Публіка виявляє ненаситну цікавість до всього, за винятком того, що дійсно варто знати.
Оскар Уайльд, видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст

Стій! Бий! Біжи!

Чому ЗМІ сьогодні приречені на трансляцію взаємовиключних месиджів від української влади
27 січня, 2017 - 14:36

«Київ змінює стратегію щодо невизнаних ним Луганської та Донецької народних республік. Замість військової риторики та агресивної конфронтації як з урядами республік, так і з підтримуючим їх населенням буде застосовуватися м’який підхід». Це — цитата з редакційного тексту російської «Газета.Ru», що передує інтерв’ю з Вадимом Чернишем, очільником Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (МінТОТ). Не тільки в редакційному тексті, а й у відповідях міністра, який, за визначенням «Газета.Ru», є «головним ідеологом та провідником нової політики», виявилося дуже багато контроверсійних тез, і навколо спілкування голови МінТОТ із журналістами з Росії миттєво здійнявся скандал. Але, насправді, чиновник всього-на-всього переказав офіційну стратегію, яку український уряд схвалив напередодні та яку вже почало абсолютно відкрито втілювати відомство Черниша.

Ще 11 січня було схвалено розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень». Документ передбачає, зокрема, розвиток економічних відносин з ОРДЛО, розширення гуманітарного співробітництва, забезпечення мешканців цих територій усіма соціальними гарантіями, передбаченими для громадян України. Це і постачання товарів, і виплата пенсій та зарплат працівникам підприємств на тимчасово окупованих територіях, і сприяння «народній дипломатії» — контактам людей з обох боків лінії розмежування...

Цей документ — офіційна позиція української влади. Отже, інтерв’ю Черниша — це також узгоджена на вищому рівні декларація про наміри щодо ОРДЛО.

Така ж ситуація із заявою заступника голови МінТОТ Георгія Туки про те, що на частині Донбасу триває не російська окупація, а «ефективний контроль» РФ. Виступ екс-волонтера в ефірі Еспресо-TV теж викликав обурення частини громадськості. Але роз’яснення щодо правового статусу ОРДЛО заздалегідь було оприлюднено на офіційному сайті міністерства, отже, також є офіційною позиція влади. Тука лише розпочав популяризацію вже схваленого урядом визначення поточного стану справ.

Схвалення нового плану дій «щодо реінтеграції окремих територій Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень», означає, зокрема, відповідне корегування інформаційної політики держави. Хоч поточна «картинка» українського медіаполя і так виглядала досить поблажливо щодо ОРДЛО. Ми знаємо, що серед найбільш впливових та рейтингових засобів інформації України переважають такі, власники яких ставляться до «ДНР»—«ЛНР» та Росії не як до ворогів. Тому в інформаційному просторі і до офіційних рішень уряду щодо співпраці з ОРДЛО була широко представлена точка зору щодо необхідності розвитку різнобічних контактів з тимчасово непідконтрольними Україні територіями. Зараз ця точка зору, вочевидь, буде активована й розширена.

Тим часом, практично одночасно з рішенням виконавчої влади щодо зближення з ОРДЛО, офіційний Київ подав позов до Міжнародного суду ООН «з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України». Згідно з повідомленням Міністерства закордонних справ, Україна стверджує, що РФ «порушує Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму шляхом надання зброї та інших видів допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України... До найбільш трагічних терористичних атак російських маріонеток слід віднести збиття літака малайзійських авіаліній рейса MH-17, обстріли жилих районів Маріуполя та Краматорська, знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік Волновахи і смертоносний вибух під час мирного зібрання в Харкові», — повідомляє українське зовнішньополітичне відомство.

Відповідно, стартувала і комунікаційна кампанія, спрямована на роз’яснення позиції України. Президент, очільники МЗС проводять зустрічі з іноземними дипломатами, розповідають про злочини «російських маріонеток». І разом з тим, нагадаю, Міністерство з тимчасово окупованих територій активно просуває ідеї тіснішої співпраці з населенням регіонів, які контролюють «російські маріонетки».

Доповнює суперечливу картину проведення Міністерством оборони України третьої черги часткової мобілізації «з метою підтримання обороноздатності держави та завершення проведення антитерористичної операції».

МО, яке, до того ж, активно залучає до лав ЗСУ контрактників, зрозуміло, має проводити (і проводить) агітаційно-роз’яснювальну роботу серед цільових аудиторій. Ефективність відповідної комунікаційної кампанії Міноборони — тема для окремої статті. Зараз лише зауважу, що необхідність проведення мобілізаційних заходів МО обумовлює необхідністю підвищення готовності держави «до відбиття збройної агресії з боку Російської Федерації» та завершення проведення антитерористичної операції.

Але водночас уряд, як уже було згадано вище, не визнає російської окупації, робить ставку на «м’яку силу» і зобов’язується сприяти «проведенню «народної дипломатії» задля підтримки постійного діалогу безпосередньо між різними групами громадян, які проживають по різні боки лінії зіткнення». Це, зокрема, передбачає, «започаткування діалогу між особами, які проживають на неконтрольованій та контрольованій території», та «розповсюдження соціальної реклами, відеороликів, спрямованих на формування толерантного суспільства».

Тобто у час, коли оборонне відомство проводить мобілізацію для того, щоб чинити опір агресору, інші державні установи мають морально демобілізувати громадян і налаштовувати їх на примирення за будь-яку ціну.

У цілому картина, яку влада України транслює українському суспільству та міжнародній спільноті, така: МЗС звинувачує РФ у злочинах; Міноборони воює проти «російських агресорів та їхніх маріонеток» із ОРДЛО; Кабмін (в авангарді з МінТОТ) активно розвиває економічне та гуманітарне співробітництво з територіями, які «ефективно контролює Росія», і просуває ідеї морального роззброєння.

Фактично, склалася ситуація, яку можна описати висловом-антонімом до відомих слів Льва Троцького часів підготовки Брестського мирного договору. Але замість «ні миру, ні війни, а армію розпустити» за Троцьким, у нас можна діагностувати стан «і мир, і війна, а армію зібрати».

Ми одночасно воюємо і миримося, торгуємо і блокуємо, і все це одночасно показують телеканали і розповідає преса, і все це одночасно бачить вся Україна та увесь світ. Картину а-ля «Лебідь, Рак та Щука» можна спостерігати і в публічних комунікаціях держчиновників та політиків, і, відповідно, в українському медіаполі.

Це один приклад руху влади в протилежних напрямках — публічна позиція стосовно ідей Віктора Пінчука щодо Криму та Донбасу. Заступник голови Адміністрації Президента України Костянтин Єлісєєв категорично заперечив можливість компромісу за ключовими пунктами, запропонованими олігархом. Але буквально через кілька днів мер Києва Віталій Кличко, який все ще є головою президентської партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», відвідав традиційний «Український сніданок» Пінчука у швейцарському Давосі й тим самим виявив символічну публічну підтримку дискусії навколо пропозицій олігарха з боку української влади.

З погляду інформаційного менеджменту, ми маємо абсолютно протилежні сигнали — як для українських громадян, так і для зарубіжних партнерів України, які просуваються в публічному просторі одночасно.

У цій ситуації я не заздрю творцям інформаційної політики держави. Таке враження, що єдине цілісне бачення державних стратегічних комунікацій за поточних умов взагалі неможливо сформулювати.

Якщо ми хочемо перемогти, зрозуміло, все мало б бути по-іншому — державні очільники повинні були б транслювати суспільству узгодженість, єдність та рішучість у справі захисту держави від агресора. Але прихильників перемоги може втішити той факт, що для реалізації плану капітуляції також мав бути сформульований відповідний недвозначний та одностайний «месидж» із боку влади. Як бачимо, його поки що теж немає.

Наталя ІЩЕНКО
Газета: 
Рубрика: