«Демократія – це диктатура»

Російські кавалери ордена Почесного легіону в кількості 13 осіб написали президентові Франції Макрону відкритого листа з проханням поставитися з повагою до сенатора-мільярдера Сулеймана Керімова, затриманого у Франції за звинуваченням у відмиванні грошей і несплаті податків, і попросили французького президента дати можливість Керімову продовжити роботу в Раді Федерації. Серед чортової дюжини підписантів не лише путіністи і кримнашівці на зразок диригента Валерія Гергієва та скульптора Зураба Церетелі, а й такі ікони ліберальної публіки, як Ірина та Михайло Прохорови. Пропозиція президентові європейської країни відпустити людину, затриману за звинуваченням у серйозному злочині, не можна назвати інакше, як непристойною. Скидається на те, підписанти цього не розуміють. Ймовірно, вони, що часто бувають на Заході — а всі 13 кавалерів ордена Почесного легіону бували там багато разів, — так і не розгледіли ту прірву, яка розділяє країни європейської цивілізації і Росію. Політична, економічна і культурна верхівка Росії так старанно переконувала підвідомчу популяцію в тому, що у «них» так само, як у «нас», тільки вони, на відміну від нас, ще й лицемірять, що повірили в цю нісенітницю самі.

Черговий гіпнотичний сеанс на тему: «скрізь, як у нас, тільки у нас духовність» відбувся 13.12.2017 на телеканалі «Росія-1» у програмі Володимира Соловйова. Як приманку для обговорення Соловйов навів дані листопадового опитування Левади-центру, згідно з яким 78% росіян хочуть, щоб ними правила «сильна рука». Зокрема 40% вимагають «сильної руки» на постійній основі, а 38% вважають, що зосередження всієї повноти влади в одних руках потрібне в особливих ситуаціях, таких як, наприклад, сьогоднішня.

Найбільше зрадів результатам опитування сталініст Микола Стариков і одразу почав кричати про те, що народ переміг у Великій Вітчизняній війні лише завдяки Сталіну.

Єдиний, хто в студії Соловйова не дуже радів з прагнення росіян відчути на собі «сильну руку», був письменник Веллер, який повідомив, що, по-перше, «сильну руку» громадяни можуть раптом виявити у себе в кишені, а по-друге, люди хочуть сильної руки, оскільки ніхто не вірить, що демократію можна збудувати на фундаменті громадянського суспільства.

«Громадянське суспільство побудувати можна, питання — де взяти громадян...», — з мудрою і трохи втомленою посмішкою зауважив Соловйов. Було зрозуміло, що він багато років провів, будуючи громадянське суспільство, а споруда весь час завалювалася, оскільки для її зведення Соловйову катастрофічно бракувало громадян у Росії.

Але справжніми героями цього гіпнотичного «Вечера» були не сталініст Стариков і навіть не Соловйов, і тим паче не письменник Веллер. Це був бенефіс лікаря Мясникова і політолога Куликова.

«Для мене слово «демократія» — близьке до образливого», — довірчо повідомив Олександр Мясников, головлікар 71-ї лікарні, постійний ведучий теле- і радіопередач, у недавньому минулому головлікар Кремлівської лікарні. І почав пояснювати причини своєї неприязні до цього осоружного слова за допомогою кількох уривистих фраз, кожна з яких суперечила попередній: «Ми не знаємо, що таке демократія!». «Коли я приїхав до Америки, то переконався в тому, що все, що писала про неї газета «Правда», було правдою!». «В Америці — якщо «ні», то це — «ні»! І це остаточне «ні», хоч би що ти робив. У нас «ні» означає «можливо». Важко тлумачити останні фрази доктора Мясникова інакше, ніж оду верховенству права у США, й інакше, ніж нищівну критику на адресу відсутності закону в Росії. Не пам’ятаю лише, аби щось подібне писала на адресу США газета «Правда».

А доктор Мясников продовжив свої одкровення: «Я часто буваю у Франції — у мене там син навчається — так от, там усі французи кажуть, як вам пощастило з Путіним, от би нам такого президента!». Лікарю Мясникову чомусь не спадає на думку, що на Заході набагато вища якість освіти — відправивши сина навчатися до Франції, лікар Мясников це підтвердив — зокрема й тому, що у них на чолі країни ніколи не стояв і ніколи не стане ніхто, схожий на Путіна.

Якщо одкровення доктора Мясникова були схожими на гарячкове марення з його уривистими незв’язними вигуками, то несамовите сипіння політолога Куликова було не чим іншим, як маренням маніакальним, за якого маячні ідеї побудовані у суворій логічній послідовності. «Між демократією і диктатурою немає суперечностей!» — насамперед просипів політолог Куликов. «Війна — це мир», — пригадав письменник Веллер, але Куликова цитатами з Орвелла не проймеш, оскільки він зібрався сформулювати ні більше, ні менше, а головну суперечність сучасності. «Маркс сформулював головну суперечність своєї епохи як суперечність між працею і капіталом», — пригадав політолог Куликов. І продовжив: «А я зараз сформулюю головну суперечність сучасної епохи!». Боюся, що не всі телеглядачі зрозуміли, свідками якого історичного моменту вони виявилися. На їхніх очах народжувався пророк масштабу Єзекиїла, Ісуса Христа і Мухаммеда. А в один ряд із Марксом політолог Куликов поставив себе явно із властивої деяким геніям скромності. «У XXI столітті всі країни проголосили, що кожен громадянин повинен брати участь у політиці», — почав своє одкровення політолог Куликов, і одразу ж пронизав планету запитанням: «А він готовий займатися політикою?! Уся сучасна система освіти побудована на тому, аби вони ніколи не змогли зайнятися політикою!». Тим, хто мав намір перетравити це нагромадження нісенітниць, політолог Куликов, нарешті, видав формулу: «Головна суперечність — у здатності громадян займатися політикою!».

Для тих, хто не зрозумів глибокого сенсу сказаного, політолог Куликов своє відкриття розжував: «Демократія — є величезне шахрайство!! Ви проголосували і віддали владу кільком людям!!! І яка це після цього демократія?!». Письменник Веллер намагався щось заперечити про те, що не можна зводити демократію до разового голосування, що це складний пристрій, який включає поділ влади, свободу ЗМІ і власності, але його ніхто не слухав. Член Ізборського клубу Сергій Черняховський вигукнув: «Тиранія — це форма демократії!». І одразу ж пнув Україну, «пригадавши», як Андрій Боголюбський переніс столицю з Києва у XII столітті, оскільки «у них там за 30 років було 20 державних переворотів». «У них традиція майданів триває ще відтоді!» — мстиво викрив Київ видний ізборець Черняховський.

Ніхто з учасників не зауважив, як під час передачі до студії увійшли двоє: худорлявий джентльмен із пронизливими очима і лобатий пан з вусами й бородою. Джентльмен, це був, звичайно, Джеймс Орвелл, беззвучно відкривав рота і у відчаї здіймав руки до неба, намагаючись виразити таким чином протест проти безсовісного порушення своїх авторських прав. А Петро Петрович Кащенко, ховаючи сумну посмішку в густій бороді, дивився на всіх учасників шоу і хитав лобатою головою, розуміючи, що допомогти цим людям може лише тривала працетерапія на свіжому повітрі, якого так багато у віддалених північних районах нашої неосяжної Батьківщини.