Живопис, м’ясо й повага
Коли в близькому тобі мистецькому середовищі спалахує розкол, це насправді несмішно й незабавно.
Коли значна частина учасників зіткнення — твої приятелі чи друзі, то це просто боляче. І саме тому, що я їм друг, я це й пишу.
Що відбулося?
У Центральному будинку художника відкрилася виставка живописця Владислава Шерешевського. Незабаром після відкриття з’явився лист до Дирекції виставок Національної спілки художників України, підписаний групою художниць. Авторки висловили обурення плакатом експозиції, що висить на фасаду будинку. Плакат містить репродукцію однієї з картин Шерешевського та композиційно виглядає як зображення напівоголеної молодої жінки, внизу напис — назва експозиції великими літерами: «Свіжина». Авторки вважають, що «таке поєднання є сексистським і образливим для жінок... оскільки жіноче тіло напряму прирівнюється до м’яса». Звертаються до Дирекції як до «інституції, яка, згідно до законодавства України, не повинна сприяти розповсюдженню расистських, сексистських та іншого роду принизливих висловлювань щодо будь-яких соціальних груп». Просять замінити плакат на будь-який інший.
Гостра емоційна реакція з другого боку не забарилася.
Шерешевський (нар. 1964, живе й працює в Києві) — художник заслужено відомий. У нього часто виходять немислимі речі. Наприклад, бути веселим і сумним одночасно. Писати серед Монбланів абстракції та постмодерну традиційний живопис, одиночні та групові портрети, натюрморти. Без всякого обмеження вдаватися до колористичного гедонізму, не боятися «зробити красиво» — і виходить дійсно гарно. Це краса, позначена ні на що не схожим авторством, краса смішних на вигляд і меланхолійних за сутністю персонажів. Багато його робіт — іронічні або провокаційні, ба навіть і брутальні.
Авторське зображення у відкритому міському просторі, втім — не просто картина. Це певний жест, заява, хоче того автор чи ні. І вищезазначений плакат виглядає, на жаль, не іронічно. А доволі традиційно. Бо більшу частину людської історії до жінок ставилися як до страви для задоволення сексуального апетиту чоловіків. Вихід із цієї матриці пригнічення розпочався відносно нещодавно, але зовсім не масово, не систематично. Наше суспільство переважно все ще дуже консервативне, і середньовічної дикості, будьмо відверті, в ньому сила-силенна.
Тож хто ще зверне увагу на цей морок, що досі живе у багатьох умах, на цей вибірковий сон розуму, що породжує зневагу до жінок і насильство над ними, як не ті ж митці — люди з певним авторитетом і з набагато тоншими налаштуваннями світосприйняття?
Виставка вже завершилася. Шерешевський не став гіршим художником через цей інцидент. Але проблема не зникла. Повага до іншої/іншого — це повага до себе.
А поваги в нас бракує катастрофічно. Цей брак вилазить щодня — скаліченими чи знищеними життями. Жіночими, повторюся, не менше, ніж чоловічими.
Тому й недобре — вивішувати такий плакат. І не є цензурою прохання замінити його на інший.
Не знаю, як ще пояснити.
