Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
Леся Українка, українська поетеса, письменниця, перекладачка, культурна діячка

Як працює російська пропаганда в українських ЗМI

або Деякі невтішні висновки після Дня Перемоги
12 травня, 2017 - 13:54

Після так званого першого Майдану Кремль зрозумів, що зазнав в Україні поразки. Провідні російські політтехнологи — разом зі спецслужбами — отримали завдання: повернути вплив на українську владу, а точніше — повернути владу в Києві під контроль Москви.

Було розроблено, затверджено, профінансовано і розпочато безліч спеціальних операцій. Одним із напрямків роботи російських спеціалістів у політико-гуманітарній сфері стало об’єднання та мобілізація людей навколо спільної міфологеми про перемогу над фашизмом.

Але під поняття «фашистського ворога», від якого потрібно було захищатися, за задумом, мали потрапити не тільки гітлерівська Німеччина та її сателіти, яких перемогли об’єднані сили СРСР і союзників, та не тільки й не стільки класичні сучасні неонацисти. До стану фашистів насамперед зараховувалися всі національно орієнтовані, антирадянські та антиросійські рухи й окремі активісти в Україні.

Технологічно все відбувалося так: сучасна Росія «прив’язувалася» до перемоги СРСР 1945 року, а ідеологічно «чужі» Росії «елементи» — до «фашистського ворога». Тобто максимальне спрощення, яке, як знають усі експерти з комунікацій, є «прийомом, що працює»: ти або за Росію та за Путіна — або ти фашист.

«Прапором» «українського фашизму», за політтехнологічним задумом Кремля, було обрано Бандеру: його «фашистський імідж» було створено й розрекламовано ще наприкінці 1940-х тодішніми спеціалістами з радянської пропаганди, і в середині 2000-х залишалося лише реанімувати й рекламувати вже знайомі образи, а це завжди легше та швидше. «Ліпити» провідника «сучасного українського фашизму» з тодішнього проукраїнського Ющенка намагалися (згадати хоча б білборди під час президентських виборів в Донецьку), але відкинули цю ідею як менш ефективну. Потім сторони взагалі порозумілися, але то інша історія.

Можна ще довго описувати всі ідеологічні засади і технологічні прийоми просування «російського антифашизму» та «українського фашизму», але цього разу зосередимось на комунікаційній складовій цього явища.

За візуальну складову бренду і стилю «антифашизм» взяли «георгіївську стрічку».

Ідею використання смугастих стрічок просто скопіювали з помаранчевих стрічок та інших позначок, які за часів першого Майдану стали свідченням приналежності людини до лав прихильників однієї спільної ідеї.

Дзеркальне відображення цього майданівського символу, георгіївські стрічки мали відіграти аналогічну роль — звісно, з іншим наповненням.

Коричнево-чорні смужки спонукали людей неодмінно «обрати свою сторону», публічно заявити про свої погляди, взяти активну участь у поширенні підтриманої ними ідеології. Досвід грамотного вірусного маркетингу, який на першому Майдані виник як спонтанний і волонтерський, кремлівські політтехнологи використали для маніпулятивного управління масами. Вони хотіли цілком скопіювати досвід «помаранчевих», навіть взяли (навесні 2005 року) до переліку ініціаторів акції «Георгіївська стрічка» молодіжну громадську організацію «Студентська громада» (копіюючи «Пору»). Але на першій же стадії проекту його підтримало інформаційне агентство «РИА Новости», яке входить до складу провідної державної пропагандистської структури «Россия сегодня». (Знов доречно згадати про фантомність існування в Росії справжньої журналістики.) Зараз навіть у «Вікіпедії» написано, що з 2005 року акція «Георгіївська стрічка» «стала традиційною і проводиться щорічно, користуючись фінансовою підтримкою з боку різних підприємств і державного бюджету».

«Я помню! Я горжусь!», «Спасибо деду за Победу!» — офіційні лозунги акції із самого початку; «Можем повторить» — лозунг, що з’явився нещодавно, — усі вони є спільними міфологемами для всього комплексу робіт із промивання мізків на ґрунті роздмухування істерії псевдоантифашизму. Наприклад, акції «Безсмертний полк», яка була започаткована 2007 року і набула нинішнього «світового масштабу» 2015 року.

Уся інша діяльність у межах проекту просування Росії як єдиного нащадка «країни — переможця фашизму у Великій Вітчизняній війні» (саме так, а не в Другій світовій) та Росії як уособлення сучасного антифашизму також провадиться в ідеологічних рамках «георгіївської стрічки» та «безсмертного полку». Це, перш за все, історичні дослідження, а також кіновиробництво, книговидання, естрада і, ясна річ, засоби масової інформації.

Пропаганда «російського сучасного антифашизму» — це не що інше, як трансляція і просування в суспільній думці суто радянської версії Другої світової війни та використання радянських історичних міфів для розв’язання прикладних задач сучасної політики Кремля.

Ось головні з них: мобілізація населення в самій Росії та за її межами на боротьбу проти «фашизму». Уособленням «фашизму», за радянським кліше часів боротьби проти УПА, в Україні виступають усі українські національні ідеї, а уособленням фашистів — «українські патріоти».

В Україні успішно працює телеканал, який є важливим гвинтиком російської пропагандистської машини. Так, це «Інтер».

Якщо ви переглядали ефір цього каналу напередодні і в День Перемоги, то мали змогу переконатися: «Інтер» сумлінно відпрацьовує кремлівські тези.

Якщо ви проігнорували перегляд передач, що створені за сучасними російськими або за старими радянськими темниками, то от вам кілька цитат із сайта «Інтеру»:

«72 роки тому завершилася найбільш кровопролитна і жорстока війна в історії — війна, яка для нас була і залишається Великою Вітчизняною».

«Протягом декількох років команда «Інтеру» робить все можливе для збереження пам’яті про Велику Вітчизняну війну».

«Глядачі... побачать ексклюзивні сюжети і спеціальні репортажі з європейських столиць, звільнених Радянською армією».

Ще канал показав своїм глядачам російській серіал «Сильніше за вогонь» — «найбільш масштабний фільм про Велику Вітчизняну війну за останні 20 років», як рекламували його 2007 року.

Таким чином, в ефірі «Інтеру» панує Велика Вітчизняна війна та СРСР. Такий собі провал у часі майже на три-чотири десятки років, аж до часів «Малої землі» Брежнєва, яку політпрацівники мали обов’язково доводити до особового складу Радянської армії...

Є й свіжіші технологічні прийоми: у межах акції «Безсмертний полк» «Інтер» провадить проект «Наш полк». Майже все, як замовляли в Кремлі.

Залишається хіба що констатувати: діяльність телеканала «Інтер», як і всіх інших ЗМІ та політичних сил, які просувають російські пропагандистські розробки в Україні, не є свідченням панування в державі свободи думок та слова, не є ознакою толерантності українській нації. Це — доказ успіху гібридної агресії Росії проти України. І події 9 травня у Дніпрі лише підтверджують це моторошне припущення.

Наталя ІЩЕНКО
Газета: 
Рубрика: