«Сільське реаліті»

Наше знайомство з ведучою Тернопільського державного телебачення Світланою Шведою відбулося зовсім випадково і спершу віртуально. Автору матеріалу випала нагода взяти участь у фестивалі «Відкрий Україну» у ролі члена журі від студії «ВІАТЕЛ», яка є засновником номінації «Кращий телеведучий». Моя діяльність у журі виявилася надзвичайно цікавою: потрібно було переглянути представлені на конкурс у цій номінації програми та оцінити роботу ведучих. А після перегляду засновники номінації показали «молодим суддям» приклад ведучої, яка легко й невимушено поєднує і спілкування з героями, й акторську майстерність, одне словом, не веде програму, а «просто живе в кадрі». Так «День» і «познайомився» з ведучою програми «Земне тяжіння» Світланою Шведою. На ІІІ телевізійному фестивалі «Відкрий Україну» 2008 року Світлана Шведа посіла друге місце в конкурсі «Найкращий телеведучий». «Почерк» ведучої складно порівнювати зі зразками Бі-Бі-Cі, але він настільки щирий і безпосередній, що повністю захоплює глядача.

Випуск програми, котрий мали змогу подивитися ми, був присвячений приготуванню страв із гарбуза. Але цю програму складно було назвати кулінарною, швидше репортажем із місця подій, адже процес готування абсолютно відрізнявся від звичних нам глянцевих кулінарних програм своїм динамізмом і насиченим спілкуванням з людьми. А те, що страва готувалася на звичайній сільській кухні без будь-якої попередньої підготовки, не мало ніякого значення, позаяк ведуча ставиться до всього з любов’ю та повагою. Завдяки цьому прості й невибагливі, але водночас близькі кожному речі стають привабливими для глядача.

Після перегляду програми «День» не зміг собі відмовити в знайомстві зі Світланою Шведою, аби розпитати про її програму, роботу на тернопільському телебаченні та про «глобальні» аспекти роботи українських регіональних мовників.

— Ваша програма «Земне тяжіння», перш за все, привертає увагу своєю невимушеністю й щирістю спілкування ведучої з героями програми та глядачем. І тут виявляється, що великі кошти не завжди є запорукою створення цікавого телепродукту. Як, на вашу думку, зробити регіональне телебачення справді «живим»?

— «Земне тяжіння» — це моя авторська програма. Я уявила її саме такою і саме про село, бо в дитинстві кожні канікули проводила у бабусі. Іноді на вигляд рафіновані міські дівчата добре знають сільське життя, бо проводили в селі багато часу. Мені іноді навіть сниться село. І моя програма «Земне тяжіння» також про сільське життя, про всі його аспекти: і про тварин, і про овочі, тобто про землю, сонце і звичайних добрих, світлих людей. Як створити таку програму? Думаю, це залежить від особистості того, хто творить. Мабуть, я просто люблю «сільське реаліті». Я роблю передачу «Земне тяжіння» без попереднього сценарію. Просто приїжджаю в якесь чуже село, до чужих людей і спонтанно обираю тему. Наприклад, коли ми знімали програму про страви з гарбуза, то я не обирала завчасно теми і не знала тієї жінки, в якої потім готувала страву. Я просто подивилася навколо, побачила купу гарбузів і сказала операторові розпочинати зйомку. А далі, коли йшла селом, до мене підійшла жінка і сказала: «Я дивлюся ваші програми, хочу вам подякувати». А я їй відповідаю: «Добре, мені потрібна ваша кухня». У такий спосіб ми знайшли місце для зйомок.

Загалом на тернопільському телебаченні, звичайно, є заплановані програми, на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України, але є й авторські проекти.

— Як з’явилася ідея поєднати репортажний стиль з кулінарією та ще й у такому динамічному форматі?

— У циклі передач «Земне тяжіння» є різні напрямки. Програми, що пов’язані з кулінарією, належать до напрямку «Відкриваємо село в національних стравах». А є також передачі про свійських тварин, мандри. Щоразу, коли бачу, що мені якесь тематичне спрямування набридає, і здається, що глядачеві також уже буде нецікаво, то знаходиться нова стежка. Останній цикл програм ми знімали про мандри. Уже вийшли передачі «Автостопом до Грузії», «Спуски й сплави Черемошем».

— І ви їздили автостопом до Грузії?

— Відео привезли мої друзі, але все було живе, гарне й природне. Мені здається, що поряд з офіціозом ця програма справді цікава людям, дає можливість відпочити й авторові, і глядачеві. Я роблю багато різних програм, серед них є і політико-економічні, і соціально-гумористичні, але люди, що зустрічають мене на вулиці, згадують саме про «Земне тяжіння», так і кажуть: «Бачили вашу капусту, бачили ваші гарбузи, риболовлю». Мабуть, тому, що саме ця програма безпосередня й незапланована.

Під час зйомок я намагаюся з перших слів організувати спілкування так, щоб якомога менше уваги звертати на камеру. Відповідно, коли люди спілкуються зі мною, ніхто з них насправді не знімається. На нашому каналі працюють креативні, веселі оператори, які не напружують моїх співрозмовників, не примушують ні до чого і не виділяються своєю роботою. Вони природно-позапланові. Тому камера нікому не заважає.

— На жаль, такі програми в українському медіа-просторі — рідкість. Ви згадували, що працюєте також і над іншими проектами. Вони такі ж невимушені?

— У мене є гумористична програма «Галицький гумор», є програма «У світі кіно» — маленькі замальовки про фільми, щось схоже на роботи Ольги Сумської, мініатюри під назвою «В об’єктиві ТТБ» — це всякі цікавинки на будь-яку тему. Я веду прямі ефіри «Ранок з ТТБ», є політичні актуальні інтерв’ю. У період виборів робимо репортажі та прямі ефіри з депутатами.

— Чи співпрацює Тернопільське державне телебачення з іншими телеканалами, чи обмінюєтеся ви напрацюваннями, чи ретранслюєте програми з інших регіонів?

— Наші передачі мандрують світом. Мою програму «Земне тяжіння» бачили і в Мексиці, і в Південній Америці. Люди зі США казали, що «бачили мої гарбузи». Також нас дивиться діаспора. Стосовно ж саме регіонів України, то, наприклад, я свої програми висилала до Криму на обмін. Здебільшого ми обмінюємося з російськомовними регіонами.

— Давайте більше поговоримо про регіональне телебачення. Розкажіть, будь ласка, яке у вас становище з якістю програм, з авторськими ідеями, чи є потенціал до розвитку, пошуку нових тем та форматів?

— У регіональних каналів є свої устави, вимоги і, звісно, свої обмеження. Найбільше це стосується інформаційного відділу, бо так чи інакше регіональне телебачення — це державна інституція. А тому кожне державне телебачення якось слугує чиновникам. Але я працюю в редакції мистецьких і розважальних програм, яка охоплює все, окрім політики. Тому в нас немає заангажованості й можна розвиватися, якщо ти того хочеш. Ніхто не гальмуватиме твого розвитку.

— А якою є реакція глядачів на продукцію вашого телеканалу, чи є відчуття, що вас дивляться і цікавляться побаченим?

— Після програми «Земне тяжіння» люди телефонують і беруть рецепти, хоч на всіх каналах купа кулінарних програм, продається море книжок із рецептами, не кажучи вже про інтернет. Позаяк це не лише кулінарна програма, вона поєднується зі спілкуванням, із життєвими історіями. А це добре сприймається. Нещодавно, наприклад, зателефонував полковник у відставці і дізнавався телефон кролівника, з яким ми робили програму про цих тварин.

— Центральні телеканали сьогодні, на жаль, практично не здатні показати щось близьке людям. Чи є можливість у регіональних мовників налагодити якісний суспільний діалог та продукувати якісний телевізійний продукт?

— Регіональні канали є частиною загальної цілісної системи. Регіональне мовлення — це місцеве життя, а центральне намагається охопити всю країну. Ясна річ, можна було б обмінюватися передачами, але мені здається, що кожна державна телекомпанія займає свою нішу. Водночас планується налагодити системний обмін телепродуктом, оскільки ми всі функціонуємо в єдиній загальнодержавній мережі мовлення. Та в будь-якому разі і регіональні, і центральні телеканали мають розвиватися у взаємодії, бо це частини одного простору.