Татарське зілля

На відміну від Трійці, яке має суто християнський зміст, Зелені свята — це дохристиянське язичницьке свято, що символізує буяння життя в повному його прояві. Ці свята символічно сплелися — День Святої Трійці ми також називаємо Зеленими святами і прикрашаємо будинки букетами пахучих трав.

Перекази розповідають, що аїр, який у народі називають лепехою, прийшов на Русь разом із монголо-татарами. Ті вважали, що водойми, в яких росте аїр, чисті й придатні для пиття. На своєму шляху завойовники розкидали у річки й болота, що зустрічали на шляху, шматочки рослини, яку завжди возили з собою. Поступово вона прижилася і в нас. Люди помітили, що вода, де росте лепеха, чистіша, а в її заростях, навіть на болоті, комах роїться менше.

Окрім того, наші предки свято вірили, що лепеха залучає в дім добрих духів, очищує житло і зміцнює здоров’я тих, хто там живе. Тому й розкидали стебла лепехи по долівках в усьому домі.

А ще це був ефективний спосіб вигнати з селянських хатин не лише мух і комарів, а й тваринних бліх, адже молодняк тварин, народжених ранньою весною, у давні часи часто жив у хатах разом із людьми. Аїр стелили на підлогу разом із полином і чебрецем та іншими запашними травами. Фахівці й досі вважають цей спосіб дуже ефективним для вигнання котячих і собачих бліх із дому, він ефективніший і екологічніший від хімічних засобів.

Та насамперед обряд прикрашати житла пов’язаний із повір’ям, що душі померлих, які приходять на свято, зможуть заховатися, вселяючись у трави.

Через три дні після Трійці лепеху й інші трави, якими застеляли підлогу, виносили з хати. Їх  використовували для миття голови, відносили в хлів чи на город або спалювали.

БАТЬКІВЩИНА АЇРУ — ІНДІЯ І КИТАЙ

Аїр болотний починає квітнути наприкінці травня і квітне майже все літо, до середини серпня. Та ви швидше всього цього не помітите, і не лише тому, що цвіт рослини непоказний і скромний, не привертає уваги, — розповідає біологиня Марія САВЧУК, — а й тому, що у Європі це явище зазвичай не поширене. В умовах України ягоди не визрівають, тому рослина розмножується винятково вегетативно (кореневищами). А ось у своїй рідній Індії, де водяться потрібні для запилення лепехи комахи, на зачатках зав’язуються і навіть достигають соковиті червоні ягоди.

Лепеха росте переважно в мілководних місцях, на берегах озер і боліт, річок із повільною течією, а також у канавах, на заболочених луках, де часто утворює суцільні зарості, непогано почуваючи себе з іншими прибережними рослинами.

Батьківщиною рослини вважають Індію і Китай, звідки згодом вона розповсюдилася в інші краї та здобула визнання багатьох народів завдяки своїм лікувальним властивостям.

Зі Сходу у висушеному вигляді він потрапив до Давньої Греції й Давнього Риму. У Середньовіччя ароматний корінь возили до Європи через Туреччину переважно в зацукрованому вигляді як одну зі східних солодощів. Цілої рослини не бачили навіть ботаніки, які описували у Травниках тільки зацукровані корені аїру.

Хоч як оберігали таємницю цих смаколиків, та все ж австрійському послу в Туреччині вдалося здобути дивовижне коріння й надіслати його до Віденського ботанічного саду. Його посадили, а коли рослина виросла, то виявилося, що це не що інше, як добре відоме у Східній Європі татарське зілля. Нема потреби розповідати, якими розчарованими почувалися ботаніки.

З ХVІ століття аїр почали розводити в Європі як лікарську рослину. А у ХVІІІ столітті він поширився і в Північній Америці.

ПАХУЧИЙ, НАСИЧЕНИЙ, ХОЧА Й НЕПРИВАБЛИВИЙ

У різних місцевостях аїр часто називають по-різному. Окрім лепехи й татарського зілля — ще пищалка, шувар, ігир, російською — касатик, касатник, ірний корінь, явр, а білоруською — яер, явар, плюшнік, аер...

Міжнародна назва роду Acorus походить від грецького слова, що в перекладі означає «неприкрашений», за малопомітні, непоказні квітки. А ще його перекладають як «духмяний» і «пахучий». І справді, татарське зілля має сильний приємний аромат свіжості. Тому в давнину його листя й коріння насамперед використовували з оздоровчою метою, для дезінфекції жител і водоймищ.

Та й зараз ефірну олію кореневищ аїру використовують у парфумерній і харчовій промисловості. Його застосовують для ароматизації туалетного мила, зубних еліксирів та паст, кремів і помад. Знаходиться йому місце і в лікеро-горілчаній промисловості під час приготування напоїв та есенцій, а також у рибній промисловості й кондитерському виробництві. На думку кулінарів, аїром можна облагородити смак багатьох страв — від фруктових компотів до рибних консервів. Із його кореневищ добувають також крохмаль і роблять корисні солодощі. У деяких країнах коріння аїру кладуть і до м’ясних страв замість гіркого перцю чи імбиру.

Здавна лепеху використовують і в медицині. Його лікувальні властивості цінували ще давні лікарі — Гіппократ, Діоскарид і Гален, які вважали аїр однією з найкорисніших рослин. А Ібн-Сінна вводив аїр до складу чудодійних ліків, особливо шанованих на Сході, — чорної кашки Саліма, лікувальної пасти Мітрідата. Лікувальні властивості аїру болотного описані також у давніх монгольських і тібетських манускриптах, присвячених лікуванню.

Корінь аїру використовують для поліпшення апетиту, при лікуванні кишково-шлункових захворювань, як тонізуючий, протизапальний, відхаркувальний засіб. Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовується для полоскання при неприємному запаху з рота та промивання ран і виразок, при випадінні волосся .Аїр допомагає позбавитися тютюнової залежності. Вважається, що у того, хто пожує сухий корінь, виникне сильний блювотний ефект, який викликає відразу до куріння. На основі кореня аїру фармакологічна промисловість виготовляє низку препаратів.

Запашну рослину залюбки споживають і тварини, особливо водоплавні птахи, бобри й ондатри. Та хіба лише тварини! Дітьми ми з друзями любили рвати на плесі й жувати біло-рожеві пагінці лепехи, солодкі, але не пересолоджені, як куповані солодощі.

А ще лепеху широко використовують як декоративну рослину, особливо при облаштуванні штучних водоймищ та при складанні композицій у тераріумах.