Політичний бенкет під час коронавірусу?

Пандемія, про яку сьогодні говорять усі, змусить людство багато в своїй поведінці переглянути. Виявилося, що розхвалювана в усьому світі лібералами глобалізація має свій зворотний бік, надзвичайно неприємний і загрозливий. Вона дуже сприяє стрімкому поширенню найнебезпечніших захворювань. Середньовічному світу дуже пощастило, що в період переможної ходи планетою чуми не було глобалізації, інакше вид homo sapiens просто зник би.

«Зелена влада», в черговий раз демонструючи нездатність ефективно відповідати на кризи, не вигадала нічого кращого крім паралізувати країну, закривши метро в Києві, Харкові, Дніпрі. Як лікарі добиратимуться на роботу, як це робитимуть поліцейські, працівники комунальних служб? І хто сказав, що натовпи в переповнених маршрутках краще, ніж натовпи в метро? До речі, в Мілані, Барселоні, Мадриді, Парижі — метро ніхто не закрив, навпаки, там різко збільшили кількість вагонів в електричках, щоб люди не скупчувалися, не створювали один для одного небезпечну ситуацію. А в цих містах ситуація із захворюваннями на коронавірус набагато гірша, ніж в Україні. А тепер ще до пандемії додається рукотворне руйнування економіки й соціального життя. Правий нардеп Олексій Гончаренко, між ішним, дипломований медик, який заявив: як можна вилікувати хворого, перерізавши йому всі артерії? Утім, пандемія не заважає Андрію Єрмаку, якого дедалі частіше називають «віцепрезидентом України», збиратися на чергову зустріч у Мінську, де він, цілком можливо, щось знову підпише. Щось таке, що може викликати громадські протести? А тут заборона всього й уся, оскільки коронавірус... І ніяких тобі демонстрацій, мітингів, пікетів і т.д.

Влада заявляє, що тепер без санітарних масок не пускатимуть до громадського транспорту (того, що ще залишається), поліклінік, установ. Влада подумала про те, де громадяни можуть ці маски взяти? Я особисто за місцем проживання обійшов кілька аптек — нічого немає. Але ж Вася Голобородько, пардон, президент Зеленський клятвено обіцяв, що цим вони забезпечать. Ну і де ж усе обіцяне? Там, де й усе інше?

А в ЗМІ піднімається градус страху й паніки. Я їх розумію. Практично у нас немає організаційного центру протистояння пандемії. Такий центр передбачає передусім інтелект і професіоналізм, адекватне розуміння того, що відбувається. На жаль, це не входить до числа чеснот «зелених» політиків. Якщо вже Зеленський хотів змусити нардепів працювати в пленарному режимі весь період карантину, то куди ж далі... І це при тому, що офіційно оголошено про захворювання на коронавірус народного депутата Сергія Шахова (і він сам у телеефірі підтвердив цей факт). Наплювавши на коронавірус, продовжують свою діяльність телеканали, які в ефірі «Прямого» відомий громадський діяч і потомствений киянин Дмитро Чекалкін назвав «органами російської пропаганди». Я вже давно на них не заходжу, бережу нерви, здоров’я і здоровий глузд. Але суто випадково днями завітав на NEWS ONE і наткнувся на пана Піховшека, який пристрасно таврував усіляких «русофобів», які не віддають належне променистій Москві. Особливо жорстко паплюжив «буржуазних націоналістів», бо вони, що найбільше обурювало телеведучого, «хочуть позбавити нас статусу народу-переможця». Це він про критичне ставлення до наміру групи ідейно близьких йому осіб відвідати на 9 травня Москву й особисто засвідчити повагу російському диктаторові, привітавши армію, що сьогодні вбиває українців і топче окупаційним чоботом українську землю. Слід сказати, що українців як народ-переможець (на жаль, не всіх своїх гнобителів) Кремль тримав у чорному тілі й уже 1947 року в черговий раз влаштував голодомор, від якого загинув понад 1 мільйон переможців. До речі, за розповідями своїх батьків я знаю, що в другій половині 1940-х років дуже багато жителів мого рідного міста Севастополя ходило в українських вишиванках. Це пояснювалося двома причинами: по-перше, дуже багатьом українкам, щоб врятувати від голодної смерті себе і своїх дітей, довелося зайнятися виготовленням вишиванок на продаж, а по-друге, повоєнний Севастополь був містом досить таки бідним, де купити хоч якусь сорочку і хоч якісь штани було дуже непросто. І тому навіть багато полум’яних борців з «українським буржуазним націоналізмом» ходили в українських вишиванках.

«Ми-засновники ООН», — не вгамовувався пан Піховшек. Усе було простіше, Піховшек спекулює на малограмотності багатьох наших людей, особливо тих, хто давно вже позбувся «поганої» звички книжки читати. Сталіну потрібні були зайві голоси для СРСР в ООН. Спочатку він хотів записати до ООН всі тодішні (їх було 16) радянські республіки. Але американці заявили, що тоді до ООН слід прийняти кілька десятків штатів США. Генералісимусу вдалося пропхати тільки УРСР і БРСР. Зрозуміло, що це були представники все тієї ж Москви, а зовсім не України й Білорусі. І ще: кремлівській пропаганді слід було щось протиставити ОУН-УПА. І в Кремлі почали говорити, що ось, мовляв, бандерівці борються за незалежність України, а вона, ця сама незалежність, уже є: УССР — в ООН, в УРСР є міністерство закордонних справ і навіть орден Богдана Хмельницького в радянській армії вручають. На цю пропаганду (цілком у дусі пана Піховшека) відповіли єхидні британці, які запропонували «незалежній» Україні відкрити своє посольство в Лондоні, а британське відповідно в Києві. На свою пропозицію вони відповіді, звісно, не отримали...

«Ми запустили людину в космос!» — несамовито продовжував пан Піховшек. І що це дало Україні? Свободу, незалежність, права? Україна як була, так і залишилася колесом чужого воза. Тепер, коли «зелені» знімають маску (НЕ санітарну, а театральну), такої пропаганди значно побільшає...

У березні у нас починають згадувати Крим, оскільки настає час сумних «ювілеїв» — шість років окупації, шість років так званого референдуму, шість років анексії півострова. З цього приводу програма «Крим-реалии» на каналі «24» надала слово пану Турчинову. Він виправдовувався й скаржився, що  2014 року в нього не було військ. Ну чому ж? Адже якщо на Донбасі Україну врятували добровольці, вигравши час для того, щоб армія й суспільство оговталися від шоку, то, напевно, вони могли допомогти й у Криму. Турчинов сказав, що до 28 лютого 2014 року Крим для нього нічим не відрізнявся від Миколаєва, Харкова і т.д. Це лише свідчить про повне нерозуміння ситуації Турчиновим. На жаль, усі ці «лідери» боялися озброєного народу, тому й не ризикнули відправити добровольців до Криму. Було ще одне зізнання в.о. президента: «Коли ми розподіляли квоти в уряді, ми ще не знали про війну». Це їхній рівень... Турчинов явно перелякався й розгубився. Він виявився не в той час не в тому кріслі. Це слабка людина, що боїться брати на себе відповідальність і ризикувати. А тепер він намагався за всяку ціну виправдати й обілити себе. Турчинов заявляє, що тоді, навесні 2014 року, Росія могла захопити Київ. То чому ж не захопила, якщо могла? Саме відсутність опору України в Криму призвела до війни на Донбасі. Путін розраховував, що там буде так само легко, як у Криму. Але там виявилося важко. І Путін зупинився. Він зупинився б і на півострові, якби там усе забуксувало. Але для цього треба було діяти не так, як діяв Турчинов. І вже тим паче не так, як діє нині Зеленський...