Українська пісня як моральний орієнтир

Cьогодні кожен* передплатник газети разом із п’ятничним номером безкоштовно отримує «музичний додаток» — новий патріотичний альбом «УКРОП» гурту «Гайдамаки». Ця спільна ініціатива Благодійного фонду підтримки ініціатив «Дня» та українських музикантів спрямована на якісне осмислення пережитого року.

* Крім Запорізької та Херсонської областей через технічні ускладнення з доставкою

Крім того, під час березневого концертного туру «Гайдамак» у Німеччині та Польщі Благодійний фонд підтримки ініціатив газети представлятиме європейцям Бібліотеку «Дня».

А поки про боротьбу на культурному фронті — в інтерв’ю з фронтменом гурту «Гайдамаки» Олександром ЯРМОЛОЮ.

— У нас уже був такий досвід у Польщі, коли ми робили новий альбом і видавали сингл разом із Gazeta Wyborcza («Газета виборча» — одне з найвідоміших сучасних польських видань). Ми хочемо зацікавити людей драйвовою піснею та розумним словом. А українці сьогодні готові фінансувати якісне. Потрібно виховувати в собі силу духу і консолідуватися.

— Минулими вихідними «Гайдамаки» провели міні-тур для поранених бійців, які перебувають на лікуванні в Харкові й Дніпропетровську. Чому зараз важливо українським музикантам підтримати наших солдатів?

— Ми почали їздити до хлопців на передову ще з червня. Хотілося долучитися до цієї боротьби. Якщо ти не береш до рук зброї, а перебуваєш у тилу — роби все, що можеш. Якщо ти артист — створюй музику відповідного часу та рівня, якщо художник — малюй картини, якщо науковець — здійснюй нові відкриття, політик — роби реформи. Головне — не витрачати часу даремно.

По можливості, ми намагалися донести нашу творчість аж до окопів. Ми виступали в Пісках, доки там не почався «реальний заміс». Зараз там уже не до музики. Для артиста такі поїздки теж корисні. Ми заприятелювали там із багатьма хлопцями, я запитував їх, чи насправді їм потрібні ці концерти. Кажуть, для них це дуже важливо. Вони відірвалися від мирного життя, перетнули лінію, що відмежовує війну від тилу, живуть у суворому чоловічому світі, але згадують цей мирний світ і чекають від нього підтримки.

— До речі, у вас є пісня, створена разом з учасником АТО Олександром Ткачуком. Як ви його знайшли?

— Він сам нас знайшов — такий молодий ініціативний хлопець. Мені імпонує те, що він не розгубився, а одразу пішов зі своєю ідеєю в люди. Нам сподобався і його задум, і його текст, тож ми швидко підібрали музику. Так виникла пісня «УКРОП».

— А яка ідея у вашого нового альбому «УКРОП» взагалі?

— Ідея альбому схожа на запропоновану Сашком — показати війну не з боку помсти і ненависті, яка розкручується. Людей, які втягнуті безпосередньо у бойові дії, хоч-не-хоч, це зачіпає. Усе суспільство може затягнути в цей маховик ненависті, і тоді не буде цьому кінця, а кінець повинен бути. Війна — це завжди зло і біда. А ми хотіли показати патріотизм та український опір з позитивного боку.

— Наскільки важко було готувати пісню «Дерев’яні Щити», присвячену Небесній Сотні?

— Ми самі були присутні на Майдані в ті дні. Це було настільки сильне враження... Люди, які тоді полягли, справді сприймалися, як ангели.

«День» ЗАВЖДИ РАТУВАВ ЗА КОНВЕРГЕНТНІСТЬ У МЕДІА, ТОМУ СЬОГОДНІ ПЕРЕДПЛАТНИКИ ГАЗЕТИ ОТРИМАЮТЬ МУЗИЧНИЙ ПОДАРУНОК — ДИСК «УКРОП» ГУРТУ «ГАЙДАМАКИ». А ВЖЕ НАСТУПНОГО МІСЯЦЯ «БІБЛІОТЕКА «Дня» ПОЇДЕ З МУЗИКАНТАМИ У ЗАКОРДОННИЙ ТУР / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

— Чи переглянули ви для себе висновки Майдану?

— У нас теж були сумніви, але я дійшов висновку, що все поступово змінюється. Коли Янукович втік, а ми нарешті ніби отримали нову Україну, то ця Україна була як розпорошений вулик у хаосі... Почалася війна — потрібно було відбудовувати армію та міліцію з нуля. Люди звикли не довіряти урядові. Треба не забувати, що залишилося багато старих кадрів, які були при владі до Майдану, і доки від них не очиститься уряд, вони стримуватимуть колесо прогресу. Просто потрібно бути наполегливим. Нарешті суспільство навчилося правильно реагувати.

— Чи можна привернути увагу людей до української історії через українську музику?

— І не тільки через музику, а й через образотворче мистецтво, вірші, книжки. У нашому новому альбомі як і завжди, є обробки народних пісень. Ми раніше ніколи не співали «Їхав козак на війноньку», а тут настав такий час... Народна творчість завжди нас підживлює. Мені мама ще в дитинстві співала ці пісні, напевно так і залишилася ця культурна прив’язка. Це наріжний камінь, якого ми завжди тримаємося, хоч і намагаємося писати своє і йти в ногу з часом. Для нас народна пісня є моральним орієнтиром.

— «Гайдамаки» позиціонують себе як козак-рок. Чи бачите ви паралелі між сьогоднішньою ситуацією та добою козаччини, і чи можлива реконструкція шляхетності?

— Зараз надзвичайно потрібна реконструкція шляхетності, адже в тому числі й через її відсутність відбувалися всі ці негативні процеси в суспільстві. Багато років не було осмислення цієї шляхетності, упродовж поколінь планка падала. У 1970-ті роки, коли радянська влада боролася з дисидентами, української інтелігенції все одно було більше, аніж сьогодні. Її варто плекати і повертати. Наприклад, тих же науковців. Не може споживацьке суспільство, яке не має прогресу в галузі науки, бути перспективним. Це завжди країни третього світу. Війна — це результат боротьби в гарячій точці, а от економічна і культурна боротьба триває весь час. Ми повинні провадити цю боротьбу в усіх галузях не лише на певних територіях, а й усередині всієї країни, і на повну силу. У нас немає часу на відпочинок. Із кількості проб’ється якість.

— Наскільки важко українському гурту пробитися зараз на вітчизняні канали і радіостанції?

— Зараз набагато легше. Що з радіостанціями і деякими музичними каналами мало попрацювали, то вони продовжують гнати свою «вату», а от телеканали підтягнулися. Думаю, це теж непросто зробити, але процес пішов. З’явилася станція «Радіо ЄС» з переважно українською музикою, але решта ФМ-каналів поки що не виправдовують наших сподівань і продовжують транслювати те ж саме, що й до війни. Для них це «нічого особистого, тільки бізнес». Але, напевно, до них теж дійде час. Програмні директори повинні зрозуміти, що їхній контент, який не змінюється, створює передумови до сепаратизму. Чим довше люди читатимуть такі газети, як «Вести», тим надовше затягнеться війна.

— Як ви і «Гайдамаки» будуєте моду на українське всередині країни й за кордоном?

— Тільки творчістю. Йти в політику чи в громадські ради немає часу. Ми сконцентрувалися на тому, що ми вміємо робити, і стараємося робити це якнайкраще. За кордоном сприйняття української музики залежить від країни і громадян та їхнього ставлення до конфлікту з Росією. Ця війна поряд, це вже не арабський світ, а Європа, і є вірогідність, що вогонь перекинеться і на них. Цей конфлікт виводить Західну Європу із зони комфорту, яку означає для неї так багато.

— Про що у вас найбільше запитували в Європі під час турів після початку війни?

— Запитання були різними, в тому числі й ватними. У Польщі — ні, а от в Естонії чи Берліні — так. Кожен по-своєму розуміє нашу ситуацію. Минулого літа ми їздили у Францію, на конференцію «Музика протесту». У подорож взяли з собою фото— й відеоматеріали. Тоді всі доповідачі виголошували якісь теорії про протест, а ми вийшли, показали ці матеріали і декого навіть довели до плачу. Вони все ще ніби перебувають в інформаційному вакуумі. А коли в готелі перемикаєш телеканали, то мінімум чотири — іномовні російські. Що цікаво, більшість справжніх російських митців — за нас. Один із них, уже немолодий, сказав мені, що «такого гнилого часу в Росії ще не було навіть за часів СРСР». Діаспорян дуже часто зустрічаємо в турах, вони передають гроші на АТО — дуже активні. Головне, щоб щось корисне робили, треба щоб і хтось там був.

— А як стимулювати українців підтримувати своє — якісне? Не тільки музику, а й газету чи книжку...

— Насамперед — продукт має сам за себе говорити. Якщо людина хоче і може читати українське, то вона це читатиме всупереч будь-яким перепонам, якщо ж ні — то таких можна переконати лише якістю. Зараз я знаю багатьох українців, які, може, й не розмовляють українською, але готові її вчити, і читати, і говорити. Після Майдану багато чого змінилось у свідомості людей. Наприклад, багато з тих, хто воює — російськомовні, але вони розуміють, що потрібно захищати свою державу. З’явилися також мистецькі волонтери: українські бізнесмени, які підтримують артистів. І це важливо, бо зараз підтримувати потрібно не тільки армію, а й культурний фронт. Хотілося б порадити людям — ходіть на концерти своїх, українських виконавців, доки вони ще є — цим ви дбаєте про себе та свій розвиток.