Краса - це нескінченність, виражена у закінченій формі.
Фрідріх Вільгельм Шеллінг, німецький філософ

«Білий шум» визволених міст

Як переживають інформаційні атаки Краматорськ, Слов’янськ і Маріуполь
5 вересня, 2014 - 12:21
«Білий шум» визволених міст
СЛОВ’ЯНСЬК, ЛІТО 2014 Р. / ФОТО РЕЙТЕР

Попри те, що деякі міста Донбасу вже тривалий час визволені і мислять категоріями мирного життя — відбудовують інфраструктуру, займаються допомогою переселенцям, але спроб боротися з «інформаційним розколом» наразі немає. Журналісти — вимушені переселенці перебираються до нових міст часом усією редакцією або частиною і прагнуть працювати дистанційно для старої аудиторії. Так, луганський телеканал «ІРТА», який під тиском представників «ЛНР» був змушений припинити роботу наприкінці травня, перебрався до Сіверськодонецька. Також на цьому тижні має відновити випуск газета «Вечерний Луганск». Працівники ТРК «Промінь» працюють у Києві, причому в редакції залишилося лише три журналісти. Три донецькі телеканали, власне кажучи, є окупованими представниками «ДНР». Багато газет припинили виходити в Донецьку і підтримують стрічку новин лише на своєму сайті. Хоча, у визволених містах медіа намагаються відроджуватися. Наприклад, в Костянтинівці знову регулярно виходить газета «Провинция».

Неоголошена війна змінила інформаційний ландшафт Донбасу, а інформаційні вкидання змушують регіональну журналістику шукати нові підходи до своєї роботи. «День» розпитав працівників медіасфери трьох визволених і досі тривожних міст Краматорська, Слов’янська і Маріуполя про те, як мешканці міста отримують інформацію, яким джерелам довіряють, наскільки піддаються паніці і що потрібно зробити в інформаційному середовищі, щоб запобігти подібним ситуаціям у подальшому.

«ВЕЛИКА ЧАСТИНА МЕШКАНЦІВ КРАМАТОРСЬКА ВІРИТЬ ЧУТКАМ»

Андрій РОМАНЕНКО, редактор газети «Новости Краматорска»:

— По-перше, потрібно будь-яким чином перекрити російську пропаганду. Бо доки це литиметься у вуха наших людей, жодна інформаційна політика нічого не змінить. По-друге, необхідно збудувати державну позицію в контексті висвітлення АТО. Бо зараз у нас є офіційні речники, які себе вже дещо дискредитували, оскільки не завжди говорять правду. Також є сила-силенна неофіційних речників-експертів, які, дуже часто не бачачи всієї картини, сіють відверту паніку. У всеукраїнських медіа зараз все стиснулося до двох рядків про АТО, включення з якогось визволеного міста і похорону героїв. Потрібно давати більш правду і розгорнуту інформацію, щоб вселяти в людей упевненість, що завтра не буде захоплено Харків, а післязавтра «ДНР» не повернеться до Краматорська. Я розумію, що існують військові таємниці і не можна розкривати всі плани, але впевненість вселяти потрібно.

Якщо говорити про друковані ЗМІ Краматорська, то в них особливо панічного нічого не проникає. Всі зараз сконцентрувалися на темах відновлення міста, переселенцях, поточних питаннях. Про війну, яка йде зовсім недалеко пишуть дуже мало. До того ж немає нормальної комунікації військових у містах з місцевими ЗМІ. Наприклад, у нас у місті розташовані військові і в околицях міста є великий полігон, де ці військові з якоюсь періодичністю проводять навчання. Під час цих учень місто чує приблизно такі ж звуки, як за часів обстрілу ДНРівцями, і це сіє паніку. Зрозуміло, що під час війни 99% інформації повинно бути закрито, адже від цього залежать життя тисяч мирних і військових людей, але мінімальний потік інформації на місцевому рівні має бути. І це — дуже важливо, бо помітно, що змінилося ставлення до української армії, України взагалі, зростає патріотизм. Для мене також не зрозуміло, наприклад, чому військові першого вересня не пройшлися школами. У нашій країні витрачають мільйони на популяризацію і добрий імідж армії, при цьому прикладні питання дуже часто можна вирішити ось такими простими речами.

Досить велика частка мешканців Краматорська вірить чуткам, бо вони гарні і оперативні. Наприклад, стався перший вибух на навчаннях українських військових, і буквально за 5 хвилин все місто обговорює слух про те, що під містом ідуть бої, де бере участь близько 1000 бойовиків. Це ж красиво і значно цікавіше, ніж навчання українських військових у кар’єрі. На жаль, велика кількість людей отримує інформацію саме з чуток. А ті, хто все ж таки прагне не панікувати, ті дивляться сайти місцевих газет або всеукраїнські ЗМІ.

«ЛЮДИНА ШУКАЄ ІНФОРМАЦІЮ ВИХОДЯЧИ ЗІ СВОЇХ ПОГЛЯДІВ»

Павло Палагута, журналіст газети «Деловой Славянск»:

— Боротися з інформаційними фейками не вийде, бо є всесвітня мережа інтернет, де такі вкидання здійснюються регулярно. І з цим нічого не поробиш. Але мені здається, зовсім не зайвим було б давати більше оперативної і правдивої інформації зі штабу АТО і тих відомств (військові слідчі, СБУ та інші), які займаються розслідуваннями злочинів, здійснених на території окупованого Слов’янська. Потрібно, щоб такі процеси були більш показовими і прилюдними.

Взагалі в Слов’янську ситуація доволі складна. У нас тут було 5 редакцій друкованих видань, зараз у друкованому вигляді відновили роботу лише дві з них. Сайти деяких друкованих видань, у тому числі нашого, наприклад, не припиняли роботу. Також у Слов’янську було два телеканали, але зараз вони в ефір не виходять і працюють лише через інтернет, тому що зруйнована інфраструктура, зокрема було знесено телевізійну вежу. І за два місяці з моменту визволення люди отримують місцеві новини з газет раз на тиждень, які теж скоротили свої обсяги. Журналісти в місто, в основному, повернулися, і цей ринок праці у нас цілком заповнено. Люди працюють, справу свою вони знають і доносять до аудиторії те, що відбувається в місті. Слов’янські ЗМІ зараз більше орієнтовані не на тривожну інформацію, а на те, що робиться в місті — відновлення інфраструктури, допомога переселенцям.

Основну інформацію люди все ж таки беруть із соціальних мереж. Довіру до ЗМІ дещо втрачено, бо вкинення інформації були як з російського боку, так і з українського. Поділ в умах людей все одно залишається: є люди, які ведуть активну проукраїнську політику, залишилися й ті, хто співчуває «ДНР». І людина, залежно від своїх поглядів і переконань, шукатиме певну інформацію, щоб підтвердити собі, що вона має рацію. Потрібно налагоджувати діалог, людям потрібно спілкуватися. Від якості роботи журналістів теж залежить те, як люди сприйматимуть інформацію. Я гадаю, що людям потрібен м’який і неагресивний підхід — людина сама повинна зрозуміти, де вона мешкає, усвідомити це і прийняти в собі.

«МІСЦЕВІ ЗМІ ПРО АТО ВЗАГАЛІ НІЧОГО НЕ ПОВІДОМЛЯЮТЬ»

Іван СИНЕПАЛОВ, Громадське телебачення Приазов’я:

— Інформаційне середовище Маріуполя перебуває в жалюгідному стані. В інформаційній війні ми зазнали тотальної поразки. Окрім того, що є багато провокаторів, які безпосередньо займаються вкиданням фейків на вулицях, також є і сила-силенна інтернет-тролів, які займаються тим самим у соціальних мережах і на інших віртуальних платформах. Дійшло до того, що найбільший сайт міста 0629.com.ua змушений був закрити коментарі через велику кількість проплачених «коментаторів» з агресивною проросійською лексикою. Щоб уникнути повторення такої ситуації в майбутньому, потрібна сильна Доктрина інформаційної безпеки. Наприклад, не повинні мати права виходити газети такі як «Хочу в СССР», яку лише нещодавно закрили.

Традиційні місцеві ЗМІ про АТО взагалі нічого не повідомляють, і це головна проблема. Навіть коли відбувалися події 9 травня, ми про них дізнавалися з центральних ЗМІ і від відомого сепаратиста «стримера Влада».

Небезпечною зброєю в руках Кремля є соцмережі — адже звідти маріупольці активно черпають інформацію. Досить одного сумнівного поста «російські танки під Маріуполем», як сон на пару ночей для міста зіпсовано. Взагалі, в країні не залишилося напівтонів, лише чорне і біле. То ж і з маріупольською аудиторією так — є «вата», яка вірить LieNews, а є «бандерівці», які довіряють «ТСН» та іншим новинам українських ЗМІ. У відсотковому співвідношенні ці категорії дуже важко прорахувати, і ситуація гірша, ніж нам хотілося б, але краща, ніж вони сподіваються. У «Громадського телебачення Приазов’я» є своя аудиторія, і в цілому вона не відрізняється від аудиторії центрального «Громадського телебачення». Це — активні патріоти 25—50 років, здебільшого — чоловіки.

Катерина ЖЕМЧУЖНИКОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: