У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Кіно в «зоні»

Завершився український етап зйомок художнього фільму про Чорнобильську трагедію
25 листопада, 2005 - 00:00
ОКСАНА БАЙРАК ЗІ СВОЄЮ УЛЮБЛЕНОЮ АКТРИСОЮ НАСТЕЮ ЗЮРКАЛОВОЮ, ВИКОНАВИЦЕЮ РОЛІ АВРОРИ / ФОТО ДМИТРА БОГДАНОВА

Минулого тижня, в ніч з 17 на 18 листопада знімальна група під керівництвом режисера Оксани Байрак відзняла останні, заплановані до зйомки в Україні кадри фільму «Аврора, або Що снилося сплячій красуні» (див. № 130 «Дня». — Ред. ). Кіно в Україні й так знімається нечасто. А про Чорнобильську катастрофу — ще менше. В ігровому кіно лише режисер Михайло Бєліков звертався свого часу до цієї трагічної теми («Розпад», 1990 р.). І ось за неї взялося нове покоління кінематографістів. Продюсерами цього проекту виступили Олег Степаненко («ІнтВестДистрибушн») та Оксана Байрак («Студія Байрак») за підтримки телеканалу «Інтер».

Московський сценарист Петро Гладілін і український режисер Оксана Байрак ще влітку почали зйомки повнометражного художнього фільму про маленьку прип’ятчанку на ім’я Аврора, яка марить балетною сценою, але, отримавши дозу опромінення, згасає в американській клініці, в той же самий час відроджуючи до творчого життя зірку балету, радянського емігранта, котрий геть було заблудився в житті по той бік океану. Історія ця, за традицією художнього кіно, поєднує правду і вимисел. У «балетного бога», якого зіграв Дмитро Харатьян (а його продюсера — Ерік Робертс) є прототип, у Аврори — немає.

Зйомки фільму, так само, як і його дія, мають відбуватися по обидва береги океану — тут, у Києві, Донецьку, Краматорську, в Чорнобильській зоні, і там — в Лос-Анджелесі. Почались вони ще влітку в Києві, а виїзд знімальної групи в «зону» був останнім акордом перед зміною декорацій на лос-анджелеські.

Ніч глибокої осені починається рано. Тому група журналістів, яка на запрошення «ІнтВестДистрибушн», компанії-продюсера фільму, висвітлювала процес зйомок, виїхала вже поночі. Чим далі, тим зустрічних машин було менше, а за вікном усе темніше. Наче сама собою змінилася тема розмов — хтось розповідав анекдоти про Чорнобиль (і такі є), хтось згадував «страшилки» — як чиїсь знайомі, поставивши в себе вдома фігурку, вирізану з дерева, взятого з «зони», померли страшною смертю. Ось і зона…

Щоб в’їхати туди, навіть знімальній групі фільму, що має вийти на екрани кінотеатрів до 20 річчя катастрофи, довелоськілька днів чекати спеціального дозволу від Міністерства надзвичайних ситуацій. На в’їзді машину зупиняють на КПП, і тут мене підстерігає перша несподіванка: виявляється, всі повинні проходити паспортний контроль, а у мене з документів — тільки… пропуск в бібліотеку, та ще й на дівоче прізвище. Добре, що хоч з фотокарткою. Завдяки їй і проїхали.

За кілька кілометрів — друга несподіванка. Чорнобиль, який уявлявся жахливою пусткою, світив вікнами гуртожитків і вуличними ліхтарями. Ось вулицею їде автобус, на зупинці з нього виходять люди, яких радісно зустрічає місцева Жучка. А ось кафе, з якого лунає музика. Але все це — вахтовики.

За Чорнобилем — другий КПП. За ним — гарна асфальтована дорога і нарешті шляховий вказівник «Чорнобильська АЕС ім. В.І. Леніна». Ця залізобетонна споруда з вишкою-факелом, виконана в стилі соцреалізму, освітлюється потужним променем прожектора. Поруч — знімальна техніка, за якою стоїть колона пожежних машин місцевого пожежного підрозділу, котрі будуть задіяні в зйомках. Біля машин, очікуючи початку зйомок, прогулюються військові. Як не дивно, справжні. Серед них виділявся полковник. Він навідріз відмовився назватися, але охоче розповідав про «зону». Про те, що в перші роки там не водилися навіть горобці й ворони. Лише через пару років з’явились лелеки, згодом — вовки й лисиці. Поділився він і рецептом порятунку від радіонуклідів — щодня випивати по пляшці горілки. Та навіть не знаючи цього рецепту, група прихопила з собою ящик вина: крім радіонуклідів, підстерігав і елементарний нічний холод — було всього 2 чи 3 градуси тепла.

Тому Оксана Байрак закликала знімальну групу вкластися в мінімум дублів і пошкодувати Настю Зюркалову, 14-річну виконавицю головної ролі, героїня якої, за сюжетом, в одному сарафанчику й сандаликах в ніч аварії тікає подалі від станції. В результаті епізод знято за пару дублів. Відзнявши епізод, Оксана Байрак по-материнськи турботливо нагадує Насті, що використаний на зйомках одяг ні в якому разі не можна заносити додому. Адже навіть через 20 років після аварії навколо місця зйомок — мертві дерева.

Настя — улюблениця й відкриття Оксани Байрак. Юна киянка вже встигла знятися в трьох фільмах Оксани Байрак. Але такої складної ролі і такого складного фільму, як зізнається Настя, у неї ще не було.

Тим часом зйомки продовжуються, вже без Насті, аж до 8 годин ранку. Всіх просять якомога менше ходити по грунту й траві. Але почувши, що до Чорнобиля 18 кілометрів, журналісти розслабляються і займають чергу фотографуватися біля вказівника на ЧАЕС. Втім, багатьом з них стає не по собі, коли військові уточнюють, що до міста Чорнобиль справді 18 км, а сама атомна станція — через поле, менш ніж за кілометр.

Так закінчився останній день зйомок фільму в Україні. Незабаром знімальна група продовжить свою роботу в Лос-Анджелесі, як очікується, до початку наступного року. А в березні фільм вийде на екрани кінотеатрів України. Принаймні, цього прагне його продюсер Олег Степаненко. Попри обіцянки участі в фінансуванні з боку Міністерства культури, продюсери самотужки фінансують фільм з бюджетом в ,5 млн. — одним з найбільших в історії незалежної України.

Юлія МАЛИНОВСЬКА, спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments