Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.
Андрей Шептицький, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський

«Треба вчитися змінюватися»

Львівська ведуча Зоряна ТИВІН — про резонансні ефіри та перспективи місцевого ТБ
26 травня, 2017 - 13:45

Програма «Політична шахівниця» на ТРК «Львів» за участю головного редактора «Дня» Лариси Івшиної минулого тижня викликала чималий резонанс. Із Ларисою Олексіївною ведуча Зоряна Тивін підняла теми, які насправді рідко порушують навіть центральні канали — роль і відповідальність медіа за ситуацію в країні, «рубікон» виборів 1999 року, чому енергія і запал «Руху» пішов «у пісок», зрештою — якою сьогодні була би країна, якби скористалася втраченими шансами? Запис сюжету із заголовком-цитатою головного редактора «Дня» «Щоб революції були успішними, вони повинні починатися в бібліотеках» активно поширювали в соціальних мережах та коментували.

Дізнавшись, що відома львівська журналістка Зоряна Тивін перебуває у столиці з робочим відрядженням, «День» скористався нагодою, щоб запросити її в редакцію і продовжити розмову з порушених в інтерв’ю тем. Що можуть запропонувати регіональні медіа — центральним, як процес створення Суспільного ТБ сприймається журналістами на місцях — у ОДТР та чи доцільним було запровадження квот української мови для телебачення? — читайте у розмові з завідувачем відділу Львівської філії ПАТ «НСТУ», автором та ведучою проектів «Політична шахівниця», «Карта реформ» Зоряною ТИВІН.

У вашій розмові з Ларисою Івшиною були порушені серйозні теми, які в регіональній журналістиці зустрінеш нечасто. Якою була реакція глядачів, чи відчули готовність аудиторії каналу до ефірів такого рівня?

— Львівському телебаченню цього року виповниться 60 років. Це найстаріша телекомпанія західного регіону. І ювілей для нас — як привід переосмислити увесь період новітньої історії західної журналістики. Тому важливо було повернутися до тих питань, які ми порушували з Ларисою Олексіївною. Галичина — це якраз регіон, звідки починалося національно-патріотичне пробудження, звідки починався «Рух», і в нас на каналі в архівах дуже багато матеріалів, цілих документальних фільмів суспільно-політичної тематики, які заслуговують бути оприлюдненими.

Я в суспільно-політичній тематиці працюю багато років, веду програму «Політична шахівниця» кожної п’ятниці, намагаюся шукати цікавих гостей, важливі теми. Можливо, про них менше говорять на популярних каналах, які націлені на рейтинги, на гострі розслідування... Однак такі програми конче потрібні. Тому я намагаюся вести філософські розмови. І саме такою була зустріч із Ларисою Олексіївною. Неймовірно важливо, що ми пригадали вибори 1999 року і той шлях, яким могла піти країна, якби тоді переміг інший кандидат — Євген Марчук. Вочевидь, Україна могли би бути вже у НАТО, можливо, в ЄС. Це, насправді, важливо — так відверто поговорити про втрачені шанси. Українці ж, неймовірно поверхнево знають новітню історію. А ці уроки необхідно враховувати, аби не повторювати помилок. Це те, чого українцям дуже бракує.

Ми говорили про відповідальність політиків і журналістів... Знаєте, якщо відверто, то мені вже набридло слухати, що українці з різних регіонів якісь різні... Всі ці штучні поділи на «сорти» — від цих маніпуляцій треба відходити. І мені як телеведучій хочеться знайти спільні теми, які будуть цікаві кожному глядачеві з різних регіонів. Розмова з Ларисою Івшиною була саме такою. Тому резонанс, звісно, був.

У програмі «Політична шахівниця» на ТРК «Львів» ви дійсно часто порушуєте політико-філософські теми, які цікаві загальнонаціональній аудиторії. Натомість на багатьох регіональних каналах програми про політичні реформи здебільшого зводяться до розмов суто про проблеми міста чи регіону. Це ваша фішка?

— У регіонах також намагаються піднімати загальнонаціональні теми, і, вочевидь, це правильно. Я знаю хороших журналістів із Луцького телебачення — це Наталка Мороз, Кропивницького телебачення — Валентина Остапчук, та інших, які активно ведуть тему політики реформ. Ми разом їздили в Польщу, вивчали процес впровадження там децентралізації... Вони мислять широко і креативно. Зараз ми виношуємо ідею робити спільні телевізійні мости між регіонами. Хочу вийти в цей формат. Півтори-дві години говорити з різними регіонами на важливі суспільно-політичні теми: як вирішення типових проблем бачать у Києві, у Львові, у Кропивницькому, в Дніпрі, в Херсоні... Так, є загальнодержавні канали, і вони, безумовно, дають певну інформацію. Але там присутні в ефірі кияни — лише тамтешні експерти, які коментують ті чи інші події від імені всієї України. Ми хочемо показати «живі сили» регіонів. У нас буде багато інтелектуалів, які мають досвід і могли б долучитися до дискусій національного рівня. Але центральне ТБ їх не бачить. Із газет помічає лише «День», започаткувавши проект «Національного діалогу».

Частина регіональних журналістів звикла до того, що політики приходять у ефір і замовляють собі участь у програмі. Це, звісно, не тотальне зло, і таку практику також треба нормально сприймати. З одного боку, політик має звітувати перед громадою. ЗМІ тут може бути як посередник. Але з іншого — саме від журналіста залежить, чи цікавою буде розмова. Чи вдасться політика розговорити, показати в ефірі не тільки те, що він сам хотів... Тобто не звести програму до сухого піару.

Якщо говорити відверто, то було б добре, щоб регіональна журналістика мала більшу незалежність від місцевої влади, не мусила звітувати про те, що відбувається у державних адміністраціях, а мати право більше їх критикувати. На те ми й є «четверта влада», а не прес-служби місцевих чиновників. Треба позбутися зайвої компліментарності. Запрошуючи політиків, необхідно вчитися ставити незручні запитання.

З ПАТ «НСТУ» 19—21 травня звільнилися кілька заступників НТКУ, а саме — перший заступник Олександр Харебін, Олександр Мельничук, Євген Каленський та Вікторія Романова. Тобто новий керівник Зураб Аласанія, як і анонсував, набирає власну команду. Як ці процеси відчувають у регіонах — у місцевих підрозділах «НСТУ»?

— Коли попередні роки Зураб Аласанія очолював НТКУ, він приїздив до нас у Львів, була зустріч із колективом, відповідав на наші запитання щодо концепції Суспільного ТБ. На той час ми в колективі не дуже чітко зрозуміли його концепцію. Звісно, пройшов час і на конкурс голови правління «НСТУ» Зураб Аласанія подав більш зрозумілу концепцію, з якою, власне, і переміг.

Дуже хотілося би, щоб не просто «рубали з плеча», а під час створення Суспільного ТБ взяли з ОДТРК усе найкраще. А воно там, безумовно, є. У людей — досвід, знання, професіоналізм... До кожного колективу під час реорганізації треба мати особистий підхід, враховуючи ментальність людей, які там живуть. Необхідно також враховувати, які рейтингові програми зараз виходять, і на їхній основі будувати «сітку мовлення». Принаймні, це моя думка. Повторю, вважаю, що буде неправильно — взяти і все ліквідувати.

Звичайно, концепцію ще будуть допрацьовувати... Особисто я, наприклад, не бачу єдиного загальнонаціонального каналу. Я б хотіла, щоб продовжували працювати регіональні мовники, які будуть заточені на проблеми і виклики свого глядача. А найцікавіше — щоби пропонували на центральний канал. Я важко уявляю глядача, який буде сидіти і чекати конкретної години, щоб почути інформацію про свій регіон. Людина хоче увімкнути телевізор і відразу отримати необхідну йому інформацію.

Щодо колективу. Звичайно, будь-які реформи, зміни проходять важко. Я зараз займаюся темою децентралізації й бачу, як в медичній чи освітній реформах спеціалісти противляться цьому. Так само ми бачимо певний опір серед журналістів. Це такий природний, певно, для людини стан, що ми боїмося змін. Але разом із тим увесь колектив у очікуванні. Нам треба просто зрозуміти, як ми будемо далі працювати. Якщо дати людям правильні посили, орієнтири, — профі знайдуть себе на Суспільному ТБ.

Насправді структуру телекомпанії запроваджували давно. Всі розуміють, що зміни необхідні. Але я особисто це сприймаю так: тепер потрібно буде ще більше працювати, вдосконалюватися, навчатися й рости. Треба вчитися змінюватися, адже це прогрес. Головне, щоб тисячі людей, які нині працюють на державних каналах, відчували себе затребуваними.

Днями парламент прийняв закон про 75% квотування для української мови на ТБ. Як ви його сприйняли?

— Звичайно, я проти. Українська мова в телеефірі повинна мати 100% квоту (Посміхається). Для нашого глядача українська мова в ефірі — це природно. Нам, львів’янам, важко зрозуміти, як люди, живучи в Україні, можуть не знати української мови. Хто не знає — навчимо. Особливо абсурдними є пояснення, що, мовляв, телеведучі чи журналісти не знають досконало української. Чому їхня професійна непридатність має хвилювати українського глядача? Очевидно, доведеться більше навчатися... Або, можливо, взагалі цей процес може стимулювати зміну поколінь у медіа. Повірте, через кілька років, якщо інструмент квотування запрацює, українська в ефірі сприйматиметься природно і ненав’язливо на всіх каналах.

Вадим ЛУБЧАК, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 
Рубрика: