«Четверта влада» хоче в першу

Затишшя на фронті дало можливість створити для парламентських виборів гучні, скандальні й дискусійні медіа-майданчики. Чи не найбільш обговорюваним у контексті майбутнього народного волевиявлення став масовий похід у Раду громадських активістів, комбатів, і... журналістів. Перші вже давно протискалися в політику, створюючи свої партії чи приєднуючись до вже існуючих, присутність других у списках дехто називає популізмом, а от вчинок третіх, професійний обов’язок яких — аналізувати і, якщо потрібно, критикувати дії влади, викликав у суспільстві неабиякий ажіотаж і палкі дискусії. Так, Майдан показав запит на зміну системи, оновлення політсил, соціальні ліфти. Але, як нещодавно сказала головний редактор «Дня» Лариса Івшина у програмі Павла Кужеєва «День. Made in UA»: «Ми бачимо нові обличчя, але не бачимо новизни...»

Чи не найбільш обговорюваними у Мережі стали вчинки Мустафи Найєма, Сергія Лещенка та Світлани Заліщук, які колись були у русі «Чесно», а тепер збираються стати депутатами. Парадокс — рух утворився під час акції «Фільтруємо парламент за 24 години», за рік до чергових парламентських виборів в Україні. Своєю метою рух називає активізацію суспільства задля очищення майбутнього парламенту від недостойних депутатів. Тепер же колишні борці з корупцією готуються йти у Раду разом із корупціонерами. Кажуть, боротимуться з системою зсередини. До «Блоку Петра Порошенка» увійшли Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, координатор руху «Чесно» Світлана Заліщук, керівник інформаційного управління в Адміністрації Президента Ірина Фриз, шеф-редактор «Подробностей недели» Ольга Червакова, головний редактор каналу «Еспресо.TV» Вадим Денисенко. Крім того, «Блок Порошенка» підтримає по 218 мажоритарному округу народного депутата, колишнього журналіста-розслідувача Володимира Ар’єва. У першій десятці «Народного фронту» опинилися Тетяна Чорновол та Вікторія Сюмар, тринадцятим став Дмитро Тимчук. Ганна Гопко очолила виборчий список партії «Самопоміч», у списки також потрапив Єгор Соболєв. І кандидатом у народні депутати стала телерепортер, учасниця журналістського руху «Стоп цензурі!» Наталія Соколенко, яку висунув «Демократичний Альянс» на з’їзді партії «Громадянська позиція» (Анатолій Гриценко).

Зважаючи на хвилю обговорення, журналісти і громадські активісти дали прес-конференцію в Українському кризовому медіа-центрі, щоб пояснити свої дії. «Якби всі ці люди створили, умовно кажучи, «партію Майдану», але в них не було би коштів, не було би медіа-ресурсів — вони б не потрапили до парламенту», — заявляє Вікторія СЮМАР, екс-заступник секретаря РНБО. Дивно, коли це кажуть «адепти Майдану». Виходить, вони сумніваються, чи достатня кількість людей за них проголосує, навіть за «того — хто -зібрав — Майдан»? Важко собі уявити, як у січні зі сцени журналісти говорять, що підуть на вибори з Порошенком чи Яценюком — тоді було модно говорити про «соціальні ліфти» і таврувати політиків... Але чи не зіграє це журналістам ведмежу послугу, адже вже зараз на їхніх сторінках з’являються коментарі розгублених людей, їхніх читачів і фанатів, які відчувають себе ошуканими. Що ж до реформ, то Вікторія Сюмар уже була в держапараті. Ще у квітні вона обіцяла у коментарі «Дню», що національна інформаційна безпека буде одним із пріоритетних питань. Проте справа поволі зрушила з мертвої точки тільки тоді, коли активісти з «Бойкоту російського телерадіопродукту» стали ходити з мітингами під канали і Нацраду і вимагати змін. І це вже було після того, як пані Сюмар написала заяву на звільнення.

•  «Зараз я чую критику, як ми могли піти на вибори з тими людьми, — говорить журналіст Мустафа НАЙЄМ. — Так, мені було б не соромно йти на вибори окремою партією з моїми колегами, а з тими, з якими ми йдемо, справді соромно. Думаю, ті прізвища, які ми вчора чули на з’їзді, є у всіх списках. З того, що я зрозумів після з’їзду партії, — дуже страшно скотитися в якийсь бік. Але іншого виходу не було». Що теж доволі сумнівне твердження. Ще два журналісти — Данило Яневський та Олексій Мочанов — також ідуть на вибори, але з новоствореною партією «Україна — Єдина Країна» з суціль громадських активістів. Туди ж входять люди, які боролися і зараз борються за благо країни, як от активіст, засновник громадської організації «Народний нагляд» Максим Музика, директор національного музею Тараса Шевченка, письменник Дмитро Стус, старійшина волонтерського руху Георгій Тука тощо.

Мустафа наголошує, що ініціювали переговори з партіями самі журналісти, знаючи, що йдуть до людей, яких критикували. «Це не означає, що все, що робить ця команда, ми підтримуємо, мається на увазі на даному етапі», — висловлюється журналіст. На даному етапі... а далі? Партійна політика, керівники фракцій, зрештою, чим довелося пожертвувати медійникам за прохідні місця?.. Світлана Заліщук запевняє, що журналісти разом із громадськими активістами збираються створити міжфракційне парламентське об’єднання і впроваджувати спільно реформи. Побачимо, як це буде виглядати. І чи не з’явиться колись фото Влада Соделя про мобільну переписку Мустафи Найєма і Сергія Лещенка у Раді... (фотограф Влад Содель часто фотографує з журналістської ложі у парламенті мобільні телефони депутатів з смс-повідомленнями, що вказують на корупційні діяння чи «підкилимні ігри». — Авт.)

•  У своєму блозі на «Українській правді» у дописі «Прощай Кабмін» журналістка Тетяна Чорновол пише: «Прийшло чітке усвідомлення — моє там перебування було даремне. Бо немає в Україні політичної волі на безкомпромісну, широкомасштабну війну з корупцією...». І далі: «Взагалі, Яценюк — це головна причина, чому мені вже давно треба було звільнитися з уряду». А потім несподівано вона з’являється другим номером у списку «Народного фронту» разом з Яценюком і Турчиновим. Правда, не всі журналісти так різко змінили свій курс. Наприклад, Наталія Соколенко, учасниця журналістського руху «Стоп цензурі!», вже давно з «Демократичним Альянсом» і під час вступу у виборчі списки 2012 року висунула свої умови — партія має погодитися завжди добровільно реагувати на журналістські викриття членів команди ДемАльянсу. Щоправда, цього року партія вирішила йти в парламент з Анатолієм Гриценком, але це вже інша історія...

Що ж до самих реформ, то журналісти планують працювати над питаннями закону про вибори, в тому числі й щодо відкритих списків, прозорості медіа-власності й обмеження можливості олігархів володіти багатьма телеканалами, прозорого реєстру власності, забезпечення невідворотності покарання за корупційні злочини, забезпечення справедливої судової влади і т. ін. Також Вікторія Сюмар заявила, що потрібне фінансування політичних партій із бюджету, бо інакше вони постійно залежатимуть від олігархів. Журналісти зізналися на прес-конференції: питання зарплати і грошей стали у їхніх колах зараз чи не найбільш обговорюваними. Як написав на своїй фейсбук-сторінці Мустафа Найєм, він тепер боротиметься за підвищення зарплати для депутатів, адже на 6,5 тисячі грн довго не проживеш. Правда,   кандидат у депутати, висунутий з’їздом Громадянської позиції, Віталій Шабунін пояснив, що насправді депутатам платять двічі по 6,5 тисяч, а це вже 13 тисяч грн на місяць. Далі — вибір кожного екс-журналіста: жити на ці кошти чи заробляти у парламенті. Історія свідчить не на користь журналістів. Здебільшого хороші медійники стають посередніми депутатами. Або інструментами чиїхось політичних ігор. До речі, Олег Ляшко, Олена Бондаренко, Ганна Герман також починали свою кар’єру з журналістики...

•  Звісно, проблема не в тому, що журналісти ідуть у парламент — вони мають на це повне право, як і будь-які інші громадяни України. Питання в низці інших причин. Наприклад, чому саме з таких стартових позицій? І якщо у медійників знайшлися переговорники у цих партіях, то як ці зв’язки впливали на їхню попередню журналістську діяльність? Громадський активіст і журналіст Віталій Манько на своїй фейсбук-сторінці пише: «Хлопці, ви декларуєте прозорість і чесність — де ваші заяви про вихід із «Чесно» перед тим, як ви йдете на вибори? Хто тепер вас буде об’єктивно контролювати і за якими критеріями, якщо вас пов’язують близькі стосунки з тими, хто залишився в русі «Чесно»? Як швидко ви приймаєте такі доленосні рішення і хто вам повірить після того, як ви маніпулювали громадською думкою не один раз? Ця ситуація не створює конфлікту інтересів?»

Андрій КУЛАКОВ, директор із програмної діяльності «Iнтерньюз-Україна»:

3 Є кілька перспектив розвитку ситуації. Запит суспільства на оновлення політичної еліти в законодавчому органі є. Парламент довго не змінювався. Потрібні нові лідери і нові концепти, ідеї та механізми. Те, що в парламенті з’являться нові обличчя, які ще мають достатній кредит довіри, — факт позитивний. За умови, що ці люди персонально, структурно та інституційно не зміняться у своїх переконаннях та устремліннях. Політична кон’юнктура накладає певний відбиток, тому ці люди мають залишатися провідниками тих ідей, які вони проголошували під час своєї журналістської діяльності. З іншого боку, побутує така думка, що «четверта влада» має такою і залишатися. Медіа повинні спостерігати, критикувати, розслідувати і бути справжніми посередниками між владою й суспільством. І саме журналісти мають постійно нагадувати владі, яким є справжній соціальний порядок денний. Тому медійники, які пішли в парламент, уже не зможуть виконувати функції «четвертої влади». Проте такі люди в політиці — не останнє зло. Це набагато краще, ніж масажисти, водії чи охоронці.

•  «День» звертався за коментарем до медіа-експерта, шеф-редактора ГО «Телекритика» Наталії ЛІГАЧОВОЇ, яка  послалась на свій запис на фейсбук-сторінці. Ось що пише пані Наталія: «Настрій дня, після всіх з’їздів і кількості діючих нині журналістів, які взяли пропозиції політиків балотуватися: шок... А шок тому, що стільки людей іде з професії. І тому, що всі прекрасно знають: політика, навіть «чиста» — це відсутність незалежності в принципі. Партійна дисципліна, партійні (фракційні) інтереси і так далі. Ми часто нарікаємо на те, що журналістика й журналісти у нас залежні. Але це — залежність журналістів — принаймні, ненормально. А в політиці залежність (різна, від багатьох речей, людей, інтересів) — це в принципі нормально, без цього немає політики. Тим більше посилюється залежність, в тому числі й від того, з чим ти не згоден внутрішньо, коли люди йдуть не зі своєю партією, а вливаються в чиюсь...»

І як завжди легкий та іронічний у своїх оцінках на «Фейсбуці» блогер, координатор ГО «Ми — європейці» Сергій КОШМАН: «Як я зрозумів, хтось зібрався будувати в сесійній залі блокпости, хтось створювати клуб чесних людей, що не продукують ніякі нові суспільні смисли й уявлення, хтось іде за безпекою та імунітетом від тіней і фантомів. Сподіваюся, країна переживе цей «розгул демократії», вкрай обтяжений мілітаризованим інформаційним полем і емоційним контекстом».