Народ не готовий любити владу «просто так»...
Звісно, майбутня парламентська кампанія спонукає нас, журналістів, які отримали на руки результати чергового опитування громадської думки, насамперед звернути увагу на електоральний розклад політичних сил, його трансформацію. Простіше кажучи, на рейтинги партій. Проте сказати, що з часу останньої публікації в «Дні» на цю тему з рейтингами сталося щось таке, що заслуговує на увагу, було б неправдою. І навряд чи сенсацією можна вважати заяву директора Українського інституту соціальних досліджень Олександра Яременка про те, що до Верховної Ради за умови збереження прийнятого в березні минулого року виборчого закону мають шанси потрапити щонайбільше 7-8 партій або блоків. Можна зазначити, що це вже традиційний для українських виборів до парламенту показник — так, на виборах 2002 року до Верховної Ради пройшли шість політичних сил, у 1998 році — вісім.
Водночас є у презентованих позавчора даних соціологічного опитування, проведеного з 12 по 25 травня Інститутом соціальних досліджень спільно з Центром «Соціальний моніторинг», і дещо вельми показове. «Тривожний дзвіночок для влади», як охарактеризував ці цифри присутній на круглому столі політолог Володимир Фесенко. Йдеться про не менш традиційну, ніж рейтинги, частину опитування — про рівень довіри. Так ось, вона свідчить про наростання критичних настроїв у суспільстві відносно нової влади.
Частково це, звичайно ж, закономірний процес. Революційна ейфорія вщухла, жити, як у Європі ще не почали. Але здебільшого падіння рівня довіри до влади, зафіксоване в травні, мабуть, є своєрідною оцінкою її дій. Адже якщо проаналізувати те, що відбувається в країні, з погляду пересічного громадянина, то єдиним безумовним позитивом, який населення на собі відчуло, можна вважати компенсацію зростання цін за рахунок збільшення виплат багатьом категоріям громадян. І все ще поки тепле ставлення до нашої країни світової спільноти.
Так, порівняно з березнем цього року суттєво знизився рівень довіри до практично всієї вертикалі влади — як у центрі, так і на місцях. Й одночасно зріс рівень недовіри. На 8% менше громадян тепер висловлюють довіру Верховній Раді, на 5% — Президенту України та Кабінету Міністрів. За два місяці також посилилася недовіра до Нацбанку, що, безумовно, показує ставлення населення до операції з девальвації гривні.
Водночас на пониження рівня довіри до нової влади можна подивитися й з іншого боку — як на позитив, що свідчить про те, що українці — досить тверезомислячий народ, не готовий любити владу лише за те, що її втілюють не Кучма і не Янукович.
Коментуючи ці дані, В. Фесенко також звернув увагу на різкий дисбаланс між досить високим рівнем так званої «абсолютної довіри» вищим органам влади в особі Президента та прем’єра (на рівні 25%) і відносно низьким рівнем — місцевим органам (2—6%). На думку політолога, «цей дисбаланс також повинен слугувати серйозним сигналом для нової влади, оскільки він свідчить, що проблеми зараз багато в чому зосереджені на місцях. Помаранчева революція сталася нагорі українського політикуму, не зачепивши її нижніх поверхів». Крім того, одна справа — далекі та «вистояні на Майдані» Президент із прем’єром, і зовсім інша — добре знайомий людям новопризначений глава місцевої адміністрації. Цей дисбаланс, вважає В. Фесенко, може дуже негативно позначитися на майбутній виборчій кампанії. Те, що зміни сталися лише нагорі, підтверджує, за словами політолога, і порівняння сьогоднішніх даних про рівень довіри з даними торішньої давності. Так, порівняно з травнем 2004 року суттєво виріс рівень суспільної довіри до Президента, прем’єра, Кабінету Міністрів. І нічого не змінилося щодо місцевої влади — як до тієї, що призначається, так і до представницької (місцевих рад).
До речі, те саме актуальне й стосовно ЗМІ. Порівняно з груднем минулого року — явне зростання довіри (на 10—12%). Що підтверджує тези про покращання інформаційної атмосфери в країні. Але якщо порівняти ці цифри з травнем минулого року, то нічого не змінилося. Тобто рівень довіри до ЗМІ в нас такий самий, як і рік тому. На думку В. Фесенка, це свідчить про те, що ставлення населення до місцевої влади та значної частини суспільних інститутів у нас дуже стабільне.
Тепер про рейтинги. Згідно з соцдослідженнями, якби вибори до Верховної Ради відбулися найближчої неділі, то до парламенту пройшли б партія Віктора Ющенка «Народний союз «Наша Україна» (22,4%), Партія регіонів Віктора Януковича (14,5%), Блок Юлії Тимошенко (11,3%), Компартія Петра Симоненка (4,7%) і Соцпартія Олександра Мороза (4,3%). Директор УІСД О. Яременко визначив ці політичні сили як перший ешелон, як фаворитiв парламентської кампанії.
До другого ешелону партій, на його думку, можна зарахувати ті, які самостійно можуть подолати 3-відсотковий бар’єр. До таких належать СДПУ(О) — за неї б проголосували 1,6%, Народна партія України Володимира Литвина (2,1%) та Прогресивна соціалістична партія України Наталії Вітренко (2,4%).
До третього ешелону соціолог вiднiс«партії-кандидати в успішні блоки». Це Всеукраїнське політичне об’єднання «Жінки за майбутнє» Валентини Довженко (1,2%), Партія зелених Віталія Кононова (1%), Партія промисловців і підприємців Анатолія Кінаха (0,8%), Народно- демократична партія Валерія Пустовойтенка (0,7%), Народний Рух України Бориса Тарасюка (0,6%), «Трудова Україна» Валерія Коновалюка (0,5%) та Українська народна партія Юрія Костенка (0,3%). Самостійне позиціонування цих політичних сил на виборах ризиковане, але стати частиною якогось із блоків в обмін на одне-два місця в прохідній частині списку вони цілком можуть. «Блоки будуть модними на цих виборах», — вважає О. Яременко. Тим паче, що й населення до блокування партій ставиться позитивно — 43% опитаних відзначили, що вважають практику об’єднання політсил на виборах оптимальною. Менше респондентів (28%) висловилися за самостійну участь партій у виборчій кампанії.
Згідно з обережним прогнозом соціолога, в результаті до парламенту можуть пройти щонайбільше 7-8 партій і блоків. Він також висловив думку, що об’єднання в майбутньому парламенті блоків В. Ющенка та Ю. Тимошенко зможе становити конституційну більшість. У свою чергу В. Фесенко, погодившись із тим, що на майбутніх виборах велику роль відіграватимуть блоки (цікаво лише, які), засумніватися в тому, що політичні сили Ющенка та Тимошенко зможуть створити в майбутньому парламенті конституційну більшість. «Тому що, якщо ті критичні настрої в суспільстві, які вже зараз є, отримають розвиток, у пропрезидентського та пропрем’єрського блоків (або їхнього єдиного блоку) можуть виникнути серйозні проблеми з отриманням навіть простої більшості», — вважає політолог. На його думку, у зв’язку з критичними настроями, які проявляються в тому числі й у таборі прихильників В. Ющенка, одна з найцікавіших інтриг на майбутніх виборах буде пов’язана з тим, чи з’явиться нова за своєю суттю демократична опозиція, що не асоціюватиметься з минулою колишньою владою, з режимом Л. Кучми, але протистоятиме новій владі на основі демократичних цінностей.
Аналізуючи отримані дані, О. Яременко також відзначив зростаючу роль індивідуального чинника в електоральних настроях. На його думку, в цей час можна говорити про трьох політичних лідерів, чиє ім’я здатне впливати на ці настрої. Це Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко і, хоч це й дивно, Наталія Вітренко. Остання, до речі, завжди користувалася особливим статусом у політичній соціології. Що ж до В. Ющенка, то, як зазначив соціолог, коли поруч із політичною силою фігурує прізвище Президента, її готові підтримати 22% населення. Якщо ж винести прізвище лідера НСНУ Романа Безсмертного, то рівень підтримки партії становить приблизно 16%.
Водночас ім’я політичного діяча не завжди може позитивно впливати на рейтинг політичної партії, яку він очолює. Так, наприклад, спікер ВР Володимир Литвин має високий рейтинг довіри — в травні він становив 55%. А за очолювану ним Народну партію проголосували б усього 2,1%. Соціологи вважають, що це може спонукати Литвина перед виборами до створення такого собі «іменного проекту» — або перейменування партії, або створення на її основі Блоку Литвина. Якщо, звісно, спікер ризикне (у всіх значеннях цього слова) піти на вибори самостійно.
