Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

«Росія не контролює тисячі своїх «телетітушок»

Журналіст, колишній секретар Спілки журналістів Росії Ігор ЯКОВЕНКО — про спробу «діалогу» наших країн і особливу відповідальність ЗМІ
30 квітня, 2014 - 17:02
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

— У мене величезне відчуття незадоволення від того, що відбувалося на форумі «Україна — Росія: діалог». Сам факт, що організатори пішли на це, і зустріч відбулася — величезний крок уперед. Проте, як це було організовано, — залишаються запитання. Особливо мені не сподобалася панель про ЗМІ. Нормального діалогу не було - в першу чергу через повну неготовність російської сторони, — зазначив Ігор Яковенко в розмові з «Днем». — Скажу так: був період, у середині 90-х, коли російська журналістика була сильніша за українську. Але зараз українська журналістика стала набагато сильніша за російську — просто на порядок. Є об’єктивність, бінокулярний зір. Ваша журналістика стала чутливішою і відповідальнішою. Це добре виявляється у позиції провідних центральних каналів. Тихон ДЗЯДКО, чудовий російський журналіст, був абсолютно не готовий для ведення подібного роду заходу. Перш за все — через рівень громадянської зрілості. Те, що він говорив про симетричність інформаційного тла — це просто ахінея. Жодної симетрії немає! Росія відкусила частину України, а ваша країна ні на кого не нападала.

Російські інформаційні «війська» Путіна активно і вже багато років існують в Україні, а українських ЗМІ в Росії — просто немає. Я вже мовчу про рівень об’єктивності російських ЗМІ. В основній масі, якщо говорити про федеральне ТБ і великі багатотиражні газети, — там об’єктивність невимірно нижча, ніж в українських ЗМІ. Звичайно, необ’єктивність і тенденційність в українських ЗМІ теж можна побачити. Проте ставити на одні терези це — неможливо.

Друга важлива позиція, яку не розуміють російські журналісти, — необхідність в Україні закрити російські канали. Хлопці, йде війна! Журналісти, російські телевізійники — Соловйов, Кисельов, Мамонтов і так далі — це ж злочинці. Це люди, які беруть участь у війні.

Коли йде війна — багато цінностей закономірно починає стискатися. З кожним витком ситуації в іншу, гострішу, фазу — принципи свободи слова відступатимуть. Важко уявити, щоб під час Другої світової війни журналісти намагалися б дотримуватись норм журналістики.

Якщо ситуація далі погіршуватиметься, я не виключаю, що деякі російські журналісти опиняться під міжнародним трибуналом, як це було з журналістами фашистської Німеччини.

Чи розуміють це російські пропагандисти?

— Розуміння цього у частини російських журналістів є. Більшість же журналістів гадає інакше. Вони не до кінця розумію складність ситуації, вони почуваються захищеними, вони почуваються переможцями. Російські пропагандисти думають, що зуміли зомбувати до 80% російського суспільства і цим виграли війну. Вони якоюсь мірою самі є жертвами своєї ж пропаганди, або — цинічно користуються ситуацією для особистих привілеїв. А деякі російські ЗМІ просто вигинаються разом з «лінією партії», як це було в СРСР.

А чи є запит у російському суспільстві на якісну журналістку?

— Кількість людей, які готові підтримати війну з Україною, з точністю майже до відсотка збігається з кількістю тих, хто як головне джерело інформації використовують ТБ. Запиту на якісну інформацію в Росії дуже мало. Зв’язано це перш за все зі структурою російського суспільного життя, із структурою російської економіки. Наприклад, запит на якісну політичну інформацію виникає тоді, коли є якісна політична конкуренція. Коли люди розуміють, що від їх вибору залежить майбутнє країни. У Росії цього немає. Відповідно, запиту на якісну політичну аналітику теж немає. Монополістична економіка не дає підстав для того, щоб була запитана якісна економічна журналістика.

Взагалі, якісна інформація в Росії запитана дуже вузьким колом людей. Думаю, що в кращому разі, до трьох мільйонів осіб готові шукати інформацію в альтернативних ЗМІ.

А якщо говорити про перспективи?

— СРСР розпався тоді, коли битву між телевізором і холодильником виграв холодильник. Зараз у Росії телевізор виграє в Інтернету, проте він як і раніше дуже істотно програє холодильникові. Якщо на ТБ і далі говоритимуть, що Росія встає з колін і все в нас добре, а люди в своєму холодильнику побачать іншу картину — ситуація зміниться.

ТБ підігріє російське суспільство, і боюся, що якщо не зупинитися, зомбовані люди вимагатимуть війни. Україна, і це зрозуміло, доводитиме до кінця антитерористичну операцію. Наскільки, повідомляючи про це, інформаційні «війська» Путіна зуміють стримати агресію, — залежить дуже багато. Зараз Росії потрібно не просто зупинитися. Потрібно спробувати заштовхати назад у тюбик масив пропагандистської інформації. Я не зовсім розумію, як влада буде це робити. Маховик пропаганди різко назад не відмотати. Росія зараз просто не контролює тисячі «телетітушок». Гадаю, що останні хвилини життя Каддафі і Хусейна будуть переконливим аргументом Путіну — потрібно проявити рішучість і зупинитися. Далі — розпад Росії!

Вадим ЛУБЧАК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ