Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Світ у поштовій скриньці

Рух обміну листівками між незнайомцями стає дедалі популярнішими в Україні
4 березня, 2013 - 16:30
СТАТУС ПОСТКРОСЕРА НЕ ДАЄ РОЗСЛАБИТИСЯ НАВІТЬ НА КАНІКУЛАХ: ШКОЛЯР МИХАЙЛО ВІДПРАВЛЯЄ ЛИСТІВКИ КОЛЕГАМ ПО ХОБІ ПІД ЧАС ВІДПОЧИНКУ В ЧОРНОГОРІЇ / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Рік тому зовсім несподівано у мене з’явилося нове захоплення. Таке, що з того часу я усім про нього розповідаю, а когось і навертаю до нього. Воно не потребує великих матеріальних витрат, проте приносить багато радості. Підійде людям будь-якого віку, які люблять романтику, спілкування та дізнаватися щось нове про інші країни. Це хобі має назву postcrossing (англійською post — пошта, cross — переходити, переправлятися). А по суті це обмін поштовими листівками з випадковими людьми з різних куточків світу.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Все почалося 2005 року. Португальському студенту Пауло Мегалхаєсу завжди подобалося відправляти звичайні поштові листівки друзям та знайомим по всьому світу. Він знав, що багато хто поділяє його захоплення, але досі не вигадано якоїсь зручної платформи об’єднання таких людей. У вільний час він займався розробкою сайту www.postcrossing.com. Із невеличкого експериментального проекту посткросинг став серйозним захопленням користувачів і непростою в технічному плані роботою для чималої команди людей. Головна ідея така: якщо ти відправляєш листівку, то обов’язково отримаєш картку від випадкового посткросера з якоїсь частини світу.

ЯК УСЕ ЦЕ ПРАЦЮЄ

Хоча по своїй суті цей проект ніби повертає сучасну людину у минуле: до черг на пошті, наклеювання марок та вкидання послань в поштову скриньку, проте він неможливий без Інтернету. Адже організація процесу обміну вісточками відбувається на сайті postcrossing.com.

Спершу потрібно там зареєструватися, вказати домашню поштову адресу та інформацію про себе. Натиснувши «Send a postcard», новий користувач отримує від однієї до п’яти адрес своїх майбутніх адресатів. Кожна посткросерська листівка має свій ID-код, який необхідно написати на ній перед відправленням. І — в щасливу путь!

Коли ваш адресат отримає листівку, він зареєструє її ID на сайті. Тієї миті хтось інший витягне вашу адресу. І ось тоді вже можна чекати на перший сюрприз у вашій поштовій скриньці!

Важливо, що сайт гарантує захист персональних даних: ваше ім’я та адресу бачитимуть тільки ті люди, кому вона «випала».

Тож все доволі просто, зате як цікаво! Пригадую, як я затамувала подих, витягаючи першу адресу... І наступного ж дня листівка полетіла до Елін із Нідерландів. Ішла невиправдано довго (17 днів!), а ще через тиждень я отримала картку з чудовими оленями від Софії з далекого й північного Мурманська.

ЦІКАВИНКИ СТАТИСТИКИ

Проект за майже вісім років свого існування поширився фактично на всю земну кулю (окрім кількох африканських країн). Усього в русі задіяно більш як 385 тисяч посткросерів із 217 різних країн. За роки існування сайту було відправлено понад 15 мільйонів листівок.

У Гренландії нині перебуває тільки один посткросер, натомість найбільша кількість любителів цієї справи мешкає в Росії (понад 42 тисячі людей), друге місце посідає США, третє — Китай. В Україні посткросинг стає все більш популярним: ми на восьмій позиції в рейтингу за кількістю користувачів (17 тисяч посткросерів).

ЛИСТІВКИ: ДЕ Й ПОЧОМУ

Ще кілька років тому відшукати симпатичні поштові листівки в Україні було доволі складно. Радянські традиції надсилання карток відійшли в минуле, а посткросерів було ще не так багато. Тепер ситуація змінилася. В пересічному поштовому відділенні ви знайдете лише традиційні картки з Київськими церквами та вітальні листівки... Натомість на Головпоштампі вибір від українських видавництв стає все ширшим — багато в чому завдяки запитам посткросерів. Це і листівки з українськими краєвидами і костюмами, і національними стравами... Постійно з’являються нові інтернет-магазини листівок. Одним із найбільших в Україні є інтернет-магазин «Фотофабрика».

Ціна листівок і онлайн, і офлайн коливається в межах однієї-п’яти грнивень. Марки закордон коштують чотири грн (наземна) і 5 грн 60 коп (авіа). До слова, з красивими художніми марками у великих містах України проблем немає: чи не щомісяця випускаються нові, дуже симпатичні, які навіть здобувають перемоги на спеціалізованих конкурсах.

ПОСТКРОСИНГ ТА «УКРПОШТА»

У багатьох поштових відділеннях нині можна побачити інформацію про посткросинг. Адже всі його українські учасники приносять «Укрпошті» регулярний прибуток. Розповідає Ірина, оператор-поштового зв’язку зі Львова, теж постросер: «Посткросинг дуже посприяв продажам пошти, адже зараз так мало людей пишуть листи... Листівки ж взагалі, мабуть, окрім посткросерів, ніхто не шле. Саме тому висить реклама у відділеннях, є й спеціальний розділ на сайті «Укрпошти»... Серед клієнтів пошти мені не складно вирахувати посткросера: якщо питають листівки з видами Львова та художні марки — то ясно, що це «наша людина». Я дізналася про таке хобі зовсім випадково — з газети. Ідея одразу дуже сподобалася! Мені 54 роки. Я часто жартую: мабуть, я чи не найстарший посткросер в Україні. Я вже наближаюся до 700-та отриманих-надісланих листівок. Звичайно, якби я мешкала в іншій країні, ця цифра була б більшою — на жаль, наша пошта ще не досить оперативна».

ХОБІ, ЩО НАВЧАЄ І ОБ’ЄДНУЄ

Велика кількість посткросерів в Україні, очевидно, спонукала їх до об’єднання. Спільноти посткросерів існують у різних соціальних мережах, часом відбуваються і живі зустрічі, де можна похвалитися отриманими скарбами: вісточкою з рідкісної країни чи унікальною хенд-мейд листівкою... Цікаво, що посткросинг однаково привабливий для людей різного віку. Серед моїх знайомих — мати й син, які стали учасниками проекту в один день.

Михайло, 13 років, школяр, розповідає: «Щодня в поштовій скриньці на мене чекає приємний сюрприз. Моїм друзям цікаво разом зі мною її перевіряти — тепер після уроків мене проводжає до дому ціла делегація однокласників, які хочуть подивитися, звідки мені сьогодні прийшли листівки. Навіть ті з них, хто в школі ворогують, за таких обставин укладають тимчасовий мир. Через поскросинг я дізнався багато цікавого про роботу пошти, філателію. Ця справа дуже мені подобається, тепер я краще знаю географію та знайшов кількох друзів».

Його мати, програміст із Києва Марія, зазначає:

«Я дізналася рік тому, довго стояла у черзі на пошті, і мою увагу привернув стенд зі словом «посткросинг». Одразу зрозуміла, що це щось цікаве! Адже ще в дитинстві я листувалася зі школярами з інших республік і соціалістичних країн і пам’ятаю, який захват у мене викликав кожний лист! Це чудове хобі зокрема для людей, яким не вистачає спілкування чи цікавих вражень, тому в посткросингу зареєстровано багато пенсіонерів. Я ж, наприклад, дуже комунікабельна людина, але специфіка моєї роботи змушує мене сидіти в офісі наодинці з комп’ютером. Тому посткросинг мене просто рятує! Також це хобі сприяє покращенню знань мов. Спочатку я чи не кожне слово в листівці писала зі словником, а тепер можу непогано спілкуватися англійською! Посткросинг допомагає розширювати кругозір: екзотичні країни, які раніше були відомі нам лише за назвою, тепер мають своє «обличчя і місце на карті». Тільки вчора мій син, читаючи в підручнику географії про Південну Америку, вигукнув: «Мамо, а я ж знаю всі ці країни!» Часто в листівках люди розповідають про цікаві традиції своєї країни, чи надсилають зображення, яке спонукає пошукати про нього інформацію. Наприклад, ми дізналися, чому талісманом Гібралтару є мавпочка, а на острові Монсеррат в паспорті ставлять штамп в формі листа конюшини — символу країни. Із деякими людьми спілкування продовжується і поза посткросингом, кількох мешканців Росії, Білорусі, Індії та Фінляндії ми вже можемо назвати друзями».

...Нещодавно я відсвяткувала річницю свого захоплення. Зацікавлення аж ніяк не послабилося. За цей час я надіслала168 «офіціалок», тобто відправлених в межах проекту листівок, отримала — 159. Однак на ділі моя колекція значно більша, адже з кількома посткросерами ми продовжуємо спілкуватися. І тепер щомісяця я отримую вісті від Хорхе з Іспанії, Юргіти з Литви, Сари з Нової Зеландії...

Готую матеріал у понеділок — дуже «посткросерський» день: майже завжди по понеділках мені приходить хоча б одна листівка. Так і є — цього разу від Кароліни з Німеччини...

Катерина ТОЛОКОЛЬНІКОВА
Газета: 
Рубрика: