Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

«Показати Україну без стереотипів і штампів»

Массіміліано Ді Паскуале — про нову книжку, присвячену нашій країні, та неоднозначну ситуацію в італійському суспільстві
22 червня, 2018 - 12:52

«Українська абетка» (іт. Abbecedario ucraino) — вже друга комплексна книжка італійського журналіста, що розповідає про Україну від «А» до «Я». Перша, «Україна, земля на межі» (іт. Ucraina, terra di confine), вийшла у 2013 році. Крім того, Массіміліано ді Паскуале веде власний блог, присвячений російсько-українським відносинам. Він же — автор численних публікацій у East Journal, що висвітлюють геополітичні проблеми і культурно-політичну ситуацію в Східній Європі.

Роботу над «Українською абеткою» автор розпочав ще під час Революції Гідності. З різних причин вона побачить світ лише зараз — на початку липня. Більш актуального періоду для публікації схожого видання — годі шукати. Адже про конфлікт на сході України в Італії говорять дедалі менше, а про зближення з Росією дедалі більше. «День» поспілкувався з журналістом про його книжку, неоднозначну ситуацію в італійському суспільстві після нещодавніх виборів і загальний імідж України на європейському просторі.

«РІВЕНЬ БАГАТЬОХ ІТАЛІЙСЬКИХ МЕДІА ДУЖЕ НИЗЬКИЙ»

— Нещодавно на своїй сторінці у Facebook ви написали: «Не можу дочекатися, коли вийде ця книга. Постфактум я б не присвятив два роки мого життя, щоб писати про Україну в такій країні, як Італія. Адже тут уже сам факт «писати про Україну» означає бути цензурованим, отримувати погрози і втрачати контакти у сфері журналістики».

— Ще 2014 року я почав шукати видавця для «Української абетки». Видавництво, з яким я співпрацював раніше, вже мало у своєму каталозі мою книжку про Україну. Звісно, тодішня ситуація зовсім не сприяла моїм пошукам, адже саме 2014-го в Італії починалася масова кампанія російської пропаганди. Виходили книжки під впливом або ультраправих, або ультралівих ідей — усі наднизького рівня. Все ж мені вдалося знайти невелике міланське видавництво, яке підтримало ідею і з яким ми підписали контракт. Я почав працювати, час від часу надсилав їм готові розділи. Здавалося, все йшло добре. У вересні минулого року роботу було майже завершено. Вже тоді видавництво то не відповідало на мої листи, то говорило, що книга занадто велика, і, зрештою, відмовилося її публікувати. Звісно, я мав підписаний контракт і міг звернутися в суд. Але це не раціонально. Бо навіть якби видавець був би змушений надрукувати книжку, вона не отримала б належної промоції. Цей досвід дав мені зрозуміти, наскільки наше суспільство необізнане і некомпетентне в темі українсько-російських відносин. Треба сказати і те, що малі італійські видавництва не мають належного професійного рівня. На щастя, через деякий час удінське видавництво Gaspari Editore погодилося видати книжку в своїй історичній серії. Тому можна говорити про щасливий кінець. Проте через усе це я втратив нагоду презентувати «Українську абетку» на Міжнародній книжковій виставці у Турині, яка проходила у травні.

Крім того, у 2014 році, коли ситуацію в Україні обговорювали у всіх ЗМІ, мене часто запрошували на інтерв’ю, просили про коментарі тощо. Однак уже коли Росія анексувала Крим, мене почали цензурувати та ігнорувати, адже я говорив речі, які відрізнялися від тих, що хотіли чути італійські ЗМІ. Без сумніву, рівень багатьох італійських медіа дуже низький. Це дуже погано для країни, яка позиціонує себе як демократична.

«... ЦІ ІДЕЇ ПРОСУВАЮТЬ ЛЮДИ, ЯКІ НІКОЛИ НЕ ПРОЖИВАЛИ В РОСІЇ»

— Отже, зараз, коли в італійському парламенті опинилися політики, які всіма силами намагаються зблизитися з Росією, ситуація тільки погіршиться?

— Важко сказати. В новосформованому парламенті міністр закордонних справ — європеїст. Але не знаю, наскільки йому вдасться самому підтримувати цей вектор. З іншого боку — Маттео Сальвіні, явний є прихильником Путіна, очолив Міністерство внутрішніх справ. Ці два міністерства рівноцінні в загальній політиці держави. В цьому випадку вони протистоять одне одному. Хоч як би там було, цей склад парламенту абсолютно новий для Італії. У роки холодної війни саме в Італії була найсильніша комуністична партія у всій Європі. Однак комуністи за жодних умов не могли б правити державою. Зараз же парадокс у тому, що нинішня влада позиціонує себе як антикомуністична, але прагне зближення з Росією більше, ніж комуністи минулих років. Не знаю, чому в Італії виникла така велика симпатія до Росії. Що головне, ці ідеї просувають люди, які ніколи не проживали в Росії. Бо якби проживали, то знали б, чому це не та модель країни, яку треба наслідувати. Я погоджуюся з думкою Едварда Лукаса, який у своїй книжці «Нова холодна війна» пояснює, чому Італія може стати троянським конем Москви в Європі. Якщо Кіпр з такою ж функцією — це лиш маленький острів, який потрібен Росії лише для відмивання грошей, то масштаби Італії зовсім інші. Це небезпечно.

«У КНИЖЦІ ТРИ ГОЛОВНІ РОЗДІЛИ — ЄВРОМАЙДАН, КРИМ, ДОНБАС»

— У книжці ви багато говорите про дезінформацію щодо України в італійських медіа. Це дуже актуальна проблема, адже кількість фейкових новин про російсько-українські відносини в Італії вражає.

— Знову ж таки, проблема в тому, що Італія — країна з проросійською орієнтацією. Тому італійці вірять у будь-яку інформацію, яка надходить із Росії, а не з інших країн. Спочатку я хотів присвятити дезінформації окремий розділ. Але згодом він видався мені надто технічним і важким для сприйняття, оскільки я намагався пояснити, чому дезінформація має місце в медіа як така. Тому я вирішив написати про цю проблему по-іншому. У книжці можна виділити три головні розділи — Євромайдан, Крим, Донбас. У кожному з них я зробив посилання на найбільші проросійські фейки, яким свято вірили в Італії, і спробував їх спростувати, підкріплюючи це історичними даними, коментарями тощо. Наприклад, в Італії багато говорили про те, що історично Крим — це російська територія, тому більш ніж правильно, що півострів повернувся до складу Росії. Я ж розповідаю про історію татарського Криму, про те, як він насправді потрапив до складу Росії й за яких умов був переданий Україні. Це набагато корисніше для читача, адже допоможе розвіяти багато міфів.

Якось ви сказали, що мета вашої першої книги вивільнити Україну від стереотипу пострадянської республіки. З того часу сталося багато знакових подій. Чи змінилася ця мета зараз?

— Думаю, ідея залишається тією ж — показати Україну такою, якою вона є насправді, а не крізь призму стереотипів і штампів. Звісно, ця книжка дуже відрізняється від попередньої. «Україна, земля на межі» — це швидше враження від подорожей Україною, де є інформація про традиції, історію, деякі політичні особливості. Без сумніву, свого часу це було дуже корисне видання. Це була перша книжка в Італії, яка комплексно розповідала про Україну. «Українська абетка» — це вже глибший аналіз ситуації в Україні від здобуття незалежності й до початку війни на сході. Я би назвав її радше історичною працею. Тут вміщено інформацію і про таких діячів, як Бандера і Мазепа, і про сучасних політиків, і про українських письменників та видатних особистостей. Я не хотів нав’язувати читачам власну думку. Інформацію подано з об’єктивної точки зору, з усіма позитивними і негативними аспектами. Тому книжка змушує задумуватися, аналізувати і самостійно робити висновки.

Для кращої орієнтації читача ми вирішили розділити «Абетку» на два томи. Перший том розповідає про Україну, починаючи від здобуття незалежності й до початку війни. У другому томі я намагався провести паралель між теперішніми і минулими подіями. Тут є розділ, присвячений Київській Русі, козацтву тощо. Також у другому томі окрему увагу приділено українській діаспорі у світі. Важливо було підкреслити, що в Італії українська діаспора дуже змінилася за останні роки. Якщо ще кілька років тому це були суто українські заробітчани, то зараз українська діаспора в Італії — це культурні асоціації, патріотичні організації, активна молодь.

Я планую максимально популяризувати і представляти книжку в різних містах відразу після її виходу. Це видання актуальне як для самої України, де ще досі триває війна, так і для Італії, зважаючи на ті настрої, які тут наростають.

Юлія ЯРУЧИК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ