Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги...
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф

Де «живе» розум на українському ТБ?

Експерти «Дня» — про те, чи вистачає в медіа контенту, який би розвивав наше суспільство
27 жовтня, 2017 - 13:06
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1995 р.

«Еліті немає що сказати своєму народу», — ця фраза експерта Катерини Гандзюк із Херсона великою мірою пояснює ситуацію в українському телебаченні. Наше сучасне ТБ часом нагадує збаламучене середовище, де безперервно обговорюються передовсім поточні моменти. Певною мірою це важливо, і саме тому свою нішу знайшли інформаційні канали. А яка ж ситуація на центральному ТБ? Чи ставить воно собі за мету за безкінечними нехитрими серіалами та розважальними талант-шоу спробувати домогтися якісного оновлення еліти? Чи може журналістика допомогти стимулювати ці процеси? Зрештою, де взагалі «живе» розум в нашому телепросторі? Всі ці питання «День» давно і системно озвучує та аналізує. Можна згадати, передовсім, поставлене головним редактором газети Ларисою Івшиною ще 26 лютого 2014 року запитання: «Чи змінить революція «сітку мовлення», і ширше трактування — «Чи можна очікувати, що після Революції Гідності відбудеться Революція Гідності українського ТБ?». Відповідь, за якою ви зверталися до самих телевізійників, зокрема топ-менеджерів каналів, ніби «зависла в повітрі». Телеканали, схоже, не планують створювати якісний інтелектуальний контент, піднімати «планку» розмови, а ті поодинокі вартісні уваги передачі, які можна відзначити, виходять в ефір далеко за північ. Тобто, розум з екрану часто може пробитися до глядача лише уночі. І у цьому є щось символічне.

Журналісти «Дня» зробили моніторинг вітчизняного телепростору, а також запитали в експертів: які інтелектуальні програми на українському ТБ ви можете виокремити? Чи вистачає взагалі контенту, який би розвивав українське суспільство? Дехто називав програму «Історична правда з Вахтангом Кіпіані, телеканал ZIK (до речі, сам пан Кіпіані на наше запитання про розум в телеефірі сказав, що практично не дивиться українське ТБ, що, власне, також є красномовною відповіддю), відзначали «Політклуб» Віталія Портникова, телеканал «Еспресо TV», «Арґумент-Кіно» з Володимиром Войтенком, «1+1», називали також програму Дмитра Гордона на «112 Україна»... але в цілому, якщо говорити про національні канали, знайти якісний інтелектуальний продукт дуже непросто.

Звісно, підняту тему не можна вичерпати однією публікацією. Але не повертатися до неї, навіть ризикуючи виглядати нудним та не мейнстримним, неодмінно варто. Інакше є ризик того, що телебачення не те що не стимулюватиме розвитку суспільству, а й законсервує цей процес на десятиліття вперед.

«ЕЛІТІ НЕМАЄ ЩО СКАЗАТИ НАРОДУ»

Катерина ГАНДЗЮК, радник Херсонського міського голови з інформаційної політики:

— Існує дуже тісний зв’язок між гумором та інтелектом, адже гумор базується на словесних парадоксах. Тому вважаю, що поява, наприклад, смішного шоу про політику та важливі соціальні теми «#@)??$0» з Майклом Щуром, яку показують одразу кілька українських телеканалів, є своєрідним проривом для українського телебачення. Так само вважаю дуже позитивним знаком появу багатьох україномовних гумористичних проектів. Саме з них почнеться інтелектуальне відлучення від російського інформаційного простору, а не з програм про природу, політику чи історію.

Контенту, спрямованого на розвиток, не вистачає передусім тому, що не вистачає фахівців, які повинні його виробляти. Але квотування допомогло українському книговидавництву, і я переконана, що допоможе й телевиробництву.

В українських телеканалів проблеми з інтелектуальним продуктом, бо його наявність суперечить основній меті їх існування — дебілізації громадян. Розумним громадянам важко потім нав’язувати дурнів, яких сьогодні за допомогою телевізора роблять відомими. Наприклад, той самий «Інтер» так створив нам феномен політика Капліна. І наразі опиратися цьому складно.

Чи є на телеканалах майданчики для якісних дискусій про майбутнє країни? Ні, таких я назвати не можу. Можливо, тому, що телебачення сьогодні не є незалежним, всі телеканали контролюються політичною елітою, яка не має, що нам сказати про майбутнє країни, тому й майданчика нема. Сподіваюся, він з’явиться на реформованому суспільному телебаченні. Але, знову ж таки, не дуже зрозуміло, хто буде представляти там свої напрацювання, аби розмова про майбутнє не перетворилася на метафоричну п’янку кількох дисидентів на прокуреній кухні, а була справді майданчиком для обговорення цікавих ідей.

«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ГОЛОД КОМПЕНСУЄТЬСЯ ДРУГОРЯДНИМИ ПРОБЛЕМАМИ»

Тарас ЛIТКОВЕЦЬ, політолог, телеведучий, заступник декана факультету  історії, політології та  національної безпеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

— Загалом більшість українських національних телеканалів мають приблизно однаковий якісний рівень. Всі вони мають орієнтовно однакову кількість інтелектуальних, розвиваючих програм. Хоча є майже винятково інтелектуальні, такі, як «Мега», «Наука», Viasat History, National Geographic, Animal Planet та низка інших, які задовольнять інтелектуальні потреби усіх, хто має можливість встановити супутникове телебачення.

Майже на всіх вітчизняних телеканалах є злободенні дискусійні майданчики, де жваво обговорюються нагальні політичні проблеми України. Таких передач стає вже так багато, що українці уже почали забувати про існування Савіка Шустера.

Проте, хоч скільки б кількісно та якісно було глибокоінтелектуальних та духовних передач, але остаточний вибір залишається за самим споживачем телепродукції — власником дистанційного пульту від телевізора... І тут уже все залежить від його окремо взятого загального освітньо-культурного рівня розвитку й усієї політичної нації загалом. На жаль, інтелектуальний голод компенсується на голубих екранах надуманими і другорядними проблемами. За можливості найширшого вибору телеконтенту пересічний глядач обиратиме найпростіше, найзрозуміліше і те, що не вимагає значних розумових зусиль для сприйняття. За таким принципом і формується масова культура споживання телевізійної інформації. А якщо врахувати українські реалії щодо якості освіти і рівня політичної культури, то висновки будуть сумними...

Адже загалом національне телебачення впевнено деградує, орієнтуючись на найпримітивніші серіали, рекламу та розважальні шоу-програми, і часто — не вітчизняного виробництва. Телебачення через загрозливе зменшення частки культурно-просвітницьких програм вже давно перестало бути «домашнім вихователем», а перетворилося на засіб політичної пропаганди та розваг. Наш «телеящик» результативно використовували впродовж багатьох років вороги держави для зомбування вітчизняного глядача саме щодо української політики, історії та культури. Тому насаджені примітивні стереотипи про наше минуле вже сформували примітивізацію політичних та історичних уявлень у пересічного українського глядача.

Катастрофічно не вистачає саме українських за змістом та духом передач, як і українського кінематографа. Мислячий, критичний та аналізуючий масовий український глядач-громадянин зник, тож створити його заново мусить, знову ж таки, те саме вітчизняне телебачення.

«НИНІШНІ ТБ ВИКОНУЮТЬ РАДШЕ «ОБСЛУГОВУЮЧІ» ФУНКЦІЇ»

Антоніна МНIХ, медіаексперт, Вінниця:

— Виокремити інтелектуальні програми як такі, складно, бо фактично в чистому вигляді їх немає. Існують певні освітні проекти, зокрема на «Новому каналі», які розповідають про українських діячів, але вони йдуть вночі. Кілька програм є на Першому національному, але все решта — це суцільний інфотейнмент, тобто інтелектуальним продуктом їх назвати важко. Все це штучно занижує інтелектуальний рівень вітчизняного телебачення. І навіть зараз, коли з’являються якісь потуги на створення інтелектуального продукту, то зрештою вони виливаються в профанацію, факти в таких програмах обростають дутими сенсаціями чи містикою, а запрошені спікери, які виступають експертами, взагалі далекі від теми і некомпетентні.

Наразі я помічаю тільки разові інтелектуальні проекти, які присвячені комусь чи чомусь з нагоди свята або пам’ятної дати. Але це аж ніяк не є системним продуктом. І хочете чи ні, але, як на мене, найбільшим інтелектуальним продуктом на сьогодні є програма Діми Комарова «Світ навиворіт».

Теза про те, що телебачення чи ЗМІ загалом повинні когось розвивати, мусить залишитися в далекому минулому. Інша справа, що суспільству на користь, коли є вибір між продуктом «з інтелектом» та відверто розважальним контентом, новинним чи політичним шоу. І, власне, люди-споживачі мають цікавитися справді інтелектуальним і якісним програмами. Наприклад, коли у Вінниці розпочався процес декомунізації, то для роз’яснення і інформування населення на місцевому телеканалі «Віта» був чудовий проект, який розповідав, хто ті діячі, на честь яких перейменовують вулиці. Деякі програми про подільську старовину, минувшину на обласному телебаченні веде Андрій Орленко. Вони затребувані! Але серії проектів — потоку якісного інтелектуального продукту — і у нас немає. Чому? Навіть ті телеканали, які є комунальними або державними, формують свій контент відповідно до бажань їхнього власника. І в Україні це скрізь так. Позаяк регіональні канали в абсолютній більшості випадків не є фінансово самостійними, як і національні, то навіть якби вони й хотіли запровадити інтелектуальний суспільно-ціннісний продукт, на це має бути фінансове «добро» від власника. На жаль, нинішні телеканали виконують аж ніяк не освітні чи культурно-розвиваючі функції, а радше «обслуговуючі», забезпечуючи виконання глобальні потреби, політичні амбіції, чи статусні потуги кінцевих бенефіціарів. А решту контенту наповнюють програми, які дозволяють утримувати рейтинги.

«РОЗУМНИЙ ПРОСТІР» МАВ БИ СТАТИ ГОЛОВНОЮ ІДЕЄЮ СУСПІЛЬНОГО ТБ»

Галина БАБIЙ, теле- та радіоведуча:

— Можна сказати комплімент на адресу програми, яка тільки-но з’явилася в ефірі українського ТБ на UA:Перший. Ця ідея програма продовжує традиції, які колись на радіо заклав журнал «Слово». Очевидно, популяризувати мову в такий спосіб, як це було в «Слові», сьогодні не ефективно. Тому була придумана маленька, динамічна програма, вона триває лише 6 хв під назвою «Лайфхак українською». В доступній формі, застосовуючи ігрові епізоди — скетчі —  двох молодих акторів пояснюється, як питомі українські слова, навіть крилаті фрази на зразок «врізати дуба», так і неологізми. Ми не можемо уникнути проникненню іноземних слів, і водночас не варто забувати питомо українські, які приходять до нас із глобального контексту. Програма цікава, сучасна, не потребує великих витрат. Політичні ток-шоу не дивлюсь вже давно, і так знаю, хто і що там буде говорити. Іноді потрапляю на цікаві програми за змістом на каналі «Культура», але за формою, на жаль, довго це дивитися не можна — це стосується і театру, і літератури, і музики... Бажання є, але розуміння, як це доносити, ще треба виробити. Власне, оцей розумний простір, який ви шукаєте на ТБ, мав би бути головною ідеєю Суспільного ТБ. Сподіваюсь, що так і буде.

Вадим ЛУБЧАК, Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк, Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця
Газета: 
Рубрика: