Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Яким був Олександр Бухтатий

«Це професіонал своєї справи, який користувався глибокою повагою в журналістських колах»
15 березня, 2019 - 20:30

«Смерть чиновника ...», - так повідомив один з національних каналів. Але так не можна говорити про Олександра Євгеновича Бухтатого. Він був не просто чиновник – це був нерв інформаційної політики країни. І висока оцінка діяльності Президентом України: «Це професіонал своєї справи, який користувався глибокою повагою в журналістських колах», - це частина щоденної роботи.

САМЕ ЦЕЙ СПІВРОБІТНИК АДМІНІСТРАЦІЇ РОЗМІРКОВУВАВ ДУЖЕ ВІДВЕРТО І РІЗКО

Ідея створення Комісії для взаємодії належала Ігорю Федоровичу Лубченку. Він вважав, що необхідно системно координувати силовиків і виводити на принципово інший рівень взаємодії. Журналісти повинні відчувати турботу і допомогу силових відомств, а не «тупе» протистояння.

Вперше мені довелося взаємодіяти з Комісією при Президентові України влітку 2013 року, коли в Миколаївській області у Врадіївці повсталі люди розгромили суд і РВВС, після того, як відпустили гвалтівників-міліціонерів. Вперше через соціальні мережі звичайні прості люди з глибинки написали правду про те, що відбувається. І національні телевізійні канали вперше підхопили цю новину. Злі язики тоді говорили про конфлікт Льовочкіна і Захарченка. Але в результаті країна і Миколаївська область отримала щеплення від неправедних насильницьких методів роботи і життя міліціонерів. У глибинці з часів Сталіна-Берії це була нормальна практика. Людина в «синьому мундирі» могла дозволити собі все. І адже нема кому навіть поскаржитися. Міліціонера ж і вважали представником влади. Відсутність вільних медіа, незалежних журналістів, а значить і противага всевладдю була відсутня.

З відходом партійного контролю в глибинці знову повернулося «ментовське беззаконня». І раптом провідні національні канали захистили добре ім'я дівчини, яку було зґвалтовано і яку мали вбити, але... Вона вижила. І розповіла про свою трагедію. Однак, місцева влада на рівні області вирішила цей факт приховати. І міліціонерів – ґвалтівників вигородити. Вкотре все пройшло б тихо по «рабській ментальності». І «вы, мундиры голубые, и ты, им преданный народ».

Соціальна мережа рознесла заклик про допомогу з Врадіївки на весь світ. А в цей час простий звичайний народ вже йшов на штурм районного відділу міліції. І люди в формі не могли спокійно показатися в повсталому містечку. Спалили відділ міліції, - про це навіть писали в американській пресі. З часу війни це сталося вперше. Різні політичні лідери намагалися перехопити ініціативу. Я бачив редактора Інтернет-видання, який перший написав про повстання у Врадіївці, він бачив бунти на зонах і вважав, що бачив повстання страшніше. Люди піднялися. Наш канал розповідав про цю трагедію. Жодна обласна газета і тим паче районна, не розказала і не запобігла насильству. Фактично, дівчинку вдалося врятувати лише завдяки національному галасу.

На Комісію я приїхав з підшивкою Врадіївської районної газети. І наводив приклад, що постійний автор – начальник нещасливого РВВС. За тиждень до повстання і спалення РВВС в цьому населеному пункті був начальник обласного УМВС і проводив день відкритих дверей. На першій шпальті всі учасники трагічних подій. Всі усміхаються, сміються, всі щасливі. А сьогодні ллються сльози і трагедія кількох звичайних сімей.

Тоді Бухтатий вперше показав себе не звичайним чиновником. Він не лише уважно слухав на засіданні Комісії, але й підійшов і продовжив обговорення після. Ми разом розглядали підшивку. І тоді, вийшовши із засідання комісії, а воно проходило в Укрінформі, ми зустріли патруль, який спокійно рухався в бік Хрещатика: «А ось у Врадіївці людина в формі так спокійно вже не може пройти, за квартал збираються натовпи чоловіків і жінок і ганяють їх по селу!», - проілюстрував я Бухтатому. Він насупився і прошепотів: «Я то все розумію, а ось як їм це пояснити?!» і підняв руку вгору.

Ми тоді довго згадували історію з Оксаною Макар. І як підхопили цю історію – зґвалтування мажорами і зухвала за формою спроба вбивства. Бухтатий з цікавістю вислуховував деталі. Так ми дійшли до того, що вже наприкінці тижня ця тема була на Першому каналі РФ. Перед цим тиждень супутникова ПТС була в лікарні постійно, розповідаючи про стан «бідної дівчини». Її, жертву насильства мажорів, жаліла і Україна, і Росія. А це викликало здивування. Невже відпрацьовується технологія? Інформаційна війна? Диверсія? Провокація? Ми тоді ще не знали таких слів. Ми просто обговорювали, що тиждень такої «групи» міг схвалити лише Ернст особисто. А ось причина? Не зрозуміло.

Дивно, але саме цей співробітник Адміністрації розмірковував і обговорював дуже відверто і різко. Так тоді було не прийнято навіть в пресі. Напевно, це те, що називають критичне мислення. Але у нас це було не прийнято... Тоді, до Революції гідності, це справжній «майстер-клас». Потім зійшлися на тому, що так мав думати редактор районної газети. І якби він відверто розповів про проблеми в газеті, то сьогодні країну не здимало б від повстання. Тоді влітку ми ще не могли уявити собі, що країну через кілька місяців підніме на недосяжну висоту повстання і Революції.

ВЕСЬ ЧАС БУХТАТИЙ БУВ НА ЗВ'ЯЗКУ

Наступний дзвінок був у листопаді 2013 року. Національна спілка журналістів України готувала разом з МФЖ вступ в ЄФЖ в рамках наших євроінтеграційних процесів. Спілка за кілька місяців до підписання договору про асоціацію вступала до Європейської спілки журналістів. Символічно? Так. Сміливо? Так. На це міг зважитися лише Олег Наливайко. Але його точно підтримував Олександр Бухтатий. Який тоді, як секретар НСЖУ, змушував скрипіти старі механізми.

І яким же було здивування, коли 17 листопада на Хрещатик вийшли наші колеги з усієї Європи на підтримку журналістів, проти яких було скоєно злочини. І тоді вперше за довгі роки після Майдану 2004 року народ побачив, що журналісти можуть вийти на вулицю. Це була пробна куля, яку покотили журналісти. І вже ввечері цього дня Мустафа Найєм закликав прогулятися на Майдані і взяти парасольки і бутерброди. Так починалася Революція. Увечері, перебуваючи в Польщі і розглядаючи фотографії, в перших рядах я побачив наших Секретарів НСЖУ, які вийшли підтримати і прикрити молодь. Серед них був і Олександр Бухтатий, для нього, тоді співробітника АП – це був подвиг.

На рівні подвигу був і ще один крок, коли 17 лютого ми намагалися посадити за «круглий стіл» повсталих і тоді ще владу. У нас в НСЖУ збиралася Рада Майдану. У ці ж дні київська організація НСЖУ виключила Захарченка зі своїх лав, тому «сир-бор» був великий. І це справило ефект вибуху бомби.

Демпфер знову Бухтатий. І знову аргументи, знову позиції.

І раптом вихід на розуміння, що треба постаратися посадити повсталих і владу за круглий стіл. Так, як це було в Польщі за часів «Солідарності». Я побіг говорити з представниками Ради. А Бухтатий пішов умовляти «власть імущих». Він умовив. А ось у мене результати були плачевними.

18 лютого всі сподівалися відновити справедливість. Подейкували про військового диктатора Гриценка і майбутній арешт Парламенту. Чомусь в минуле пішов досить войовничий настрій вже в той час. Ніхто не думав, що 18-19 буде силовий варіант проти мирних мітингувальників. Припускався силовий варіант з боку мітингувальників.

Ми вийшли з Бухтатим зі Спілки вже близько 12. Завтра очікувався дуже складний день. Ніхто не думав, що він буде таким кривавим. Але я точно знаю, що цьому можна було запобігти. Важливо було сісти просто за стіл переговорів. Сторонам, що не говорили більше 3 місяців одна з одною.

І треба віддати належне – Саша зробив все, щоб не пролилася кров... Однак, яструби з усіх боків перемогли. І це страшно.

20 лютого я пробився до Миколаєва. І нам 21 лютого вдалося посадити за круглий Телевізійний стіл в прямому ефірі тоді владу і опозицію. Ми назвали це «Діалог замість крові». Просто був телеканал ТАК TV, якому довіряли, і довіряли мені, як ведучому. Під мої особисті гарантії зібралися всі фракції облради і вели переговори про передачу влади.

Весь цей час Бухтатий був на зв'язку. Він дуже цікавився, як у нас все пройде і вийде.

У нас вийшло! І дало можливість через кілька годин почати боротьбу за Південь.

Нам вдалося уникнути провокацій і не пролилася кров. А сили у тієї влади були ще не обмежені. А опозиція нечисленна.

Бухтатий був на постійному контакті.

Пам'ятаю знесення пам'ятника Леніна в Миколаєві. Ніхто не віддавав команди. Діяли провокатори і намагалися зіштовхнути народ. Фактично, вдалося уникнути зіткнень лише завдяки висвітленню всіх сторін конфлікту на каналі ТАК TV.

Але саме в цей час всі пішли з АП: «Мені здається, що всі пішли з будівлі», - у мене досі стоять його слова в вухах. «Там, де вже місяцями стояв Беркут, нікого немає. У будівлі теж нікого немає. Що робити?».

Міркували ми разом. Тут у нас Ленінопад і спроби зіштовхнути лобами. З одного боку тітушки (в чорному, в спортивних костюмах, шапочках, похмурі) і радісна молодь з жовто-блакитними стрічками. Милі, добрі, романтичні. Тоді все було вчасно. Вчасно впав пам'ятник, вчасно наша знімальна група опинилася в гущі подій, вчасно міліціонер відсік одних від інших і не дав на площі пролитися крові. Він вчасно пустив газ, бо у мера не було додаткової міліції. У міліції не було резервів – вони всі були ще в Києві. Вірніше від АП, за словами Бухтатого, вже пішли, але ще не повернулися в розташування. Це вже хаос Революції. Він залишився і допоміг увійти в курс справи новій команді. Команді, яка боролася за майбутнє нашої країни. І не фігурально, а реально. Кожен крок, який я спостерігав, заслуговує на високі урядові нагороди.

БОРОТЬБА ЗА ТЕЛЕВЕЖІ НА ПІВДНІ

Тільки ми обговорили з Бухтатим, що в Криму ніхто не захистив навіть вежі, які захопили на 7 день. Ні у кого не було досвіду, що і як треба захищати. Раптом в розмові з директором Миколаївської вежі дізнаюся, що в рамках оптимізації витрат скорочено витрати зокрема і на охорону. І в той тривожний березень – вежу охороняли 2 дідки пенсіонери. Через кілька хвилин я вже розповідав про проблему Бухтатому.

Як? Ким прикрити вежі?

Просто очевидне рішення – УГО не працює, бо тоді вони могли лише виставити прайси на платну послугу. Ми настільки розвалили систему безпеки країни, що ніхто навіть і не збирався захищати!

Головна функція Олександра Бухтатого була в тому, щоб нагадувати про необхідність служити і виконувати свій обов'язок перед народом України. Він був справжнім патріотом.

Міліція відмовляється. Її просто немає. Тоді знаходить Олександр Євгенович підрозділ, який прикриває Оборонний завод. Що важливіше? Точаться суперечки і обговорення. Ухвалюється рішення частину підрозділу призначити під вежею. Це на найближчі тижні напрямок основного удару підривних груп. Ось тільки умова – організувати харчування. Командири дбали про ситий шлунок. Це завжди розумів і Олександр Євгенович. Тому обіцяє нагодувати. І видихаємо лише тоді, коли починає скаржитися новий керівник обласної телекомпанії, що до нього увійшли озброєні до зубів... і запитують, а де вони харчуватимуться!?

Все чудово. За зразком прикрив Олександр Євгенович і в Херсоні, і в Одесі. Без пафосу і помпи. Лише одна ця операція врятувала тисячі життів і мільйони біженців і з цього регіону!

Але щоб досказати історію. То об'єктивності задля...

Покрили вежі, сидимо задоволені. А тут раптом директор Миколаївської дирекції скаржиться, що у нього в Лучі теж дідусі пенсіонери. А Луч – це секретний в Радянські часи об'єкт дальнього радіозв'язку. Він може повідомляти до Латинської Америки. І до Криму рукою подати від нього. А всі просто забули, що в Миколаївській області такий є ще об'єкт. А хто і зовсім не цікавився! І знову: Бухтатий, берешся за справу?

ДИВОВИЖНИЙ ЧИНОВНИК?

Точно. На тлі бариг, які розпливлися, з різних відомств слово «борг» Олександр Євгенович завжди ставив на перше місце. Тому не просто чиновник, а скромний герой-чиновник. Думаю, що в багатьох відомствах такі чиновники були. Без пафосу і гучних слів захищали країну.

Я ніколи не чув від Олександра слів нудьги. Він завжди намагався бути взірцем для оточуючих. О 7.00 в країні можна було дзвонити йому, бо о 7.30 йому вже потрібно було бути на Банковій. Я його перехоплював на зупинці тролейбуса на Майдані і по дорозі вирішували всі «виробничі» питання.

Миколаївську область утримали всі колективними зусиллями. І якщо за оборону Миколаївської області та Півдня треба нагороджувати медалями та орденами, то перша має бути у «скромного чиновника Олександра Бухтатого».

Бо крім фронту внутрішньої боротьби він вирішив освоювати і зовнішню політику. У березні 2014 року в складі делегації НСЖУ під керівництвом Олега Наливайка ми їдемо до Ради Європи і активно беремо участь в обговоренні всіх проблем. Найменше завдання – це обговорення низки перших і наступних санкцій для Росії.

Але попутно була і ще одна зустріч. Ми в аеропорту зустріли прем'єра Арсенія Яценюка. Він разом з Дещицею, тоді міністром закордонних справ, летів в ООН, але через Франкфурт, а ми в Страсбург через Франкфурт.

Я ще, думаючи про поїздку, неодноразово звертався до Бухтатого з проханням подумати і підстрахувати Миколаївську область. Бо її деякі «товариші» просто намагалися здати. Втягти в пожежу війни. А у мене мама просила, щоб не бачило більше наше мирне місто згарищ війни. І ось тут з Бухтатим і думали, як ще посилити оборону. Зустріч з прем'єром була важливою, бо його люди з Народного фронту залишалися за старшого. Тому, побачивши Яценюка, вирішили дійсно підстрахувати. Треба поговорити з прем'єром, вважав Бухтатий. Він і команду своїм дасть, і допомоги за кордоном попросить.

Перші слова прем'єра підтвердили найгірші сценарії. Вони точно не бачили варіантів утримати місто і регіон. У них були відомості про дуже мізерні можливості для оборони. А ось настрої простих миколаївців, які щодня збиралися в ефірі нашого ТАК TV, не враховувалися. Ніхто з політиків не очікував, що звичайні підприємці, лікарі, вчителі об'єднаються для захисту міста. Тоді з усієї делегації до прем'єра зважилися підійти лише ми з Бухтатим і Валерієм Горобцем. Він, херсонець, просив за Миколаїв. Ми представили план дій, зв'язалися з його представником: «Тут до мене підійшли дядьки і кажуть, що можна утримати Миколаїв і зберегти південь. Знаю твою позицію, що не збережемо. Але чим ми ризикуємо – вислухаймо їх!».

Кожен з тих героїв заслуговує на нагороди. Але ж завжди нагороджують за воєнну операцію або посмертний подвиг. А тут нагороджувати треба за «не війну»! За «не загиблих»!

ЙОГО РОЛЬ У РЕФОРМУВАННІ ЗМІ ВЕЛИЧЕЗНА

Ось зараз Бухтатий загинув. І ціною свого життя знову змусив задуматися.

Спасибі! Ти завжди домагався нагород для інших, а сам завжди залишався скромно осторонь. Тому я вперше звертаюся і знаю, що ти був би проти, до Президента. Важливо зараз підтримати високоморальних чиновників в особі Бухтатого. І нагородити найвищою нагородою!

Бо його роль в реформуванні ЗМІ величезна. У розробці законопроекту, в збиранні голосів, винесенні закону, його прийнятті. У впроваджуванні. Він не просто приходив на роботу. Він разом з Олегом Наливайком вистояв проти шквалу обурення на всіх рівнях про неможливість реформування держ ЗМІ. Але 520 реформованих ЗМІ – це найкращий пам'ятник. Кожен він знав і думав, як складеться його доля. Думаю, що шукав подальшу концепцію реалізації реформи. Ми не встигли обговорити наші пропозиції. Вже не обговоримо!

Олександр Бухтатий завжди знаходив час і для юнкорів. Неодноразово приїжджав і виступав перед майбутніми журналістами – переможцями Конкурсу шкільних медіа. Багато чого зробив, щоб конкурс ставав міжнародним! І щиро завжди цікавився статистикою подачі заявок на конкурс. Йому було завжди до всього діло. Він знаходив час для всіх. Як це, коли у більшості чиновників - «заходьте завтра». А тут миттєва реакція і швидкість реагування реактивна.

Таких людей втрачати просто так не можна.

Ця розповідь поліції про затримання громадян іншої країни. Дуже вже важливий для нашої країни цей «чиновник». Тому прохання, пане Президенте, дайте доручення СБУ перевірити, а Генеральній прокуратурі оцінити те, що сталося.

Вчора стався теракт дуже високої руйнівної сили. Ми втратили ще й унікального вченого. Ми разом працювали над монографією «Україна медійна: на порозі інформаційної Революції», яка отримала державну премію ім. Івана Франка в інформаційній діяльності. Наразі працювали над другим доповненим і допрацьованим виданням.

Є люди, які мають бути завжди, а тут раптом збираються собі і йдуть. А тут ще страшніше, - зухвале вбивство. Дуже не вірю в випадкову побутову версію.

Просто зробімо все, щоб сказати спасибі таким безіменним Героям.

Вічна пам'ять!

«День» глибоко співчуває рідним і близьким загиблого

Гліб ГОЛОВЧЕНКО, секретар НСЖУ, директор Коледжу преси та телебачення, генеральний продюсер ТК ТАК TV

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ