«Симфонія», якою захоплювався Чаплін

2 квітня виповнилось 87 років першому українському звуковому документальному фільму. Цього дня далекого 1931 року вийшов на екрани «Ентузіазм. Симфонія Донбасу» режисера Дзиґи Вертова — стрічка, яку Чарлі Чаплін назвав однією з найбільш вражаючих симфоній. Ця картина не лише показала, як починалась індустріалізація регіону, а й дала її почути — фільм наповнений унікальними на той час індустріальними звуками. І хоча робота Вертова була з самого початку замовною і мала пропагувати будівництво соціалізму, з часом її «поклала на полицю» сама комуністична влада.

«Це була третя робота режисера в Україні, і кожна ставала феноменом», — розповідає провідний кінознавець Національного центру Олександра Довженка Олександр ТЕЛЮК. У «Симфонії Донбасу» Дзиґа реалізував свою давнішню мрію — створити саме радіофільм.

«Він записав не лише звукову доріжку в студії з композитором, а й «у полі», поїхавши на Донбас, взявши з собою 70 кг апаратури і техніки, разом зі звукооператорами, провівши там кілька місяців», — розповідає Олександр Телюк.

Перші кілька хвилин «Симфонії Донбасу» — це шахтарський регіон до приходу радянської влади: пияцтво та постійні служби в церквах... А ось і перші зміни — комсомольці та передові робітники громлять церкви, виносять хрести, пересічні жителі Донбасу вже не пиячать, а працюють — коногон везе вагонетки з вугіллям, плавиться руда на меткомбінатах... «На Донбасі починається індустріалізація, так що територію для зйомок фільму обрано не випадково», — пояснює історик Валерій СНЄГІРЬОВ і додає: «Між Донбасом та Москвою не було прямого залізничного сполучення. Донбас був таким собі таємним островом, де для всіх все було добре. Ніхто не знав, як там насправді. Кузбас тоді лише починав розвиватися, на Уралі теж поки що нічого не було. А ось Донбас позиціонували як еталон перемоги пролетаріату й вільної праці. Дзиґа Вертов дійсно багато експериментував. Недарма він увійшов до списку ста найкращих кінооператорів світу. Він звісився з паровоза і майже з-під коліс знімав, як збігаються і розбігаються рейки. Знімав із потяга терикони, підвісні канатні дороги, вагонетки. Як це все «набігає», потім завдяки калейдоскопу крутиться. Створював картину вируючого життя, і що важливо — оптимістичного».

Фільм оспівує індустріалізацію, при цьому Вертов застосовує, як зараз кажуть, «спецефекти», де зображення двояться і розпливаються, немовби увиразнюючи, як справжній Донбас також розчиняється у цих радянських змінах... Дуже тонка портретна робота — саме люди створюють зв’язок між сценами й демонструють паралелі: як було і як стало. Якщо в першій частині були старі бабці та чоловіки, які пиячили, то при індустріалізації — робітники, шахтарі, веселі селянки...

Ще один цікавий факт, який впадає в око — це українська мова на плакатах. Тобто ще раз — Донбас був українським до більшовицької влади.

«Феномен також у тому, що це перший український звуковий фільм. У Радянському Союзі трохи раніше вийшов фільм «П’ятирічка». Але він був коротший і присвячений лише політичним діячам. У Вертова — прості люди», — каже Олександр Телюк.

Чарлі Чаплін назвав фільм однією з найбільш вражаючих «звукозорових симфоній».

«Я ніколи не міг уявити, що ці індустріальні звуки можна організувати так, щоб вони здавалися прекрасними. Я вважаю «Ентузіазм: Симфонія Донбасу» однією з найбільш хвилюючих симфоній, які я коли-небудь чув. Містер Дзиґа Вертов — музикант. Професори мають учитися в нього, а не сперечатися з ним», — казав Чарлі Чаплін.

Незважаючи на феномен «Симфонії» і талант Вертова, прославлення індустріалізації і взагалі замовлення від держави, фільм «поклали на полицю». За словами Олександра Телюка, не на користь зіграли роки випуску фільму: виникло більше можливостей робити справжнє звукове кіно, змінились адміністрації в державному кіновиробництві, справили свій вплив й інші чинники.

«Почали запроваджувати цензуру наприкінці 1920-х років. У 1930 — 1931 роках заборонили дуже багато фільмів у Радянському Союзі. Тобто картини були завершені, але їх не прийняли комісії до прокату. Фільм «Симфонія Донбасу» до таких не належав, але його поклали на полицю через технічні причини. В результаті переходу на звукові фільми кінотеатри технічно оновлювалися. І прем’єра, навіть у кращому звуковому кінотеатрі Радянського Союзу в Москві, викликала багато запитань. Критики відзначали, що фільм неможливо дивитися через низьку якість звуку», — розповідає Олександр Телюк.

А ось історик Валерій Снєгірьов зазначає, що «експерименти Вертова» не вписувалися в новий напрямок, обраний радянською владою.

«Експериментам настав кінець, і хоч би як патріотично знімав Вертов, але цей його авангардистський стиль — то був «сумбур», який не вписувався у соцреалізм, який з тих пір почали «штовхати» в маси», — продовжує Снєгірьов.

На думку історика, сьогодні Донбас живе іншою естетикою, ніж та, яку зобразив Вертов.

«У «Симфонії» на першому місці — промисловість. І це зрозуміло, адже фільм — державне замовлення, щоб популяризувати індустріалізацію. Зараз індустрія Донбасу переживає не найкращі часи. А отже, ті «гарні картинки» Вертова уже не зайдуть на людей. У Дзиґи все ж таки зображена утопія, але зі знаком «+». Сьогоднішній Донбас — це радше антиутопія», — каже Снєгірьов.

Про «Симфонію» заговорили знову лише в 1960-х роках, коли відновився інтерес до радянського авангарду на Заході. А 2011 року фільм було відреставровано на базі Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.