Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

«Ексклюзив» від маніяка

Іванна Коберник: «В погоні за «кровіщею» ні в кого не залишається часу на пошуки причин і пояснення соціальних наслідків тих чи інших страшних історій»
29 липня, 2013 - 10:45
ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА

Засилля чорнухи на українському телебаченні досягло свого апогею. На каналі ICTV, просто в «прайм-тайм», о 19.10, у програмі «Надзвичайні новини» вийшов сюжет про... серійного вбивцю Анатолія Онопрієнка. До речі, канал не лише запропонував глядачам дізнатися, «як живе маніяк Онопрієнко» (тема рубрики), а й у рекламних анонсах випуску програми активно вихвалявся «унікальним», «ексклюзивним» показом убивці на ТБ «вперше за десять років». Що це? Реальний запит суспільства на таку інформацію чи безвідповідальність журналістів, які працюють у системі спотворених координат?

Журналістка Іванна Коберник на своїй сторінці у «Фейсбук» опублікувала листа однієї обуреної колеги, яку неприємно здивував той факт, що наші канали активно знімають та анонсують такі «ексклюзиви». «Я аж здригнулась, — ідеться в емоційному пості. — В анонсі «Маніяк вперше за багато років дав інтерв’ю! «Надзвичайним новинам» вдалося взяти ексклюзивне інтерв’ю в українського серійного вбивці, на рахунку в якого — 52 жертви! Не пропустіть випуску сьогодні о 19:10 на ICTV! Три речення з трьома знаками оклику. Я чогось не розумію? Телеканал пишається тим, що надасть ексклюзивну можливість висловитися серійному вбивці? Він розповість подробиці, опише свої відчуття? І це треба «не пропустити»? 19.10 — цілком дитячий час. Це що — наочний посібник? У маніяків, як відомо, є послідовники — взяти ту ж історію в Клівленді. Психолог Михайло Виноградов — є такий у Росії, досліджує перверзії — нагадує про те, що інформацію про злочини, яку подають ЗМІ, дивляться в тому числі психічно нестійкі люди. Відомий факт — після тривалого обсмоктування самогубств у ЗМІ тут же хтось кидається з вікна (у нас так було, коли здійнялася хвиля підліткових самогубств). Коли я працювала на ICTV, був Скнилів. Тоді до ефіру ретельно добирали ті кадри, що були без крові і м’яса. А що ж відбувається зараз?»

У коментарі «Дню» свій пост у «Фейсбук» та ситуацію з засиллям жахливих тем на ТБ Іванна Коберник пояснила поганою традицією в журналістиці.

— Важко точно сказати, коли чорнуха почала з’являтися на ТБ. Мені здається, що першопроходцем перетворення суто кримінальних новин на звичайні був ТСН. Зараз уже ніхто не згадує румунського менеджменту «1+1», який запровадив визначення «Новини для Барбоса». Румини пішли, а «новини для барбоса» залишились. Так, останнім часом ТСН стали найтехнологічнішими й найоператвнішими, але особисто я не витримую масованого кривавого обрамлення рідкісних якісних історій в їхніх випусках. Дуже запам’ятався випуск ТСН 1 січня років чотири-п’ять тому: першу новину в перший день нового року було протитровано як «Жах», йшлося про якесь убивство, далі — аварія... Титр «Жах» з’явився до титру ведучої, — зауважила Іванна Кобернік. — Для мене це й була «реперна» точка, після якої телевізор у нашому домі включається тільки на канал «Футбол» і «Карусель». А незворотним процес подачі новин саме так став, коли гонку «хто покаже більше кишок» підхопили інші канали. Тепер маємо молодих журналістів, які поняття не мають про відповідальність журналіста, про наслідки їхніх матеріалів. Ну, й у погоні за «кровіщею» ні в кого не залишається часу на пошуки причин і пояснення соціальних наслідків тих чи інших страшних історій

Взяти інтерв’ю в ув’язненої людини — справа непроста. Потрібна не лише згода ув’язненого, а й дозвіл керівництва колонії, яке, безумовно, повідомить про ініціативу журналістів своєму начальству. А далі — листи редакції програми на адресу колонії, узгодження умов, в яких братимуть інтерв’ю та, припускаємо, самих запитань. Кому це вигідно?

Політологи припускають, що поява на екранах ТБ надмірної кількості сюжетів про вбивства, зѓвалтування, ДТП — не лише запит суспільства. Акцент на такі теми, зокрема «ексклюзив» із маніяком, може бути чітким політичним замовленням.

— Журналіст повинен шукати всі позитивні та негативні сторони життя суспільства, яке він описує. Але є питання: чому це інтерв’ю збіглося в часі з численними протестами суспільства з приводу поведінки міліції та загалом правоохоронних органів? Відповідь потрібно шукати у керівників каналу, — відзначив у коментарі «Дню» політолог Віктор НЕБОЖЕНКО. — Це може бути замовлення в разі привертання уваги суспільства до поганої роботи міліції, адже серійний убивця — це, як правило, погана робота міліції. Мовляв, країною й сьогодні можуть гуляти люди, що вбивають, і міліція не дає цьому ради. Можливо, саме в цьому було завдання — показати в «прайм-тайм» серійного вбивцю, який чинив злочини один за одним при поганій роботі міліції.

ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ

Пропагування зла в медіа — «винахід» далеко не вчорашнього дня. З іншого боку, ще кільканадцять років тому такого засилля чорнухи в ЗМІ не було. Певною мірою в цьому винні «зірки» української журналістики, які в новітній історії країни неодноразово хором замовчували суспільно важливі теми і проблеми. А нині — запропонували молодому поколінню медійників антиправила, за якими, не бачачи інших орієнтирів, працює молодь. Крім цього, як слушно зауважив політолог, пропагуванням чорнухи у ЗМІ можна виконувати політичні замовлення.

Це не перший прецедент. Так відреагувала на пост Іванни Коберник про «ексклюзив» на ICTV головний редактор «Дня» Лариса Івшина: «А безпрецедентний за цинізмом випадок, коли «Дзеркало...» розкручувало своє інтерв’ю з убивцею Нестеровим, якого було ув’язнено у справі «Банди перевертнів»? Рівень «антисанітарії» в нашій журналістиці почав накопичуватися дуже давно. Хто й коли, нарешті, почне «розгрібати»?.. Синхронно в «Голосі України» (коли спікером був Литвин) із тим же вбивцею робила інтерв’ю Коханець. Дві подачі з портретом «героя»! Нагадати, хто такі учасники «Банди перевертнів»? — Міліціонери! Які жорстоко вбили понад десять людей. Ось звідки й випадок у Врадіївці. А чи є відповідальність конкретних журналістів за популяризацію, піар — Зла?».

Справді, чому журналісти не несуть за це персональної відповідальності? Відомий тележурналіст Юрій Макаров вважає, що винні всі: і журналісти, і продюсери, і режисери...

— Хіба ви думаєте, що коли «Плюси» працювали за темниками, люди, які їх виконували, робили це із задоволенням? А тим часом за цих майже 18 років виросло покоління людей — фахівців, професіоналів, які не уявляють якогось інакшого способу. Вони вже застали цей статус-кво. І треба сказати, що в принципі це легше, бо не вимагає виявляти фантазію, креатив, енергію. Так, людей цікавитимуть смерть, кохання, точніше секс, та інші прояви людського існування з цього ряду. Інтерес до таких тем був завжди. Питання в іншому — в почутті міри, смаку, в суб’єктивному ставленні журналіста і редактора до чорнухи. Звісно, ловити від цього кайф — невисокий рівень. Інша річ, коли загальна ситуація в медіа й на телебаченні, скажімо, в Україні чи сусідній Росії, не дає змоги висловлюватися на суспільно важливі теми, тоді ЗМІ йдуть шляхом найменшого опору — і починається таблоїдизація. Всі вони фактично тупцюють на одному невеличкому тематичному майданчику, бо коли робитимуть те, що мали б робити серйозні, відповідальні ЗМІ, то отримають по голові, — зауважив у розмові з «Днем» Юрій МАКАРОВ. — Звідки це прийшло? Я працював на каналі «1+1» з першого дня, тому можу легко екстраполювати те, що я застав, на те, що діється, скажімо, сьогодні; яким чином тиснули за моєї присутності, і, як бачимо, знову почали тиснути від 2011 року. Арсенал приблизно той самий. І власник, який хоче зберегти свій бізнес, і продюсер, який хоче зберегти свою посаду, приречені спочатку маневрувати, а потім здаватися. Якщо цього не робити — буде те, що сталося з ТВі...

Юрій Макаров переконаний: хоч запит на чорнуху є, але смаки глядачів виховують канали. Тож і відповідальність великою мірою лежить на них. «Досить довго я вважав, що попит визначає пропозицію, а потім переглянув свою думку. Виявляється, що пропозиція також формує попит. Так само як люди десять років тому не знали, що їм потрібні смартфони, так і значною мірою люди підсаджуються на кримінал, на «світські новини», — вважає він.

Медіа-експерт Отар Довженко, говорячи про перебір «зла» в українських ЗМІ, каже: це компроміс журналістів із власною совістю та професіональними стандартами.

— Однак у цивілізованих країнах завжди є масив ЗМІ, які намагаються цим не зловживати — так звані якісні, а всі решта вважаються таблоїдами, й ніхто їм за жовтизну не дорікає. Якісні ЗМІ розраховують на не дуже широку, але стабільну аудиторію — тих людей, які зацікавлені в отриманні перевірених фактів і цінних думок, — зауважив медіа-експерт. — В Україні з цим проблеми, позаяк медіа-власники розуміють лише абсолютні показники рейтингу, а без крові, нутрощів та оголених тіл великі цифри є недосяжними. Хоч як це прикро, але додавання «спецій» працює: новини «1+1», які найбільше критикують за підвищену увагу до «зла», завдяки цьому повернули собі лідерство після тимчасового занепаду. Отже, головна відповідальність лежить не на журналістах, які просто виконують вказівки начальства, а на власниках, які вимагають від своїх ЗМІ досягнення захмарних рейтингів у будь-який спосіб, і менеджерах, які добирають саме такі способи. Для журналістів це зазвичай певний компроміс із власною совістю та професіональними стандартами.

Невже пропагування зла належить до стандартів новітньої журналістики? Хто регулює чи змінює ці стандарти? Ми переконані, що журналістам не варто винаходити колесо. Досить лише професіонально робити свою справу, не забуваючи про покладену на них суспільну функцію та відповідальність. Журналіст і дисидент Адам МІХНІК на медіа-форумі у Львові цієї весни вкотре наголосив, як мають працювати журналісти в молодих демократіях. Для них головне — відповідальність. «Відповідальність — це, з одного боку, відповідальність за слово, яким людину можна знищити. А з іншого боку — відповідальність за клімат у молодих демократіях. Ці демократії будуть такими, якими будемо ми», — зауважив він.

А що ми будуємо в країні, на центральних каналах якої в «прайм-тайм» виходять «ексклюзивні» інтерв’ю із серійними вбивцями?

Вадим ЛУБЧАК, «День»; Соломія БУЙ, Дмитро ПАЛЬЧИКОВ, Літня школа журналістики «Дня»
Газета: 
Рубрика: