Чому новий закон влаштовує не всіх?
Як уже повідомляв «День», доля законопроекту про внесення змін в українське інформаційне законодавство, який нещодавно був прийнятий Верховною Радою, залежить зараз від Президента. Підпише Леонід Кучма новий закон, чи накладе на нього вето — його рішення визначить, за якими «правилами гри» найближчим часом розвиватиметься наш інформаційний ринок. Тож цілком зрозуміла гострота дискусії між прихильниками та противниками нового закону. В тому числі — і в оточенні самого Президента. Даний законопроект розроблявся протягом чотирьох місяців, за результатами парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки». У підсумку було опрацьовано детальні зміни, які пропонується внести більше, ніж до шести діючих законів, зокрема до законів «Про телебачення і радіомовлення», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації, соціальний захист журналістів» тощо.
Мабуть, найголовнішою проблемою у процесі затвердження закону будуть зміни до Закону України «Про телебачення та радіомовлення», а серед них — пропозиція про збільшення терміну дії ліцензій на ефірне мовлення з п’яти років до семи . Адже на сьогоднішній день термін ліцензії закінчується майже у 300 українських ТРК. На момент прийняття закону процес їх ліцензування Нацрадою з питань телебачення і радіо був у розпалі. З іншого боку, пік ліцензійної роботи співпадає якраз із активною фазою парламентської виборчої кампанії. А позитивне прийняття нової редакції ст. 17 про продовження терміну дії ліцензії до 7 років означає, що ліцензійний процес розпочнеться в середині 2002 року, тобто вже після завершення парламентських виборів. Безумовно, це не всім до вподоби. Адже при реальній залежності Нацради від законодавчої та виконавчої влади (наприклад, через можливість ротації її членів) після виборів у ВР політичні реалії можуть суттєво змінитися, і тим, хто розраховує задовольнити свої інтереси через нинішнє статус-кво, з часом це вже і не вдасться. Тож далеко не всі серйозні політичні гравці, у тому числі, особи, що мають певний вплив на Президента, легко погодяться із введенням правил, що стануть формальним (а, може й реальним) бар’єром на шляху фактичного поглинання регіональних телекомпаній відповідними столичними медіа-групами. Тим більше, що часу на освоєння та «розкрутку» нових частот і каналів уже не залишилось. А вступ у передвиборну боротьбу без потужного інформаційного ресурсу для політичних структур може стати марною тратою сил та коштів. Тому їх позиція може стати вагомим фактором, який визначить подальшу долю обговорюваного закону. В той же час і серед оточення Президента є сили, яким продовження строків дії ліцензії — вигідне. Наприклад, хіба погано б було тому ж «Інтеру», у якого закінчується ліцензія на третю кнопку, ще два роки спокійно працювати? Що ж стосується тих закидів, що нібито якщо зараз призупинити процес ліцензування, то Нацрада залишиться без роботи, то слід зазначити, що нинi вводиться в дію новий, так званий, нижчий ФМ-діапазон — 90 —100 мегагерц, на якому тільки в Києві ліцензується п’ять нових радіочастот. У тому ж таки Києві оголошено тендер на два нові телеканали — сорок другий, сорок восьмий. До речі, нові «правила гри» в ліцензуванні стимулювали б саме розрахунок нових частот, а не перерозподіл вже існуючих. У цьому теж є як свої «+», так і «-», як і в цілому у самій проблемі призупинки видачі ліцензій. Адже на багатьох частотах фактично з’явиться по декілька рівноправних власників — і треба буде докладати зусиль, аби вирішити цю правову колізію. Крім того, чекають свого ліцензування і близько чотирьохсот кабельних мереж і у зв’язку з цим доцільно було б прискорити прийняття Верховною Радою України Закону «Про кабельне і супутникове телебачення», три варіанти якого вже понад рік знаходяться в парламенті.
Власне, до деяких статей закону особливих претензій не має ніхто. Таких, зокрема, як про державну підтримку ЗМІ, соціальний захист журналістів, або, прийнятого після багаторічної тяганини, рішення про необхідність стягнення державного мита при розгляді судових позовів проти мас-медіа.
Зате досить суттєві застереження і суперечки викликала стаття закону, що передбачає необхідність подачі клопотання органу місцевого самоврядування про доцільність видачі ліцензії телерадіоорганізації, якщо мова йде про регіональний канал мовлення . Причому, проти виступають, що цікаво, зовсім різні за своїми політичними інтересами структури, по-різному мотивуючи свою позицію. Наприклад, Незалежна асоціація телерадіомовників аргументує своє занепокоєння тим, що створюється можливість тиску місцевих владних структур на опонуючі їм ЗМІ, коли буде вирішуватися питання відносно видачі їм ліцензії. Абсолютно відкинути таку можливість, звичайно, не можна, але потрібно враховувати, що клопотання місцевої влади — це лише пропозиція, а визначати переможця тендера на канал або радіочастоту буде все ж таки Нацрада. Водночас, враховуючи вимогу ст. 7 Закону «Про телебачення і радіомовлення», де говориться, що з усіх каналів радіо і телебачення не менше половини повинна відводитися на конкретній території під місцеве мовлення, нелогічно було б ігнорувати думку місцевих представницьких органів влади.
Зрозуміло також, що немає підстав для особливого задоволення цією законодавчою нормою у тих телеканалів, які розповсюджуються за мережевою схемою: ICTV, Нового каналу, СТБ, ТЕТу.... Новий принцип ліцензування може стати на заваді активній участі таких каналів у майбутній виборчій кампанії, особливо — у мажоритарних округах та виборах місцевих Рад, адже місцеві органи влади будуть лобіювати інтереси «своїх» місцевих мовників, які будуть працювати під час виборів на їхні інтереси.
Що ж до другої вимоги ст. 14 Закону «Про телебачення і радіомовлення» — про підтвердження фінансової спроможності — банківської гарантії здійснення мовлення, відповідно до заявленої концепції протягом одного року з моменту виходу в ефір , то, власне кажучи, це не зовсім нове положення, бо в Законі «Про телебачення і радіомовлення» і тепер передбачено щорічний фінансовий аудит телерадіоорганізацій. Його Нацрада і зараз вимагає від усіх ТРК при ліцензуванні, а у нових претендентів — ще й фінансових гарантій.
Ще одна принципова позиц ія у новому законопроекті стосується порядку продовження ліцензії. У статтях 14, 15 та 16 діючого Закону «Про телебачення і радіомовлення» передбачена норма продовження дії ліцензії. Але до цих пір практично ця норма не застосовувалась. У цьому не було потреби, бо на пер ших порах ліцензії видавались практично усім мовни кам. А при новому ліцензуванн і, яке зараз здійснюється Нацрадою, це дуже важливо. Бо телерадіоорганізація (ТРО), котра за попередній ліцензійний період не мала зауважень щодо дотримання законодавства, от римує перевагу в одержанні нового ліцензійного документу. А саме — якщо ТРО, яка у попередній період працювала без порушень, за 180 днів до закінчення терміну дії її ліцензії подала заяву до Нацради щодо продовженн я ліцензії, то Нацрада без оголошення конкурсу має розглянути заявку і прийняти відповідне рішення. Коли врахувати, що практично 70—80% ТРО подають заяви саме на продовження ліцензії, то конкретна регламентація подібної норми позбавить На цраду від непотрібного паперового валу, адже зараз на будь-яку частоту чи телеканал, оголошений до конкурсу подається по 10—15 заяв від претендентів. Зрозуміло, що фінансово неспроможним мовникам ліцензія не буде продовжена і частота, канал виставиться на загальний конкурс. Те ж саме відбудеться у випадку, коли ТРО не вклалась у термін 180 днів — оголошується конкурс на загальних засадах на її частоту.
Активну дискусію у самому парламенті під час обговорення цього закону викликало питання визначення терміну «регіон компактного проживання національних меншин» . Закон, на думку багатьох експертів, поки що не дає чіткого тлумачення щодо обсягів мовлення мовою тієї чи іншої меншини. Можливо, цю проблему потрібно розв’язувати більш комплексно, в контексті загальних змін до законодавства про національні меншини, а не у зв’язку зi ЗМІ.
Як ми бачимо, суперечливі позиції щодо нового закону мають різні політичні сили, в тому числі — і серед так званих центристських. Тож важко зараз прогнозувати, що саме переважить під час прийняття рішення Президентом.
Втім, на думку деяких експертів, навіть у випадку накладення Президентом вето, слід уже у вересні—жовтні очікувати повторного внесення парламентом цього ж законопроекту із незначними змінами. Не виключена також можливість чергової спроби Верховної Ради провести ротацію складу Нацради з питань телебачення і радіомовлення.
