Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Новини: більше! А краще?

18 березня, 2005 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Цього тижня на українському ТБ відбулися помітні зміни в інформаційному мовленні. «1+1» збільшив кількість випусків новин у своєму ефірі, а «5 канал» узагалі змінив формат і став позиціонуватися як інформаційний. І це при тому, що на інших українських телеканалах — наприклад, на тому самому «Інтері» чи ICTV — виробництво новин теж поставлене «на широку ногу». Спостерігаючи за цим «новинним бумом», «День» вирішив звернутися до експертів і в першу чергу до самих новинників з наступними запитаннями:

«ЧИ НЕ ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНСЬКОМУ ТБ «КРИЗА ПЕРЕВИРОБНИЦТВА» НОВИН? СКІЛЬКИ ІНФОРМАЦІЇ НАШЕ СУСПІЛЬСТВО ЗДАТНЕ «ПЕРЕВАРИТИ»?

Кирило ВИШИНСЬКИЙ, шеф редактор службиінформації телеканалу ICTV:

— Вважаю, що така криза українському ТБ не загрожує. Наприклад, за кількістю жителів, за площею Україна більша, ніж Польща. Проте у Польщі вже кілька років існує недержавний цілодобовий новинний канал. Він працює, там є реклама. Я б говорив не про проблему перевиробництва, а про професійне виробництво новин.

Помаранчева революція показала — пропаганда була з двох боків, цим займалася і опозиційна преса, і провладна. Баланс удалося зберегти небагатьом. Та й зараз я не можу сказати, що всі можуть «тримати баланс» і розуміють, про що і навіщо вони роблять сюжети, наскільки це цікавить людей і чи потрібно це зараз країні. Більш того, іноді мені здається, що революційний запал у журналістів ще не закінчився, і їм, як і раніше, хочеться, м’яко кажучи, не приховувати своїх симпатій. Потрібні загальні стандарти («інтерньюсівські» були хороші як навчальний посібник для початківців під час перебудови), визначення значимих для суспільства і ЗМІ тем, принципи корпоративної етики тощо. Причому корпорації самій треба розробити і затвердити їх усередині себе, а не отримувати знову ззовні — від влади, тільки вже не у вигляді «темників», а відкритих листів, закликів тощо. Яскравий приклад — Грузія. За рік після революції троянд за експертними оцінками західних фондів, вона за рівнем свободи слова скотилася з сьомого десятка до дев’ятого. Основна причина — самоцензура журналістів.

А щодо обсягів нових новинних випусків, то обсяги ще не завжди означають якість. І в цьому плані закони діалектики, яким мене навчали ще за радянських часів в університеті, у новинах не працюють: кількість не завжди прямо переходить у якість.

Поки ж виникає багато запитань з приводу елементарних речей. Наприклад, в ефірі одного з центральних каналів народного депутата Беспалова називають Романом, плутаючи його з Безсмертним. А говорячи про акцію фанатів «Динамо» перед ВР, деякі служби інформації, посилаючись на агентства, наводять лише одне число — одна тисяча учасників. При тому, що навіть на картинці народу більше, не говорячи вже про те, що різні джерела наводили числа — і шість, і вісім, і десять тисяч. Візьміть і просто скажіть — «за різними даними...» Це, здавалося б, дрібниці. Але, вибачте мене, саме з них починаються новини. Це елементарні речі. От про що варто думати — про точність подачі інформації, виваженість, аргументацію, опору на факти, вміння збирати ці факти. Ми всі пам’ятаємо повідомлення під час революції про російський спецназ — і де його хоч якісь сліди? Чому ж ніхто з журналістів не намагався їх знайти? З’ясувати — а чи був хлопчик? Чи це вигадки політиків? І таких прикладів можна наводити безліч.

А якщо говорити про інформацію, а не лише про новини, то вона зараз дуже запитана. Подивившись рейтинги інформаційно-аналітичних програм, можна побачити, що вони за рік зросли вдвічі. Практично у всіх програм. Перший випуск шоу «Йду на Ви» на «плюсах» дивилися на рівні середнього російського серіалу. Зрозуміло, що був ефект очікування — перший раз усе-таки, але й рейтинги новинних випусків на центральних каналах сьогодні вже на рівні хорошого кіно. До голівудських блокбастерів поки не дотягують, але й наші політики поки ще не кевіни костнери і моніки белуччі. У будь-якому разі, нова влада створила високі очікування, як, утім, і журналісти. Народ чекає реальних змін і якісної інформації про ці зміни. Хотілося б, щоб ці очікування зі збільшенням кількості випусків новин не були обмануті.

Світлана КОЛЯДА, ведуча новин (телеканал «Інтер»):

— Я, як людина, яка працює з новинами, завжди хотіла, щоб в Україні була пара могутніх українських інформаційних каналів. Такі канали є в європейських країнах, у США (які взагалі є новинним «монстром»). Водночас я не вважаю, що наша країна настільки велика, щоб на хорошому рівні можна було зробити потрібну кількість новин для подібного каналу. Крім того, ми дуже захоплені політикою. На жаль, більша частина інформації, яка йде в ефір, — чи політична, чи має політичний підтекст. Так чи інакше політика відбивається на житті кожної людини. Але вона все одно знаходиться в іншому вимірі. Реальне життя — зовсім інше. І тому було б краще, якби побільше було соціальної інформації, того, чим живе звичайний українець. Але якщо відстежити роботу інформаційної служби будь-якого каналу, який називає себе інформаційним, то помітимо, що новини у випусках повторюються, що інформація та сама. І якби не було міжнародних інформагентств, то новини взагалі б виглядали надто блідими. Тому що фактично всі випуски, які виходять, наприклад, щогодини чи кожні дві години, обновлюють міжнародними новинами. По Україні, на жаль, ми не зможемо зараз набрати достатньо інформації на такі випуски. І, напевно, все-таки треба було б керівникам телеканалів подумати про те, що люди живуть зовсім іншим життям, а не тим, яким живуть інформаційні служби. Але у них поки одне бажання — побільше вкласти в новини тієї інформації і змісту, яка необхідна хазяїну того чи іншого каналу. Думаю, що для каналу цілодобового мовлення достатньо шести випусків новин на день. Для людини, яка не особливо цікавиться політикою, цього цілком вистачить. Крім того, сьогодні ми всі захоплені «паркетами», якимись розбираннями. Насправді це мало кому цікаво. І від цього — усі лиха. Потрібно було б подумати про якийсь новий підхід, підібрати нову стилістику, попрацювати над красивою «картинкою»... Інакше — деградація у професії, деградація кожного журналіста. Звичайно, є політичні журналісти, які гідно виконують свою роботу. Але ж інші мають бути якось ближче до людей. І за кордоном насправді більше цікавляться іншою Україною. Не політичною. Адже щойно ми обрали нового Президента, політична Україна «закінчилася». Навіщо знову це педалювати? Україна цікава вже іншим — своїми реаліями, глибинкою, людьми, реформами, які мають підняти рівень нашого життя, і так далі. А такої інформації в новинах дуже мало. Завжди було дуже мало, а тепер ще менше.

Борис ПОТЯТИНИК, голова редколегії видання «Медіакритика»:

— Такі доволі ризиковані інформаційні проекти, як от цілодобове інформаційно-аналітичне мовлення на «5 каналі», зрозуміло, не мають гарантії на досягнення успіху. Але сама спроба є дуже похвальною, оскільки навіть росіяни з їхньою непорівняно ширшою аудиторією на таке не спромоглися. Зрозуміло, що інформаційний канал потребує величезних затрат, більшої кількості кореспондентів, спецкореспондентів як в Україні, так і в інших країнах світу. Бо того, що є зараз, замало. Крім того, це ще й великі технологічні витрати. Інша проблема — рекламодавці, які зважаться працювати з обмеженою аудиторією інформаційного каналу. Тому перше слово в оцінці належить соціологічним службам: вивчити рейтинги каналу, його аудиторію. Якщо аудиторія виявиться достатньо великою, то відповідно й рекламні надходження дозволять тримати і навіть піднімати поставлену планку.

А «споживання» кількості новинної інформації залежить від політичних сезонів. Наприклад, під час помаранчевої революції в листопаді-грудні інформаційний голод був величезний. Думаю, що саме тоді народилася ідея такого каналу. Бо традиційні українські канали цей голод не задовольняли. Тепер аудиторія дещо «наситилася». Однак політичний курс нової влади, як виглядає, дає і буде давати достатньо багато інформаційних приводів. Тому можна сподіватися, що, за винятком літнього періоду, потреба в інформації (а отже й у такому каналі), принаймні до парламентських виборів 2006 року, буде досить великою.

Узагалі ж проекти такого роду можуть бути успішними тільки за умови їхньої масштабності. Подібно до «Euronews», треба думати про запуск паралельного мовлення іншими мовами. Перша спроба подачі новин англійською (опівночі 14 березня), на жаль, була елементарно неграмотною.

Артем ШЕВЧЕНКО, журналіст (ТСН, «Студія 1+1»):

— Новин на ТБ дійсно багато. ТЕТ — чи не єдиний ефірний канал без новин. Якщо додати до цього обсяги мовлення регіональних телекомпаній та аудиторію їхніх новин, то може здатися, що новин тепер більше, ніж їхніх глядачів. Це правда лише почасти. Адже природно, що тепер нормальний глядач не дивиться інформаційні блоки на всіх каналах, а обирає одне-два-три джерела ТБ-новин. Із іншого боку, криза перевиробництва — наслідок схожих, чи навіть однакових новин на багатьох каналах. За великим рахунком, все має відрегулювати ринок: переможе сильніший, програє слабший. Якщо канал виробляє інформаційний продукт із мінімальним рейтингом, а власників це задовольняє, то це їхні проблеми. Такий ТБ-бізнес нежиттєздатний, якщо це, звичайно, насамперед бізнес, а не медіа-проект політичного впливу. Догма «немає новин, немає і мовника» досить умовна, адже головні правила — в ліцензіях, яких мають дотримуватися всі мовники. Головне тут — чітке позиціювання, тобто чітке усвідомлення своєї аудиторії та задоволення її вимог і потреб. Очевидні позитивні моменти перевиробництва — зростання цехової конкуренції й ринку робочої сили для журналістів, а також можливість вибору своєї новинної кнопки самим глядачем.

Підготувала Юлія КАЦУН
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments