Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Головне в країні — Мундіаль-2006

16 червня, 2006 - 00:00

Це дуже символічно, що всі випуски новин на перше місце ставлять події футбольні. Вже потім — коаліція, конфігурація, пташиний грип, антиНАТО, підвищення цін і інше. Ну немає в нас у країні головнішої і важливішої справи, всі інші справи переробили і повирішували. І в такому безпроблемному, в такому благосному співтоваристві «головним мистецтвом є футбол». ICTV, відповідаючи на виклик часу, влаштовує футбольні посиденьки — «Третій тайм» називаються. Коли біля під’їздів були лавочки, на них сиділи старенькі, які зі знанням справи обговорювали як дворові, так і державні справи. Щось подібне тепер відбувається прямо в ефірі, який об’єднав різнопланових чоловіків за футбольною ознакою. Говорять, що у футболі, як в плотському коханні — мало гравців, але багато знавців. Та ще й яких знавців! Однак окрім легкого футбольного базікання є в програмі й цінні інформаційні знахідки. Для тих, кому ніколи дивитися футбольні матчі, це дуже зручно — побачити кожен гол «у розрізі». І на тому спасибі.

Але, на щастя, телеканали все ж не обмежили нашу інформаційну спрагу за футбольними новинами. Майже такою ж розкрученою протягом минулого тижня була інша сюжетна лінія — антинатовська. «Апофеозом лицемірства» назвав феодосійські події Володимир Горбулін, «тижнем великої брехні» — так оцінила всі ці протестні заходи ведуча «Фактів тижня» (ICTV). І все було б навіть смішно, якби не ТБ, за допомогою якого з купки старих натоненависників під вітренківськими і російськими прапорами можна створити видимість масових акцій загального протесту. Чим наші російські колеги весь цей час і займалися. Причому, як у відомому рязановському фільмі, «цар — дурень» кричали одні, а «геть самодержавство» вигукували вже інші. У цей час американці, які приїхали будувати навчальні корпуси, насолоджувалися кримським повітрям і особливо не заперечували проти вимушеного неробства. З чим і поїхали. Американці поїхали, а пікети залишилися. Чому? А треба! Кому — питання риторичне.

«НТН» також регулярно розповідав про феодосійську «зірницю», питаючи у наших військових, як вони сприймають нинішній військово-політичний роман. Ті дивувалися: нас, мовляв, під час різних навчань у різних країнах приймали дуже доброзичливо, а тут якось ніяково за співвітчизників. Вони ж, військові, спільні навчання сприймають, як міжнародні профзмагання, готуються до них, чекають можливості себе показати, а тут взяли й позбавили їх цього задоволення. Та й кому вона потрібна, боєздатна армія, що пускає ракети точно в ціль, а не куди завгодно?

А з іншого боку, якось нудно нам уже без протестів. Усі ж усе розуміють — і що НАТО тут ні до чого, це все той же Горбулін давно по поличках розіклав, і самі протестувальники в курсі, але й любителів нової національної забави тримати в «чорному тілі» не можна — адже точно ще знадобляться. Нинішні протести — це щось на зразок партзборів, які навіть при відсутності осмисленого порядку денного повинні проходити регулярно, а то ж розбредуться-розбіжаться прихильники.

І потім, це набагато веселіше за всім набридлі коаліційні речівки. Проте не можна відмовити нинішньому парламентові в театральності. Тепер при партіях, судячи з усього, є й декоратори, й костюмери, так що дивитися прямі трансляції депутатських засідань (що саме собою великий успіх, враховуючи пунктирність їхньої роботи) також не нудно, є за що зачепитися оку. Не встигли БЮТівці відмовитися від білих шат, як яскраві шарфи-рушники накинули на свої могутні шиї регіонали. Може, є якась черговість? Сильно не хочеться пропустити вихід соціалістів — в чому-небудь рожевенькому.

Дуже миленький спецпроект вийшов у «Тоніса» — про детектор брехні, яким деякі міські голови люблять лякати деяких чиновників. Так ось, чиновники можуть спати спокійно, бо, на думку експертів, на нашому ґрунті і поліграф навряд чи буде результативним. Бо коли потенційні досліджувані самі вже не можуть відрізнити, коли вони брешуть, а коли ні, техніці робити нічого. А Головатий, наприклад, вважає, що на детекторах брехні потрібно перевіряти, насамперед, журналістів, які за службовим обов’язком повинні говорити правду. Вони ж, як випливає із заяв законника, повинні з’ясовувати, коли урядовець збрехав, а коли — ні. Здорово, правда? Ось воно, ідеальне визначення журналістської функції — розбиратися в чужих брехнях. Причому, виходить, що спочатку у власних, а потім і в усіх інших, так би мовити, за себе і за того хлопця. Загалом, обізвав нас Головатий шариковими (пам’ятається, що того Поліграфом Поліграфовичем звали), та й по всьому. А шкода, якби дійсно диктофони й мікрофони поліграфами було б укомплектовано. І червоніли б сигнальними лампами на брехню, яку чують. Хоча б вони червоніли…

А в іншому, прекрасна маркізо, все добре. У телевізорах — зелені газони, веселі чи навпаки уболівальники, захоплення і горе при відсутності жертв, сплеск емоцій, свято життя. Будні життя — вони нецікаві, вони за кожним вікном. Там бруд і невпорядкованість, злиденні міста й ще більш злиденні села, там бійка за владу і зростання цін на все. Але нас щадять, нам пропонують про це забути й забутися. Хоча б на деякий час — поки Мундіаль.

Оксана ТИХОНЧУК, «Вечерний Николаев», спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ