Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

На телеекрані — «Божевільня»

4 серпня, 2006 - 00:00

Коли минулого року експедиція Анатолія Матешка поїхала на місяць на пленери знімати черговий серіальний хіт, ніхто з групи не передбачав, що прем’єра 12-серійного телефільму, над яким вони працювали, відбудеться також влітку — в період, здавалося б, не створений для прем’єр якісного продукту. Але цього року канал «1+1» пішов від протилежного і презентує всі свої досягнення за минулий рік, починаючи з липня. У серпні ж, щоправда не такому спекотному та виснажливому, яким він дістався зйомкам серіалу «Божевільня», на екрані цей самий серіал — з назвою, що викликає негайний інтерес включитися в перегляд з перших же кадрів.

«Божевільня» — ще один плід сценариста Юрія Рогози і режисера Анатолія Матешка. Багато років тому їхню спільну роботу можна було б прирівняти до антикризової коаліції серіального виробництва. Саме «День народження Буржуя» заклав першу цеглину у вітчизняну фабрику телевізійних мрій. Успіх підтримав не лише репутацію телеканалу як гідної продакшн- студії, але й певним чином аукнувся на інших українських колегах Рогози — Матешка, які зараз активно працюють для російського телеринку на вітчизняній базі. У цьому є певний парадокс — українське кіно знімати поки що не виходить (і далеко не лише з матеріальних чи бюрократичних причин — немає ідей і культурного простору для кіно), а ось телесеріали йдуть відмінно (нехай і переважно орієнтовані на російський ринок). Можливо, серіали в майбутньому і стануть для України та її кіно благодатним культурним ґрунтом, як це, наприклад, трапилося в Австрії, де, завдяки серіалам, кіно знайшло свій наївний псевдотелевізійний стиль.

У процесі створення «Божевільні» Матешко і Рогоза так і не зустрілися. При нинішньому конвеєрі це, мабуть, і не потрібно. Зате режисер відродив старі традиції кіношників і виїхав на зйомки в так звану експедицію. Була вона, щоправда, недалекою — до Чернігівської області, зате дуже мальовничою і пізнавальною. Згідно з сюжетом, дія якого відбувається в садибі вигаданого графа Макарова, необхідно було відшукати який-небудь старий маєток. На щастя, такий, не дуже «шанований» до того часу кіношниками, знайшовся в селі Сокиринці. Належала білосніжна садиба з ротондою, озером, розкішним парком і лісом полковникові Гнату Галагану, чия роль у історії боротьби за українську незалежність в XVII сторіччі виявилася не дуже вже й благородною. Галаган, за однією з версій, отримав свій маєток у обмін за зраду козаків Запорозької Січі. Жертви його користолюбства прокляли Галаганів до сьомого коліна. Хоч як це дивно, саме на цій цифрі рід припинив існування. Тож оточена таємницями та переказами садиба стала центральним героєм оповідання (як це часто буває в поетичних формах — живою істотою). Та й не тільки. Щоб уникнути нескінченного повторення такої суперечливої назви, Анатолій Матешко в робочому порядку на період зйомок перейменував серіал на «Садибу». Загалом, це усього лише два боки однієї медалі.

А на ній накреслено історію довжиною років у 100, з того моменту як більшовики розстріляли графа Макарова, який не видав таємницю схованого добра. Минули десятиріччя, і в будинку Макарових розмістилася клініка для психічнохворих, якою завідує психіатр на прізвище… Макаров. До нього на роботу після розподілу приїжджає головна героїня «Божевільні» — медсестра Світлана. Її роль Анатолій Матешко запропонував втілити одній із акторок-близнючок Арнтгольц. Ольга вже знімалася колись на «плюсах» у «Весіллі Барбі», а ось Тетяна лише з’являлася на екрані в російському «Талісмані кохання». З її колег-співвітчизників на майданчик прибув герой матешківської «Подруги особливого призначення» — Сергій Чонішвілі. Ще один «перевірений боєць», до того ж і рідний — Володимир Горянський, чия популярність почалася якраз із «Буржуя», в новій роботі зі знайомим режисером вирішив змінити амплуа. Ніякого комізму і блазнювання. Драма сільського слідчого-невдахи, переобтяженого «висяками» (нерозкритими безперспективними карними справами), вилилася, хочеться вірити, не лише в розкішні вуса Горянського. Матешко пообіцяв, що таким актора ще ніхто не бачив. Гадаю, в будь-якому випадкові «Божевільня» принесе багато відкриттів вітчизняному глядачеві. Адже тут, як у фірмовому замісі Юрія Рогози, вплели в одну упряжку «коня і трепетну лань». Тож детектив, містику і приємний романтизм на тлі української пасторалі нам забезпечено.

Пилип ВОКАЛЬЧУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments