«Моя Україна-2010»

«МИ — ТВОРЦІ ІСТОРІЇ»

Оксана ЛАЗУКА, 21 рік, студентка IV курсу економічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Якою бути Україні-2010? Країною, яка визначилась із своїми пріоритетами і цілями, країною, що прямує до європейської спільноти. Та перш за все народом, який усвідомлює свою цінність як нація, яка несе в собі самобутню культуру і багату історію, унікальні звичаї і традиції. Громадянами, в яких розвинене почуття патріотизму і любові до Батьківщини. Звісно, безглуздо думати, що Україна стане процвітаючою європейською країною за неповних 6 років, але не можна недооцінювати її могутній потенціал. Цілком реально за цей період пожвавити економічні, політичні, соціальні, науково-технічні процеси в державі. Та це вимагає рішучих і дуже кардинальних змін у всіх галузях країни. Передусім, це стосується сфери освіти і науки — наймогутнішого двигуна прогресу і джерела доходів держави, основ створення громадянського суспільства і демократії. Змінена і вдосконалена система освіти, активна співпраця з міжнародними університетами, школами, науково-дослідними інститутами принесуть неабиякі зрушення і результати. І провідним інвестором цієї галузі має стати саме держава — як основна зацікавлена сторона. На цей момент пункт «освіта та наука» в держбюджеті на 2004 рік займає чи не останнє місце, а це є основним свідченням того, що роль освіти і науки недооцінена. То хіба це не є першочерговим завданням, яке треба негайно вирішувати?

Я не є палким прихильником вступу України до ЄС, а тим більше до ЄЕП. Я вважаю, що моя держава має сформувати свою власну стратегію розвитку і вміло користуватися тими можливостями і вигодами, які дає співпраця з США, країнами СНД, ЄС та ін. Звісно, Україна має вибрати шлях інтеграції до ЄС, бо це, перш за все, є отим «копняком», який змушує швидше реалізовувати урядові реформи, вдосконалювати законодавство, змінювати неефективні механізми управління і водночас залучати іноземні інвестиції, створюючи додаткові робочі місця і підвищуючи добробут населення. Держава має зробити все для того, щоб розвивати середній і малий бізнес, створюючи умови для ініціювання відкриття власної справи, стимулювати його розумною податковою політикою і простою системою реєстрації підприємств. Максимізувати контроль за діяльністю не тільки юридичних осіб, а й посадових, щоб виключити можливість будь-якого хабарництва і підкупу. Тож саме ми і є тим поколінням, яке творитиме нову сторінку історії незалежної України. І я впевнена, що ця сторінка буде наповнена динамізмом процесів, швидким прогресом і економічним зростанням та виходом України на міжнародну арену в новій ролі — в ролі гравця, який може диктувати свої правила в певних сферах ринку.

«НАЗДОГАНЯЄМО ЗАХІД»

Марина ЧЕРНІКОВА, студентка V курсу Київського національного економічного університету:

— Україна у 2010 році — країна з ринковою, стабільною економікою, повноправний член економічної європейської спільноти…

Зазначений у Посланні Президента України до Верховної Ради «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки» стратегічний курс країни завдяки приходу до влади в 2004 році демократичних сил майже остаточно реалізований. Україна утвердилася як високотехнологічна держава.

Упродовж 2005—2010 років держава активно сприяла інноваційному розвитку економіки шляхом активного застосування прямих та непрямих методів підтримки інновацій, зокрема, була створена та законодавчо закріплена система пільгового кредитування та оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності, фінансувалися нові наукомісткі галузі, були реалізовані науково-дослідницькі програми, удосконалено законодавство тощо.

Така виважена та грамотна політика держави дала свої результати. Зокрема, винайдено та розроблено нові технології в усіх ланках суспільного виробництва, які поліпшили ефективність діяльності провідних галузей економіки України та зміцнили їх конкурентоспроможність. Великим досягненням у цей період стала розробка нових альтернативних джерел енергії, що дозволила вирішити енергетичну проблему країни, зменшити її залежність від імпорту енергоносіїв.

Завдяки розробці та будівництву нових нафтодобувних споруд стало можливим добування запасів нафти у басейнах Азовського та Чорного морів.

Кардинально змінилась структура українського експорту: більшу частину складає продукція галузей машинобудування, електроніки, побутової техніки. Україна відродила статус житниці Європи.

Відбулися суттєві зміни у правовій сфері. Законодавство України приведено у відповідність iз європейськими стандартами та вимогами економіки нашої країни.

Були здійснені позитивні зміни у системі оподаткування. Зокрема, прийнятий новий податковий кодекс, який систематизував податки та збори до бюджетів різних рівнів, зменшив податкові ставки та, таким чином, податковий тягар підприємств, спростив систему оподаткування, оптимізував систему пільг.

Відбулися суттєві зрушення у грошово-кредитній сфері, які сприяли збільшенню фінансових можливостей підприємств. Зокрема, відбулося нарощування капіталів банківської системи та збільшення кредитних можливостей банків, рівень кредитування економіки зріс від 29,7% від ВВП у 2004 році до 80% від ВВП у 2010 році. Зменшилась відсоткова ставка по кредитам до рівня 6% порівняно із 17% у 2004 році, що дало можливість підприємствам залучати додаткові фінансові ресурси та підвищило ділову активність.

Завдяки переліченим змінам в економіці вдалося досягти темпів зростання ВВП на рівні 20% упродовж 2006—2010 років. Україна у своєму розвитку поступово і цілеспрямовано досягає високих темпів розвитку, наздоганяє західноєвропейські країни та впевнено крокує у Європейський Союз.

«СКРІЗЬ ПАНУЄ ЗАКОННІСТЬ»

Ольга ШАТИНСЬКА, 20 років, студентка II курсу факультету правничих наук Національного Університету «Києво- Могилянська академія»:

— Мене як майбутнього фахівця і творця України-2010, насамперед, турбує проблема правового забезпечення економічних реформ в Україні. Адже ефективність взаємодії економіки і права і є визначником відповідного розвитку держави. Для досягнення зазначеної мети на сьогодні необхідне розумне і послідовне вдосконалення правової системи, зокрема цивільного законодавства. Тут варто розглянути декілька напрямків:

1. Врахування досягнень зарубіжного законодавства. Робота в цій сфері зараз досить активна і актуальна, проте необхідно врахувати наступні основні моменти (про які, на мою думку, часто забувають наші законодавці). Насамперед, варто запозичувати лише найкращі здобутки й в жодному разі не ті, які вже продемонстрували свою неспроможність; далі необхідно переконатися в доцільності їх впровадження і в їх ефективності з урахуванням специфіки національних умов; при впровадженні таких досягнень потрібно адаптувати їх до українського законодавства, органічно вписати в національну правову систему.

2. Послідовність, узгодженість і своєчасність змін. Мабуть, це одне з найболючіших місць цивільного законодавства України. Першопричиною неузгодженості є непослідовність; найяскравішим прикладом у цій ситуації виступає тотальна взаємосуперечність Цивільного і Господарського кодексів України. Наступним «джерелом» як неузгодженості, так і непослідовності є нерегламентоване й спонтанне лобіювання інтересів. Уникнути лобізму взагалі, як показує зарубіжний досвід, майже неможливо і непотрібно. Наше завдання — надати йому прийнятної форми. Здійснити ринкові перетворення без належного правового забезпечення просто неможливо. Збереження відсталих правових інститутів завжди гальмуватиме економічні реформи. Тому такою важливою є своєчасна корекція законодавчої бази, приведення її у відповідність із соціально- економічним становищем.

3. Роль держави як суб’єкта цивільного права. Виступаючи в цивільних відносинах, держава повинна сповідувати суспільний інтерес і дотримуватися нею ж встановлених правил. Це дасть змогу суттєво покращити співпрацю інших економічних суб’єктів iз державою.

4. Мова законодавства. Ні для кого не секрет, що зрозуміти зміст закону часом не під силу і кваліфікованому юристу, не кажучи вже про пересічних громадян. Чи можна зобов’язувати громадян дотримуватися законів, непридатних для розуміння? Інша проблема — невідповідність мови та термінології вимогам української літературної мови. Законодавство України-2010 повинно бути написане чітко, прозоро й зрозуміло, без нагромаджень складних конструкцій, що вводять в оману та призводять до помилок.

Вирішення цих проблем буде логічним наслідком приходу до керма держави молодих фахівців iз високим рівнем політичної культури, зацікавлених в прозорості й стабільності правової системи. Моя Україна-2010 — правова держава з високорозвиненою економікою, в якій основною цінністю є Людина! Законність панує в усіх сферах суспільного життя. Український народ живе в добробуті, залагоджено соціальні конфлікти, стрімко зростає рівень правової культури населення. Влада належить народу і здійснюється на благо народу.

«ЄВРОПА НА ВУЛИЦІ СОВЄТСЬКІЙ»

Наталія САФРОНОВА, студентка II курсу історичного факультету ЛНПУ імені Т. Шевченка, м. Луганськ:

— У місті Луганську, де я мешкаю, є вулиця Совєтська. Коли проходиш цією чудовою центральною вулицею, мимоволі згадуєш розповіді про старі радянські часи, коли людина була соціально захищена на роботі, у відпустці, на лікарняному та на пенсії. Так, ті часи не були такими гарними, як їх змальовують «бабки сталінської закваски». Проте навіть старенька Європа могла б, певне, позаздрити радянському соціальному захисту. Ось чому стратегія розвитку української держави до 2010 року неможлива без виваженої соціальної політики. Сучасна європейська соціальна політика (до якої намагається наблизитися Україна) базується на дотриманні невідчужуваних прав і свобод людини, нормативного закріплення гарантій. Україна також повинна забезпечувати права людини у створенні матеріальних, організаційних, соціальних, політичних та інших умов побудови суспільства за європейськими стандартами. Держава зобов’язана... Але що на практиці? Взяти хоча б Конституцію України, II розділ, статтю 48 про те, що кожен має право на достатній життєвий рівень. Невже усі ті, хто «живе» на вокзалах, у підвалах будинків, заслуговують саме на такий життєвий рівень? Стаття 49 зазначає, що держава створює умови для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування, але в житті прислів’я «Здоров’я за гроші не купиш» не є актуальним.

Таких прикладів дуже багато. Дослідники бачать причини цього в низькому рівні правової культури населення, зазначаючи, що держава всіляко сприяє підвищенню правової свідомості населення. Але, якщо спитати у більшості населення Луганщини, хто такий омбудсмен, чим він займається, багато людей скажуть, що чують це вперше. Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Але бабуся, яка стоїть на вулиці Совєтській Луганська і просить копійки на хліб, не в змозі оплатити рахунки адвоката. Стаття 46 Конституції України гарантує право на забезпечення громадян у випадку втрати працездатності, втрати годувальника та безробіття. Але соціальні виплати, які є джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, який складає близько 370 гривень, а пенсія по інвалідності — не більше ста...

Отже, побудова європейського суспільства на вулиці Совєтській триватиме ще довго, доки вдосконалення процедур захисту прав і свобод індивіда, поліпшення чинного законодавства не буде важливим і невідкладним завданням української держави.

Україна буде такою, якою ми її збудуємо!

«МОЯ ЖЕРТОВНІСТЬ БУДЕ НЕПОТРІБНА»

Михайло ШЕЛЕП, 22 роки, студент V курсу спеціальності «політологія» Волинського державного університету імені Лесі Українки, голова обласної молодіжної громадської організації «Асоціація Молодих Реформаторів» (АМоРе):

— Україна-2010!!! Мені тоді буде під тридцять. І я житиму в заможній демократичній країні, в якій цінують права і свободи громадян, в якій люди поважають закон, в якій кожен може реалізувати себе відповідно до своїх потреб та можливостей, в якій я відчуватиму себе людиною та не боятимусь за завтрашній день. Це буде держава, яка, перебуваючи і поза ЄС, матиме стабільний економічний приріст; в якій безробіття триматиметься на припустимому рівні; де шлюб та сім’я будуть цінностями всього суспільства; яку молодь не захоче покидати не лише через патріотичні почуття, а й через пристойний рівень життя. Це буде держава, якою я пишатимусь, яку я любитиму всім серцем і буду готовий, як і будь-який інший українець, віддати за неї своє життя. Щоправда, моя жертовність буде непотрібна, бо Україна житиме мирно зі своїми сусідами, а всередині країни пануватиме злагода та спокій.

Ось такою я бачу нашу Україну. І це не міф, не байка. Це реальний план дій, який усім нам, «небайдужим, енергійним, амбітним» слід реалізовувати, починаючи із сьогоднішнього дня. Саме для цього кожен iз нас у своїй області, районі, місті, селі, в близькій для нього сфері чи деінде робить ті реальні справи, що наближають нас до спільної мети. Ці повсякденні справи є тими маленькими камінцями, що закладаються в фундамент та стіни нашого спільного дому, нашої України. А тому, чим більше їх буде, тим швидше ми побудуємо Україну.

Наша «Асоціація Молодих Реформаторів» вже більше п’яти років об’єднує молодих, ініціативних людей різних професій. У нас вже є певний досвід, ми досягли хороших результатів. Та це все мізер порівняно з тим, що нам ще слід зробити. Ми молоді, нас не влаштовує те, що ми маємо сьогодні, ми заслуговуємо на більше й на краще. І ми цього досягнемо.

По-перше, потрібно перестати нарікати на менталітет українського народу. Це штучно створені міфи, нав’язані нам ззовні. Це рамки, в які нас заганяють силою. Українці розумні та талановиті люди, добропорядні та чесні. Вони просто зневірені. Людям слід повернути надію в те, що все можна змінити. І зробити це можуть молоді.

По-друге, варто нарешті нам всім усвідомити, що поряд iз критикою слід самому пропонувати альтернативні варіанти, потрібно включатися в роботу різного роду структур та на ділі показувати зразок ефективнішої роботи.

По-третє, потрібно вести політику малих справ. Дивлячись iз української глибинки на те, що робиться в Києві, ми зазвичай бідкаємося, що ніяк впливати на ці процеси не можемо. Але є інший шлях. Працюючи на місцях, безпосередньо iз людьми, формуючи ґрунт для нового суспільства, ми зробимо набагато більше для нашої спільної мети-2010.

«СТРАТЕГІЯ — СТАБІЛЬНІСТЬ»

Поліна АБАКУМОВА, 22 роки, студентка магістратури Української інженерно-педагогічної академії, голова молодіжного об’єднання «Червона калина» Центру Прав Людини «Древо життя»:

— Для того, щоб казати, якою бути Україні в 2010 році, необхідно визначитися, яку Україну ми маємо сьогодні. В найближчому майбутньому на нас чекають вибори президента України. Це означає, що до влади прийде людина, яка впродовж хоча би п’яти років визначатиме напрямок розвитку України. Від політики цієї людини залежатиме, наскільки в нашій країні будуть реалізовані напрями на становлення громадянського суспільства, європейську інтеграцію та інші. Спираючись на дані проекту «Громадська стратегія розвитку», можна зазначити, що зараз в Україні спостерігається досить значний інтерес до осмислення громадськістю ролі становлення демократичного суспільства. Особливо приємно усвідомлювати, що активну участь в обговоренні стратегії розвитку України бере досить значна частина молоді, а це вже свідчить про небайдуже ставлення населення до свого власного майбутнього.

Маю надію, що в 2010 році Україна зможе гідно називатися демократичною, європейською і цивілізованою Державою, яку не будуть асоціювати з пострадянською країною без власної історії, культури та принципів. Звісно, хотілось би, щоб Україна відповідала наступним критеріям, притаманним країнам iз розвинутою економічною, геополітичною і соціальною системами:

— стабільність інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини, поваги та захисту прав меншин;

— існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах Європейського союзу;

— стабільність оборонно/військової ситуації в країні та гарантія економічної і політичної безпеки суспільства.

Саме ці критерії є критеріями вступу до Європейського Союзу, Світової організації торгівлі та НАТО, але сьогодні ми маємо досить химерні шанси на набуття статусу повноправного членства в цих організаціях. Усвідомлення громадськістю прагнення відповідати цим критеріям — саме для підвищення рівня життя нашої країни, а не задля самоцілі вступу до вказаних світових організацій, на мою думку, допоможе скорегувати зусилля громадськості на досягнення поставленої мети. Для цього необхідно підвищувати рівень обізнаності громадськості в цих напрямках, особливо молоді, яка є потенційною рушійною силою держави. На мою думку, цим повинні займатися недержавні громадські організації. Тільки виховуючи об’єктивно інформовану, обізнану, небайдужу, відповідальну за свої вчинки громаду, ми можемо сподіватися, що вже у 2010 році Україну знатимуть у світовій спільноті як цивілізовану, розвинуту країну з багатовіковою культурою і притаманними її громадянам рисами — інтелігентністю та толерантністю.

«ІСТОРІЯ ДАЛА НАМ ШАНС»

Ольга СКИБА, студентка IV курсу факультету української філології ЛНПУ імені Тараса Шевченка м. Луганськ:

— Вони дивляться на нас... Похмурим, суворим поглядом. Ми впевнено прямуємо в майбутнє, постійно поспішаємо, кидаємось із крайнощів у крайнощі, а вони стежать за кожним нашим кроком, посміхаючись велично і докірливо. Ми не знаємо їхнiх імен, не цінуємо їхнi досягнення, переробляючи все на свій лад, і не прислухаємось до їхнiх порад із минулого. Вони зовсім не втручаються у наше повсякденне життя, а ми не чіпаємо їхньої вікової пам’яті, бо надто важко перетнути прірву нашої байдужості та їхньої самопожертви.

Ми — несвідомі діти шаленої атомної епохи. А вони? Вони — забуті нами пращури з сивої давнини, поховані десь у степу. Вони заплатили життям за Україну, кров’ю полили її, кістками засіяли, щоб на цій ниві зійшли паростки національної свідомості, буйним цвітом розквітла гордість за нашу славетну землю, гноблену, плюндровану, зневажену, але не знищену ані полчищами орд, ані царем, ані тоталітаризмом. О, ми добре віддячили їм, дійсно вшанували пам’ять славетних лицарів! Ми дбаємо про рідну землю, пам’ятаємо старі заповіти, шануємо традиції! Тільки...не співаємо вже українських пісень, бо замінили їх новомодними хітами, дивно нам, коли чуємо українське слово не на уроці, не з екрану телевізора, а в повсякденному житті, бо ближчі нам іншомовні запозичення і дедалі більше віддаляється від нас біленька хатка у вишневому садочку.

Ми будуємо нову незалежну, суверенну державу, прагнемо до Євросоюзу, активно вивчаємо іноземні мови, з радістю сприймаємо все «не наше», закордонне і, майже непомітно у повсякденній метушні втрачаємо своє, рідне, одвічне. Ми свідомо, власноруч плюндруємо рідну культуру, — ось що найстрашніше. Тепер же ми живемо на вільній землі, під жовто-блакитним прапором — втіленням віковічного прагнення українського народу до миру, праці, краси та багатства рідної землі — і... не цінуємо цього. Вже тринадцять років йдемо тернистим шляхом незалежності й не можемо подолати нав’язане нам імперіями відчуження від свого «я», від своєї культури, віри, традицій, історії, духовності. Куди йдемо ми? Яке майбутнє чекає на нас, зневірених? Може, треба зупинити квапливу ходу та прислухатися до подиху історії? Адже тринадцять років незалежності — це ледь помітна краплина в безмежному просторі вічності.

Боляче чути зневажливо кинуте: «Почему я должен любить Украину? Что она дала мне?». А що зробив для неї ти, співвітчизнику? Чим допоміг? Яку проблему вирішив? Чому відводиш сором’язливо погляд? Кажеш, що не в змозі змінити щось? Лицемірна відмовка, що приховує небажання щось зробити для майбутнього. Адже саме нам, поколінню нової епохи, історія дала шанс відбудувати нову державу, підвищити культурний рівень нації, зберегти мову, донести її потенціал до прийдешніх поколінь.

Від нас не вимагається нездійсненного чи неможливого. Нам просто треба любити і плекати рідну мову — невичерпне джерело, скарбницю народного духу. І саме від нас залежить: чи повернуться давно забуті традиції, чи стане українська мова «господинею в рідному домі»?

Нам вдасться вгамувати спрагу духовності, якщо кожен iз нас зможе відкрити Україну в собі — тільки так можна набути Батьківщину. У нас ще є час для того, щоб виправити власні помилки, відродити духовність нації, щоб, поглянувши на нас, вже свідомих українців, посміхнувся той сивовусий козак iз невідомої нам могили, що так безстрашно ставав до бою, захищаючи українське слово, й так самовіддано поклав життя на олтар відродження держави.

«В ЛОНІ ОБ’ЄДНАНОЇ ЄВРОПИ»

Остап МАЛАШНЯК, 22 роки, студент магістратури ЛНУ імені Івана Франка, фонд «Право і демократія», м. Львiв:

— Давно прагнучи висловитись на тему майбутнього своєї країни, я чомусь ніяк не наважувався написати про це так, щоб всі дізнались про мої думки, і от нарешті це сталося. Безперечно, політика, економіка, культура чи соціальний розвиток є дуже важливими питаннями. Однак оскільки я зі Львова, то хотілось би висловити свою думку саме щодо майбутнього цього регіону України.

Незалежно від того, хто переможе на президентських виборах в жовтні (хоча є, звичайно, певні надії та сподівання), вважаю, що все залежатиме від того, наскільки всі довкола будуть виконувати свою роботу. Галичина, без сумніву, є дуже важливим регіоном нашої країни. І не тому, що тут більшість розмовляє, читає і сприймає українською чи ходить періодично до церкви. Просто саме цей регіон зберіг багато того, завдяки чому ми можемо ідентифікувати себе з Україною. А окрім того, саме цей регіон найближче до Європи, і не тільки географічно. Завдяки вражаючій культурній спадщині цей регіон в найближчому майбутньому може і має залучати іноземні інвестиції задля розвитку туристичної інфраструктури. А також «змусити» громадськість європейських держав говорити про Україну як перлину Європи.

Завдяки правильному використанню інтелектуального потенціалу регіону можна сподіватись на відродження української науки, — «галицькі» кадри відомі далеко за межами країни.

Важливим буде розвиток системи громадянського суспільства. Адже величезна кількість громадських організацій свідчить про неабиякий потенціал. Розвиток принципів демократії і поваги до прав людини дозволить побудувати зовсім інше, модерне українське суспільство. Яке ніколи більше не буде дивитись на всілякі там совєцькі приклади, а впевнено йтиме до світлої української мрії — Україна в лоні об’єднаної Європи.

Завдяки цілеспрямованим реформам нарешті зникне амбівалентність українського суспільства, поділ на «своїх» і «чужих».

А головне, що все це не просто мрія, а раціональне переконання. Не роздуми про вічне, а прагнення нормального.

«УКРАЇНА — РЕГІОНАЛЬНИЙ ЛІДЕР»

В’ячеслав ЛИТВИНЕЦЬ, 20 років, студент Білоцерківського державного аграрного університету, заступник голови Білоцерківської міської молодіжної громадської організації «Молода еліта»:

— З першого погляду, ці цифри — 2010 — це щось далеке і непередбачуване, але не для життя держави. Шість років, які промайнуть занадто швидко, повинні дати відповідь на запитання: куди ми рухаємось, який шлях обираємо, чи впроваджені реформи принесли ті позитивні наслідки, на які розраховувало населення нашої держави?

— Усі реформи в нашому житті повинні проводитись із розрахунком на довготермінові наслідки, а не на тимчасові кон’юнктурні прагнення певних осіб. Системний аналіз, зважена позиція, необхідність громадського обговорення та порад — ті елементи, які повинні бути беззаперечними умовами. Нашому керівництву потрібно нарешті визначитись, куди ми йдемо. Наш дім — Європейське співтовариство чи оновлений Радянський Союз? Не варто одночасно проводити багатовекторну «гру», оскільки такого «гравця» можуть дискваліфікувати на певний термін. А гаяння часу в наших умовах — втрата останнього шансу рухатись до європейських цінностей і умов життя. Важливою в цьому контексті є участь нашої держави в НАТО. Саме ця організація стане містком України до Європи. Також до 2010 року Україна повинна бути учасницею Світової організації торгівлі (СОТ). Участь в Єдиному економічному просторі буде, на мою думку, суто формальною. І до 2010 року ця організація або формально, або фактично свої дні відживе.

Україна повинна стати регіональним лідером на просторі Східної Європи та Чорномор’я. Саме Україна, Польща, Німеччина, Франція можуть створити міцну силу, здатну бути стабілізуючим чинником в Європі, гідним викликом світовому тероризму.

Середній рівень заробітної плати до 2010 року буде на рівні 300 доларів США. Саме гідний рівень заробітної плати дозволить реалізувати пенсійну реформу з трирівневою системою фінансування. Можливо, тоді припиниться експорт робочої сили за кордон. В іншому випадку ми можемо залишитись у «розбитої держави», не буде українців для життя в незалежній Україні, за яку мільйони українців з різних історичних епох проливали свою кров.

Саме така Україна — активний гравець в міжнародній політиці, якого поважає світове співтовариство; держава, яка захищає власних громадян в будь-якому куточку світу, держава, де людина стоїть на першому місці, і всі реформи спрямовані на благо всіх українців, нам необхідна.

«ВІД МАНКУРТІЇ ДО БАТЬКІВЩИНИ»

Володимир ЛУКАШЕВИЧ 24 роки, голова Житомирської обласної молодіжної громадської організації «Молодий Рух Житомирщини», регіональний кординатор моніторингового комітету, що займається захистом виборчих прав студенства та молоді під час президентської кампанії 2004 року, помічник-консультант депутата Житомирської міської Ради:

— Чи можливий стрімкий розвиток України за п’ять років? Моя відповідь — так. Але я, мабуть, ще нестримніший за вас, і мені б хотілося, щоб це було вже за три роки. Одразу спадає на думку старе радянське гасло «дайош п’ятирічку за три роки!». Але ж насправді хочеться нарешті пожити в нормальній, цивілізованій, демократичній країні, а не в тій манкуртії, де ми зараз копирсаємося. Я б дуже хотів, щоб моя Україна-2010 була частиною Європи не тільки географічно, але й економічно, соціально, культурно. Щоб громадяни цієї країни не були дешевою робочою силою на чужині, а працювали на своїй землі задля її добробуту, щоб наші дівчата не були рабинями по борделях усього світу, а жінки не наймитували в Португаліях, Італіях, Греціях…

Щоб країна в світі була відома не тільки Чорнобилем, криміналом, проблемою СНІДУ на її теренах. А насамперед славилася б Закарпаттям та Кримом як наймальовничішими куточками світу, Києвом та Львовом як найгарнішими містами, науковим потенціалом, інтелектуальною нацією, спортивними досягненнями, загальним добробутом та мирними настроями.

Ще Україна-2010 — це країна з громадянським суспільством, прозорою, демократичною владою, впливовими громадськими організаціями та партіями європейського рівня, а особливо молодіжного спрямування, чого тепер, на жаль, не маємо.

Також — це країна Євросоюзу та НАТО, країна з незалежними судами, вільними пресою та телебаченням, високим рівнем життя пересічного громадянина, соціально захищеними пенсіонерами, ветеранами, інвалідами, чорнобильцями і всіма тими, хто потребує допомоги держави.

Що ж стосується моєї «малої Батьківщини» — Житомирщини, то хочу, щоб ті проблеми, які спіткали цей найбагатший аграрний та видобувний регіон, залишилися позаду, і щоб якомога щвидше наше прекрасне Полісся відродилося та розцвіло своїми багатосяжними барвами. Житомирщина знову стане найврожайнішою областю, будуть вирішені проблеми Народицького району та населення, що досі мешкає на території, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Припиниться глумління та грабунок у видобувній сфері, наведеться порядок у видобуванні граніту та інших корисних копалин. Льоноіндустрія області стане знову найпотужнішою в світі.

А моє рідне місто Житомир скине з себе те сіре наповнення і перетвориться на мальовничий куточок Полісся, справжній його центр iз прекрасними вуличками, концептуальними місцями відпочинку, чистим повітрям і привітними, доброзичливими громадянами.

Від редакції. «День» пропонує своїм читачам і друзям приєднуватися до обміну думками про Україну-2010. Чекаємо ваших листів і повідомлень: [email protected]