…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

Конкурс талантів «русского мира»

Фестиваль молодих виконавців «Нова хвиля», що традиційно проходить у Латвії, обертається довкола російської шоу-бізнесової тусовки
6 серпня, 2010 - 00:00
МИНУЛОГО РОКУ УКРАЇНСЬКА СПІВАЧКА ДЖАМАЛА ПЕРЕМОГЛА В КОНКУРСІ «НОВА ХВИЛЯ». ЦЬОГО РОКУ ВОНА ВИСТУПИЛА В РОЛІ ВЕДУЧОЇ, АЛЕ НЕ СПІВАЧКИ, АДЖЕ НЕЩОДАВНО ДЖАМАЛА ЗАЯВИЛА, ЩО НЕ В ЗАХВАТІ ВІД ПЕРСПЕКТИВИ «ІНТЕГРАЦІЇ» ДО ЛАВ РОСІЙСЬКОЇ ПОПСИ / ФОТО З САЙТУ GLAMURCHIK.TOCHKA.NET

Подивитися міжнародний конкурс «Новая волна-2010» українських глядачів закликали не лише телеанонси на каналі «Україна», а й величенькі рекламні банери в київському метро. Як і годиться, яскраві та заманливі. Як і годиться, із перекладом «для аборигенів» манюсіньким шрифтом внизу банера: «Нова хвиля».

Кожен конкурс, тим більше той, який називає себе міжнародним, так чи інакше позиціонує себе в світовому шоу-бізі. Телевізійний музичний конкурс у Юрмалі має давні, ще радянські — перебудовчі — традиції. Після повернення Латвії до незалежного статусу ця маленька прибалтійська країна самотужки «здіймати» свою «Нову хвилю» чи то не захотіла чи то не змогла. Як наслідок, у ХХІ столітті він підпав під тотальний вплив російського шоу-бізу, точніше російської пісенної тусовки. Це наклало відчутний відбиток на формат «Нової хвилі» та доволі чітко позиціонувало її як такий собі щорічний «сходнячок» для публіки із Брайтон-біч.

Таке позиціонування забезпечує українським учасникам конкурсу стабільне, хоча доволі специфічне, фінансування. В Україні вже навіть з’явилися такі собі «постачальники імператорського двору» — діячі місцевого шоу-бізу, які протягом років спеціалізуються на отриманні та засвоєнні спонсорських коштів для виступів наших виконавців на цьому конкурсі. Цього року в ефірі постійно лунало прізвище одного з українських олігархів, якого вперто запрошували до фінансової співпраці. І це тоді, коли в Україні вибухнула епідемія недофінансування цікавих музичних фестивалів, які потребували б значно менших вкладень, аніж виступ у Прибалтиці. Але українських спонсорів якісна українська музика не цікавить. До речі, ще одне спостереження: спонсори участі українських артистів на фестивалі в Юрмалі вже протягом багатьох років не афішують своєї причетності до цього дійства. Панове, ви ж робите благородну та корисну справу — навіщо ж ховатися?

ТІЛЬКИ БЕЗПЕЧНИЙ ПРОДУКТ!

На кожному конкурсі панує певна атмосфера. До неї не можна доторкнутися чи відчути її на смак. Але вона є. І «Нова хвиля» тут — не виняток. Саме ця атмосфера примушує українських виконавців захищати честь інших держав і виступати під чужим прапором. Згадайте Ірис — класну українську співачку Ірину Розенфельд, — яка представляла в Юрмалі Росію. Саме в такій атмосфері став неможливим і виступ фантастичної української співачки Джамали. Ви хіба не помітили, що вона цьогоріч «всього-навсього « виконувала роль телевізійної ведучої? А от виступити на сцені концертної зали «Дзінтарі» в Юрмалі її так і не запросили. І це після тріумфальної ходи на цьому ж конкурсі минулого року! Думаю, причини — очевидні. Просто її продюсери хотіли, аби популярність Джамали «росла стрімко та була масовою, для чого їй пропонували виконувати пісні, в першу чергу, російською мовою та записувати дуети з популярними російськими артистами» (про це журналістам повідомила сама співачка). А Джамала хотіла досягти успіху іншими шляхами, без посередництва російської попси. Але інші шляхи організаторам, фінансистам та, головне, «ідеологам» подібних конкурсів не до вподоби. До того ж, пані Джамала продемонструвала світовий рівень сценічної майстерності та співу. А пропагувати такий рівень українського шоу-бізу якось не хочеться... На сцені має бути перевірений і безпечний для російського шоу-бізу спів. Наприклад, російськомовні потуги Ані Лорак. А ще усталений образ не лише української естради, а й усієї України у вигляді персонажів-салоїдів у шароварах, стрічечках і «с такім веселеньким произношением», що «відібрані професійним журі» з-поміж 125-ти претендентів на стадії півфіналу — «творіння» Володимира Бебешка та Андрія Кузьменка «Пающиє трусы». Стверджую: відібрані вони не випадково. А професійністю тут і не пахне. Але для велетенської аудиторії перед телевізійними екранами байдуже, яку дулю тримають у кишені шоу-бізнесові українські діячі — вони ж бачать очікуваний результат!

ХТО ПЛАТИТЬ ЗА МУЗИКУ...

Словосполучення, що дало назву цьому матеріалу, позичене з виступу голови організаційного комітету конкурсу. Взагалі-то подібні персонажі не дуже люблять потрапляти під об’єктиви фото- та телекамер, як самі вони постійно твердять, «не люблять світитися». Аж тут — сталося! Відверто кажучи, його прізвище я навіть не запам’ятав, але пафос сказаного оцінив! Він простими словами пояснив публіці основи концепції даного фестивалю, основний, так би мовити, ідеологічний стрижень. Він полягає у спробі об’єднати весь «славянский мир» навколо московської тусовки. Тож, маємо конкурс для «русского мира».

Ну що ж, хто «платить за музику» (тобто формує бюджет), той і замовляє її. А платять, між іншим, немало. Наприклад, призовий фонд — найбільший на території СНД (сума постійно обертається навколо ста тисяч єврів). І це доволі вагомий аргумент для молодих українських виконавців, щоби змиритися з вищеописаною «атмосферою». Ще один аргумент — телевізійна складова, що обіцяє чималий приріст популярності: конкурс показують у найдорожчому вечірньому прайм-таймі провідного державного російського телеканалу, він «іде на супутник», в Україні його показує один із рейтингових лідерів, причому з повторами.

ТАЛАНТ ІЗ ПОРОЖНИНОЮ

Схема фінальної частини, як правило, доволі стандартна: концерт-відкриття, день світового хіта, конкурсне виконання хіта своєї країни, творчий вечір знаних російських виконавців або композиторів (цього року дійство присвячувалося творчості Давида Тухманова), день конкурсного прем’єрного виконання пісень та завершальний гала-концерт. Як правило, кожен із днів конкурсу заряджений пафосом пропаганди «досягнень» російського шоу-бізу. Для демонстрації «однієї планки» зі світовою естрадою практикується давно знаний маніпулятивний метод «сендвічу». Виступити серед «пугачовської тусовки» запрошують солідних та успішних іноземних виконавців: це Хампердінк, Лара Фабіан та Робін Гібб (із «Бі Джіз»), Джо Кокер та Стів Уандер, «Роксет» та Майкл Болтон. Світові зірки виконують одну, подекуди дві, композиції і... тонуть у хвилях російської попси.

Але от парадокс — посеред тих хвиль українські виконавці з року в рік демонструють високий рівень. Цього разу нашу країну, нагадаю, представили Тетяна Ширко, Іван Березовський та суто продюсерський витвір — гурт «Пающіє труси». До слова, телеведучі весь час ставили наголос на літеру «у», що змусило одну з бойових дівчат волати у мікрофон під час прямого включення: «Ми не трУси — ми трусИ!». До речі, чим не слоган для фірмових футболок?

Щодо молодих вихованців Олега Чорного (знаного фахівця з вивозу українців на конкурс «Нова хвиля»), то вони продемонстрували непогані вокальні дані. Подекуди тендітна сімнадцятилітня пані Ширко викликала захоплення вишуканою технікою виконання, а пан Березовський із легкістю видобував із себе правильні ноти. Але надсучасна безжалісна телевізійна техніка чітко продемонструвала відсутність глибини в очах цих талановитих співаків та порожнину за «голівудськими» посмішками. Виконавцям явно потрібен час: на формування власної енергетики, емоцій, переживання власних бід і радощів, перемог і поразок. Мож ливо, саме тому пані Ширко забракло одного балу для перемоги? А можливо, свою справу зробила атмосфера «русского мира»... Адже у вирішальний конкурсний день «провальну» пісню продюсер «навчив» її співати у форматі події — російською мовою...

Так чи інакше, а друга премія та 30 000 єврів для Тетяни Ширко можуть стати цілим випробуванням. Ще не встигли завершитися прибалтійські шоу, як почалися місцеві, українські. Днями зустрів у мережі інформацію про те, що пані Ширко вже отримала почесну відзнаку її рідного міста Костополя «За вагомий вклад у розвиток міста і громади», а її ім’я буде занесене на Дошку пошани цього міста обласного підпорядкування. Чи не зарано для «лиття бюстів»?

Олександр ЗИРІН
Газета: 
Рубрика: