Суспільство, яке рівність ставить вище свободи, не отримає ні того, ні іншого.
Мілтон Фрідман, американський економіст, лауреат Нобелівської премії

Емоції & аргументи

Як в Україні намагаються увічнити колоніальне становище в гуманітарній сфері
8 вересня, 2017 - 13:16

Понад тиждень деякі наші ЗМІ вельми схвильовано реагували на текст редактора «Дзеркала тижня» Юлії Мостової з нагоди чергового Дня незалежності України. На всі заставки пишуча братія розповідала про те, що це якесь нове слово в національній публіцистиці, фундаментальний месидж, креативний підхід до нашої дійсності тощо. А екзальтована ведуча на одному з каналів ТБ навіть заявила, що в Україні немає гідних дискусій з Юлією Мостовою мислителів. Подібна популярність неабияк заінтригувала, і я таки прочитав статтю. І був розчарований. Звичайна, якщо не сказати банальна, істерика смертельно втомленої людини. Суть тексту можна виразити однією фразою: «Як це все мені набридло!» Але ми всі втомилися від дегенеративної кланово-олігархічної системи, тотального торжества корупції, повсюдного зухвалого злодійства, офіційної безсоромної брехні, від політичних клоунів на вершині влади. І дуже хочеться почути конкретну відповідь на чітке запитання: «Що робити?» Як витягнути країну з болота безнадійності, в якому вона борсається вже чверть століття? А ось про це в статті пані Мостової ані слова. І жодного слова про те, а де ж було «Дзеркало тижня» всі ці роки й чи завжди точно відображало те, що відбувається? Як читач цієї газети (серед багатьох інших) скажу, що мене дратувало: вся політика великої держави зводилася до аналізу якнайтонших нюансів у тому, що високопоставлений Іван Іванович сказав (або натякнув!) не менш високопоставленому Івану Петровичу і що із цього приводу подумав впливовий Іван Степанович. Багатомільйонна Україна замикалася в Печерському «трикутнику» (Кабмін, АП, Верховна Рада, міністерства й відомства)... Усе обмежилося скрупульозним дослідженням начальницьких пліток, здобутих у високих кабінетах.

А величезна Україна залишалася десь там, за дужками.

Подібний стиль деякі політологи іронічно охрестили «зєркалонєдєльством». Утім, сподіваюся, що «ДТ» ще вирветься за межі Печерського «гетто» Києва, до якого добровільно себе помістило, й обернеться обличчям до мільйонів українців, які теж (і часто вирішальним чином) творять політику та історію.

РІВЕНЬ ПРЕЗИРСТВА

Неабияк розчарував і широко розрекламований телеканал «Прямий». Про «Прямий» ми чули багато, наслухалися щедрих авансів, мовляв, це буде щось... А в результаті залишається лише пригадати деякі стародавні афоризми, наприклад: «Я сіяв драконів, а пожинаю бліх», «Гора народила мишу» тощо. Велика кількість розмовляючих голів в ефірі «Прямого» не робить його цікавішим, тим паче що й головам часто сказати нічого.

Дивлячись на деяких, важко зрозуміти, навіщо їх запросили на новий канал і чим вони його збагатили. Усе реально тримається на давно розкручених і харизматичних Ганапольському й Кисельові. Але весь креатив — це чудові смокінги та метелики на двох вищезгаданих фігурантах.

Щоправда, після презентації вони їх більше не вдягають, а даремно.

Поки що «Прямий» ніякої конкуренції іншим інформаційно-політичним телеканалам не складає. Утім, подивимося, час для  корекцій ще є.

А от канал «ZIK» нестримно змінює своє у минулому однозначно українське обличчя на щось інше. В ефірі з’явився одіозний Євген Червоненко, постійний ведучий каналу NewsOne, й одразу оголосив українцям: «Україні без Росії не можна!» Ця формула є світоглядною основою ідеології «5-ї колони» Кремля в Україні. Потім Червоненко почав деталізувати, зокрема повідав: «Україна не може без російської енергетики». Це чому ж? Без російського газу вже можемо, а чому без електрики не можемо? Червоненко почав лякати: «Ось, хотіли відмовитися від російського ядерного палива на користь американського й ледве не підірвати Запорізьку АЕС». Ну навіщо ж так спотворювати реальність? У газеті «День» (№ 147, 22.08.2017) у статті Віталія Княжанського «Ядерна диверсифікація... у межах досяжності» енергетичний експерт Олександр Харченко заявив: «Westinqhouse (американська компанія — виробник ядерного палива. — Авт.) уже засвідчив, що ніяких ексклюзивних таємниць у пострадянських технологіях, які використовує «Росатом», не існує. Американська Westinqhouse планує довести частину постачань свого палива до України до 55% потреб нашої країни. Але є й інші західні виробники. Отже, Росія незамінна лише для пана Червоненка.

Ми багато чого можемо самі, але треба діяти, а не слухати «дядьків Отечества чужого». До речі, Червоненко цікаво проговорився. Виявляється, це саме він 2005 року напоумив новообраного президента України Віктора Ющенка свій перший зарубіжний візит здійснити до Москви, що було великою помилкою, демонстрацією своєї залежності й неповноцінності. Це лише підвищило в Кремлі рівень презирства до нашої країни. А будучи міністром транспорту, Червоненко насамперед організував комфортабельний експрес «Київ -Москва», хоча тоді (і зараз!) багато регіонів України страждали від поганого транспортного сполучення. Але є  діячі в Україні, які живуть за принципом: «Russland, Russland, uber alles!» Червоненка в ефірі активно підтримували члени його команди, цього разу в подібній ролі виступали Едуард Долинський, який активно рекламує себе як єврейського громадського діяча, й Ганна Герман, яка не потребує рекомендацій. Вони запекло критикували будь-які спроби дерусифікації України й захисні квоти для української мови. Суть їхньої позиції, на мій погляд, така: вони готові змиритися з тим, що українська мова буде державною на папері, де-юре, але рішуче проти такого її статусу в реальному житті. Тобто вони намагаються, як мені здається, увічнити колоніальне становище України в гуманітарній сфері і вдаються до будь-яких формально-казуїстичних хитрувань в ім’я досягнення своєї мети.

БЕЗ ГЕРОЇЗМУ

Тепер про одне делікатне питання. Червоненко й Долинський  постійно й дуже настирливо акцентували увагу публіки на своїй 5-й графі. Цікаво, вони й у СРСР так робили? Я знаю людей (їх дуже небагато) в Києві, які саме так і робили. Поважаю їх і сьогодні, як поважав і в ті часи. Тому що в ті часи, для публічної маніфестації такої 5-ї графи треба було мати чималу громадянську мужність. У епоху державного антисемітизму люди ризикували. Зате в незалежній Україні, де 5-та графа є суто особистою справою кожного громадянина, для того, щоб ломитися у відчинені двері, ніякого героїзму не треба. Кривляння Червоненка-Долинського нагадують людину, яка у себе вдома з виразом відчайдушної рішучості на обличчі стрибає зі стільця на підлогу. Звичайно, і виконуючи такі вправи можна вивихнути ногу, але ймовірність настільки сумного результату вкрай невисока.

Тому всі сценічні зусилля «солодкої парочки» —  це суцільне дешеве позерство й провінційна театральщина.

Долинський дозволяв собі називати людей, які воювали за незалежність України, «військовими злочинцями». Ну, якщо цей пан де-небудь у Тель-Авіві, Єрусалимі, Ашкелоні або Ейлаті назве «військовими злочинцями» людей, які зі зброєю в руках і не без ексцесів воювали за незалежність Ізраїлю, думаю, його не врятує й статус єврейського громадського діяча... Словом, комусь дуже знадобилося знову зіштовхнути лобами українців і євреїв, посварити людей, нацькувати їх один на одного. Це те, що  у військовий час нам найменше потрібно. Але навіщо канал «ZIK» так охоче береться за подібні провокації?

ПРОРОСІЙСЬКА НАЇВНІСТЬ УКРАЇНЦІВ

На «112 Україна» говорили про трагедію Іловайська. Колишній начальник розвідки мотострілкової бригади полковник Недзельський виголосив знакову фразу: «Ніхто не думав, що в «зеленому коридорі» росіяни почнуть у нас стріляти». Ось це «ніхто не думав» — найстрашніше. Треба не знати абсолютно історії України, історії Росії, щоб вірити країні, яка дуже часто у своєму минулому й сьогоденні спокійно плювала на свій власний підпис під договорами. А тут узагалі були усні обіцянки...

Ми ще довго страждатимемо й приноситимемо величезні жертви через проросійську наївність багатьох українців.

А тим часом у російській традиції обдурити чужого завжди вважалося справою честі, доблесті й слави, проявом військової хитрості, «кмітливості». Віроломство в цьому середовищі не вважалося й не вважається гріхом, якщо воно з боку росіян.

А от якщо з боку інших, тоді, звісно, це підлість, мерзенність і аморальність, гідна всілякого засудження.

Канал RTI показав інтерв’ю з чеченським генералом Джохаром Дудаєвим, яке він дав за кілька місяців до своєї смерті від рук російських спецслужб. Слова його звучали пророчо: «Україна ще зчепиться з Росією. Після Чечні обов’язково буде Крим. Росія хоче підім’яти під себе Україну й Білорусію. Але українці ніколи не змиряться з  русифікацією і Росією. Тому плани Росії щодо України зазнають краху».

Игорь ЛОСЕВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments