За даними Левада-центру 16% росіян хотіли б, щоб Росія підтримувала незалежність ДНР і ЛНР будь-якими засобами, включаючи військову допомогу. Це дані масового опитування. Для доль Росії й України важливіше, що в головах тих, хто впливає на ухвалення рішень, які настрої домінують у коридорах і закутках влади. З цих місць останнім часом лунають сигнали про необхідність заштовхування неспокійних новоутворень назад у тіло України, що дрейфує на захід.
• У статті «Донецьк і Луганськ можуть повернути Україні», опублікованій в «Независимой газете» 24.12.2014 Олексій Горбачов пише: «У Раді Федерації — слідом за Кремлем — ополченцям дали зрозуміти, що їм доведеться налагоджувати відносини з офіційним Києвом». У статті наводяться слова сенатора Сергія Мамедова: «Ми завжди заявляли, що найкращий варіант для Донбасу — автономія у складі України з федералізацією та збереження російської мови як другої державної».
Проте в цій же статті наводиться позиція міністра праці ЛНР Світлани Малахової, яка стверджує, що життя в складі України — більша катастрофа, ніж навіть нинішні смерті й руйнування. З цією пані важко не погодитися. Щоправда, з однією обмовкою. Інтеграція до України — велика особиста катастрофа для верхівки ЛНР і ДНР, а також для верхівки бойовиків. Про те, що коїться в душах лідерів сепаратистів можна судити з відповіді Олега Царьова на запитання журналіста «Независимой газеты», яким він, Царьов, бачить своє майбутнє. Царьов відповів, що втрачати йому в будь-якому разі нічого. «Зважаючи на те, що мій будинок і бізнес захоплені людьми Коломойського, доведеться в 44 роки починати життя спочатку. Можливо, до Криму виїду, займатимуся бізнесом».
• Тих, для кого мир і повернення до України — це особиста катастрофа — росіяни безперервно бачать у своїх телевізорах ось уже понад дев’ять місяців. Усі ці кофмани, долгови й інші рогови, для яких Обама це Гітлер, а Порошенко його гауляйтер, з яким у принципі не можна вести переговори, а можна лише повісити. Усі вони живі, поки йде війна. Мир для них смертельно небезпечний. Таких у сепаратистських республіках кілька сотень. З них півтора десятки вхожі до різних російських кабінетів і там, упираючись всіма кінцівками, намагаються зламати проект заштовхування ДНР і ЛНР в Україну, який і без того поки лише набуває обрисів. А великого бажання стати публічним архітектором цього проекту ні в кого, ні в Кремлі, ні на Краснопресненській набережній, ні в інших місцях прописки російської влади не спостерігається. Бо сумна доля миротворців у Росії.
• Проте, зусиль одних лідерів сепаратистів для зупинки мирного процесу було б недостатньо. За бажання можна просто забути виписувати їм перепустку до Кремля і Останкіно, і вони одразу зникнуть, як мана. Складніше «розгледіти» бенефіціарів війни в усіх гілках російської влади, починаючи з гілки інформаційної, а також у досить впливовому військовому лобі в експертному співтоваристві. У програмі «Время покажет» на Першому каналі 24.12.2014 обговорювали рішення Верховної Ради України про відмову від позаблокового статусу. Хвилювалися. Вступить — не вступить. Головним експертом по НАТО був депутат Франц Клінцевич, той самий, який тільки-но виступив з ініціативою скасувати постанову З’їзду народних депутатів СРСР, що визнала Афганську війну «шкідливою з морального й політичного погляду». Отже, тепер ця авантюра, що забрала життя 15 тисяч радянських військовослужбовців і два мільйони афганців, вважатиметься актом найбільшої справедливості й історичної доцільності...
• Так от, цей депутат Клінцевич оголосив, що Україну ніхто в НАТО, звісно, не прийме, але базу свою американці розмістити можуть, і от тоді, радісно підвищив депутат Клінцевич свій голос, тоді ми свої ракети перенацілимо на Україну, і для жителів України виникне серйозна загроза. Цей мотив підхопив інший думський депутат Михайло Старшинов. Він ностальгічно пригадав, як за часів СРСР весь світ боявся кремлівських стариків, оскільки ніхто не міг зрозуміти, що їм може спасти на думку. І от депутат Старшинов закликав зробити так, щоб весь світ знову не знав, що може спасти нам на думку, й тому боявся нас, як раніше. Слід зазначити, що на відміну від кремлівських стариків депутат Старшинов людина цілком молода, сповнена життєвих сил і матеріальних устремлінь. Ці прагнення депутат Старшинов негайно виявив, закликавши присутніх у студії дати йому на пару з депутатом Клінцевичем відрядження в США для ведення наступальної інформаційної війни й остаточного залякування головного ворога Росії. Утім, самовідданість депутата не була оцінена.
• Ще більш войовничо, ніж депутати, були налаштовані політологи. Політолог Михайло Ремізов дуже переживав з приводу того, що якщо Україна вступить до НАТО, то вона зможе не боятися Росії. Вони будуть у будиночку! — відчайдушно кричав політолог. «Нам же треба прорубати коридор!» — закликав політолог Ремізів, маючи на увазі бажання анексувати в України ще кілька областей для створення сухопутного маршруту з Росії до Криму. А для цього нам треба, щоб були ДНР і ЛНР, — поділився своїми планами політолог Ремізов.
Леонід Поляков, завкафедрою політології Вищої школи економіки й член президентської ради з прав людини, сприйняв рішення Верховної Ради як катастрофу. Так і сказав — це політичний Чорнобиль. При цьому політолог і президентський правозахисник Поляков закликав усіх готуватися до найгіршого й не чекати 22 червня 1941 року. Про те, що конкретно треба робити, щоб ця трагічна дата не настала знову, політолог і правозахисник Поляков не сказав, але вигляд у нього при цьому був такий, що всім стало зрозуміло: у нього є план, від реалізації якого мало не здасться нікому.
• Ведучим на цій передачі було нелегко. І аж ніяк не тому, що всі кричали одночасно. Це якраз для російського телебачення нормально. Трудність ведучих у тому, що ніхто за дві з половиною години так і не зміг сказати що-небудь членороздільне. Ведуча Катерина Стриженова всім ставила одне запитання: чи буде війна? Ніхто не відповів. Депутат Держдуми від ЛДПР Сергій Катасонов, звинувативши США в тому, що вони, американці, хочуть хаосу, повідомив, що «ми у відповідь на це маємо бути хитрішими й розумнішими». Ведучий Петро Толстой при цих словах депутата негайно зробив стійку й запитав: а в чому хитрішими і як це — розумнішими? У відповідь депутат від ЛДПР Катасонов вельми хитро примружився й повідомив, що ми їх уже перехитрили. У студії не знайшлося охочих сперечатися з депутатом від ЛДПР Катасоновим, оскільки останні події й особливо все, що пов’язане з «чорним вівторком», не залишають сумнівів у тому, що ми їх дійсно перехитрили.
• Бенефіціари війни. Можливо, найбільша їхня концентрація серед ведучих і топ-менеджерів федеральних каналів. Статус генералів і офіцерів інформаційних військ непорівнянний зі статусом простої інформаційної обслуги правлячого клану. Гори брехні, що накопичилися за цей рік, доведеться колись розгрібати. А ось цього допустити ніяк не можна. Минулого тижня Перший канал, після кількох місяців, вирішив усе-таки поговорити з приводу «розіпнутого хлопчика». Краще б він цього не робив. До студії прийшла Ірада Зейналова й з неприхованим роздратуванням почала відчитувати тих, хто постійно поминає Першому каналу його жахливу брехню. Свої пояснення Зейналова робила на тлі кадрів розвалин у диму й безконечних трупів. Сенс пояснення, що трупів на Донбасі багато, одним хлопчиком більше, одним менше — чого причепилися до цього єдиного, якого, може, й не було. І взагалі — жінка, яка про розіпнутого хлопчика розповідала, — була. Вона ж справжня. То які претензії до Першого каналу? І ні тіні сумнівів. Жодних ознак провини й спроб вибачитися перед обдуреними глядачами. Вони брехатимуть, сіятимуть смерть і війну. Для деяких з них, як і для ватажків ДНР і ЛНР, війна — це бажана й сприятлива форма існування, тому вони битимуться за її продовження. Поки ми їх не зупинимо.
