Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети.
Євген Маланюк, український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

«I будуть люди»

Знаю, що буде багато критики щодо цього телесеріалу, та я попри все вболіваю за цікаві українські проєкти
23 вересня, 2020 - 20:07

Нещодавно на екранах телевізорів, а потім і в мережі, з’явилося 12 епізодів серіалу про життя  українців у 20 столітті «І будуть люди».

Знаю, що буде багато критики щодо цього продукту, та я попри все вболіваю за цікаві українські проєкти. Тим паче ті, які хоча б мінімально відтворюють картинку нашої історії. Особливо розумієш необхідність таких продуктів, коли у коментарях в you-tube користувачі просять не обмежувати доступ до серій, бо вони дивляться це кіно в окупації.

Книгу чи фотоальбом не всі розгортають, треба в телевізор, бо деякі кадри обов’язково треба побачити, деяких персонажів обов’язково треба впізнати. Хай навіть у побудованих знімальних павільйонах і з недосконало завершеними сюжетними лініями.

Наприклад, маємо побачити господарів — чесних і сумлінних людей, які до злого скреготу зубів захищали своє. Маємо відчути біль, коли у кадрі чекісти проколюють багнетом схований мішок із зерном, і воно сиплеться на руки катам. Господарів тоді нарекли куркулями, саджали на вози — і на каторгу.

В українського господаря забирали останнє, щоб не мав що їсти. Уявіть себе поважною людиною, яка має свій клапоть землі, дбає про своє обійстя і сім’ю, і тут до вас вривається обірване, задрипане і неграмотне воно. Нищить все. Каже, що ви ніхто і нічого тут не маєте. Морить голодом.

Ні, ми не можемо собі уявити. У мінливому і гіпермобільному світі, де можна і не дуже дбати за щось, важко зрозуміти. І навіть важко знайти того господаря. Не наступного потенційного «господарника», а його — хто продовжував справу батьків, беріг землю і намагався примножувати не тільки собі, а й людям.

Знищили. Вирвали з корінням і залишили нам недоумкуватих голів сільрад і колгоспів, і те жахливе, на межі виживання й страху смерті, таке жадібне поняття «хочешь жить — умей вертется».

Крутися собі, без коріння і пам’яті, без Бога і родини, без землі і хліба на столі.

На знімальному майданчику просто скажуть: «Стоп! Знято!», а український господар застигне бронзовою фотокарткою у пам’яті тих, хто все ж захоче подивитися на предків.

Юлія ДОВГАЙЧУК
Газета: 
Рубрика: