Мистецтво як територія душі

10 вересня у затишній галереї «АВС-арт», що на вулиці Воздвиженська, 10-Б, відкрили виставку творів, які виконані з елементами відтвореної мистецької техніки, що на наших теренах практикують вже понад 10 століть.

— Проект Валерія Шкарупи «Внутрішня Монголія» переносить нас до української філософської думки XV століття. Юрій Дрогобич, Павло Русин зосереджували увагу на проблемі внутрішнього світу людини, завдяки чому посіли свої місця у гуманістичній філософії Відродження, що стверджувала самодостатню цінність кожної людини, — відзначила у розмові з «Днем» арт-директор галереї «АВС-арт» Алла МАРИЧЕВСЬКА. — Якщо мислителі намагаються передати світові результати самопізнання словом, то художники певною мірою точніше відтворюють бачення свого мікрокосмосу завдяки таланту вловити візуальний образ. Бо ж гармонія між окремим світом людини й макрокосмом не виникає з нічого, це велика праця й пошук. І Валерій Шкарупа в нелегкому творчому процесі знаходить свій унікальний спосіб утримати рівновагу цих світів.

Два роки тому Валерій Шкарупа на відкритті своєї виставки «Висліди стомленостей» у цій самій галереї з радістю розкривав секрети своєї техніки. У цьогорічній експозиції представлено, в основному, вже нові роботи. Фантастично, як швидко Валерій встигає творити, враховуючи, наскільки це нелегкий і часоємкий процес — працювати у техніці левкас. До слова, левкас (від грецької — білий) — це назва ґрунту, який використовували у середньовічному живописі, найчастіше в іконописі. На території Київської Русі ця техніка була поширеною ще у X столітті, її завезли разом з іконами з Візантії. На суху липову чи вільхову дошку натягували полотно, а на нього наносили левкас. Сьогодні можна стверджувати впевнено і відповідально — ця старовинна техніка переживає реінкарнацію, вона знову приваблює митців. Тож виходить, що у традиційному мистецтві застосовують нетрадиційний творчий підхід. Саме Валерія Шкарупу називають одним з таких митців-відроджувачів.

Цей художник ніколи не був самітником. Він завжди активно співпрацював з колегами, як автор ідеї й куратор міжнародних проектів «Раку-кераміка» (з 1993-го) та міжнародних симпозіумів ленд-арту (2000—2002). Водночас цьому митцю вдається окреслити приватну територію своєї душі, зберегти унікальність та камерність внутрішнього світу, не дозволяючи соціуму розмити чи втрутитися у кордони його «Внутрішньої Монголії».

Географічно Внутрішня Монголія — це величезна територія, що охоплює частину Китаю і Монголії (з 1947 року це автономний регіон на півночі Китаю), від Алтаю до Гобі, й перевищує за площею, наприклад, Францію й Німеччину разом. У цьому просторі виникла «культура у культурі», що значно вплинула на розвиток цивілізації, яку на початку ХХ століття досліджував видатний палеонтолог і письменник Іван Єфремов. Пронісши через роки дивовижні враження від дружніх бесід з цим непересічним письменником та його дружиною, Таїсією Йосипівною, Валерій Шкарупа втілив свої десятиліттями кристалізовані відчуття в цілих серіях левкасів на полотні: «Орієнтальне», «Палімпсест», «Іхтіс», «Саргаси», «Внутрішня Монголія».

— Кожен з нас, — розповідає художник Валерій Шкарупа, — визначає для себе свою особисту «Внутрішню Монголію» — територію душі.

Валерій Шкарупа народився 1950 року в Сумах. Працює як кераміст, живописець та графік. У середині 1990 років брав активну участь у археологічних експедиціях: в українському заповіднику «Ольвія», на території Молдови (Старий Орхей), Вірменії (Мецамор), Південного Сибіру (Тісуль), Узбекистану (Самарканд, Бухара) та Росії (Тамань). Із 1997-го Шкарупа  — член Всеукраїнського творчого союзу «БЖ-арт».

Виставка «Внутрішня Монголія» триватиме до 5 жовтня цього року. Вхід — вільний.