додому, і майстер-класи продовжувались). До речі, у вихідні спілкування і заняття теж відбувалися, але не в Консерваторії, а в квартирі співачки.

Дуже шкодую, що мені не довелось наживо бачити Мірошниченко на сцені Київської опери, де вона з тріумфом виступала три десятиліття, але навіть коли дивишся відеозаписи вистав і концертів з її участю — дух захоплює! Коли ми святкували її 70-річчя Палаці «Україна», де на концерті виступали її учні, окрасою вечора став номер, коли  Євгенія Семенівна заспівала разом із Михайлом Дідиком знамениту «Застольну» з вердієвської «Травіати». Це було вражаюче! До речі, для бенефісу вона давала уроки вокалу Михайлу (тоді він був ще молодим тенором, виступав у Оперній студії, і це стало творчим поштовхом для артиста). Нині це зірка світового ґатунку, а партія Альфреда — одна з «коронних» у його репертуарі.

Вважаю, що якби не Євгенія Семенівна, то ще невідомо, як склались наші творчі долі і чи співали б ми далі. Бо викладач вокалу — це і батько, і матір, і лікар, який допомагає знайти співаку свою професійну стежку. Мірошниченко була не тільки геніальною вокалісткою і актрисою, а й педагогом —  практично всі її колишні студенти не загубилися, не покинули професію, активно виступають не лише в Україні, а за кордоном!

...Заповітною мрією Мірошниченко було створення Малої (камерної) опери, яка й досі не здійснилася. Хоча на папері такий театр є,  але будівля  потребує капітального ремонту, і тому Київська мала опера нормально не функціонує (а працює як прокатний майданчик для різних вистав та імпрез і казати про сцену, де ставлять і показують камерні постановки не доводиться). Але ми, учні Євгенії Семенівни, сподіваємось, що це питання якось вирішиться. Процес іде, але якось мляво...

Програму вечора-присвяти ми підготували спільно з нашою «другою мамою», знаним концертмейстером Фріною Семенівною Зіскіною, яка багато років працювала разом із Мірошниченко. Саме Зіскіна сьогодні наш «двигун» і людина, яка всіх згуртовує. Ми плануємо цей концерт зробити світлим і святковим, а тому лунатимуть лірично-романтичні твори світової і української класики.