Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Пароль — «Добра воля»

30 липня, 2004 - 00:00

Напередодні чергового Дня журналіста, який в Україні святкують на початку червня, Українська Всесвітня Координаційна Рада звернулася із закликом відзначити 13-ту річницю Незалежності акцією журналістської солідарності «Добра Воля — 2004». Суть її проста: організувати одноденний україномовний випуск усіх ЗМІ, крім тих, що спеціально призначені для національних меншин.

Відповідні листи і звернення направлені керівникам журналістських об’єднань та редакторам центральних і більшості регіональних російськомовних медіа. Паралельно організовуються групи волонтерів, готових надати допомогу в перекладі й редагуванні текстів.

Навіщо це робити? Що це вирішує? Хіба немає більш важливих проблем, щоб цьому віддавати стільки часу і зусиль?

Для того, щоб відчути себе єдиною нацією. Для того, щоб почати будувати своє життя на власний смак і розсуд. Для того, щоб зняти перешкоди і внутрішні протистояння, які штучно гальмують наше національне дорослішання і розвиток.

Найбільша проблема сучасних українців — це те, що ми досі не є господарями свого життя. З нами щось відбувається, ми постійно готуємося до різних неприємностей і підступів наших опонентів. При цьому ми завжди спізнюємося і виявляємо перманентну неготовність і неадекватність.

Треба змінити себе — і тоді зміниться наше життя. Треба робити те, що важливе і визначальне для нас, а не те, що нам нав’язують ззовні. Замість того, щоб вплутуватись у безглузді внутрішньонаціональні конфлікти з приводу ЄЕП, ЄС, Іраку, статусу російської мови, мусимо визначити головне і другорядне в житті власного суспільства.

Мета акції — допомогти зустрітися в Україні тим людям, які готові взяти на себе відповідальність за всю державу. І ці люди — студенти, які зголошуються безкоштовно працювати у редакціях над україномовним випуском газет, радіо- і телевізійних передач. Ці люди — керівники редакційних колективів, власники радіостанцій, в яких крізь щоденні проблеми проросла відповідальність за щось більше, ніж поточні інтереси, ніж сьогоденна вигода. Словом, це — люди, які побачили іншу Україну, повірили в себе і вже, сподіваюсь, не зійдуть з великого шляху свободи. Внутрішньої свободи, яка дає людям силу боротися проти насильства і влади обставин.

На цьому шляху набувають конкретного змісту поняття громадянського суспільства, патріотизму, солідарності, на ньому знайдуть один одного всі, хто готовий працювати над собою і над суспільною нивою, на якій зросте урожай спільного блага, а не особистого зиску (за рахунок співвітчизників).

Тому акція проводиться на добровільній і некомерційній основі. Це — принципова позиція. Адже поки кожен з нас не зробить свого внеску, нехай символічного, в ту Україну, яку ми будуємо, ми нічого від неї не зможемо вимагати й нічого доброго не будемо від неї чекати. Коли сто разів окрадений народ робить добровільну пожертву на спільну справу, це означає, що він не скорився і не занепав духом. Такий народ буде жити і заслуговує на кращу долю.

Наша ініціатива не є політичною в сенсі партійному, виборчому чи іміджевому, і це теж принципово. Влада і гроші стали надто впливовими в Україні. Ми хочемо продемонструвати українському суспільству, що далеко не все конвертується в посадові крісла і хрусткі папірці. Більше того, доля народу залежить від інших факторів і вирішується на інших рівнях людського співжиття — на рівнях духу, моралі і культури. Усвідомлення цього сприятиме оздоровленню соціального організму не менше, а може й більше, ніж безпосередні результати акції.

Констатуємо, що акція не має сьогодні відгуку в офіційних державних установах та отримала досить прохолодну реакцію у середовищі близької до владних коридорів НСЖУ. І в цьому є своя логіка і свій позитив. Намагання державного чиновника усе поставити в залежність від власного дозволу і схвалення треба викорінювати на рівні психології. Тільки так можна сформувати загальнонаціональний імунітет. Проведемо цю акцію без високого «благословіння», то, може, й надалі більше матимемо віри в себе і менше будемо залежати від сумнозвісного «єсть мнєніє...»

Окремо слід сказати про реакцію на нашу ініціативу патріотичного середовища, яке умовно можна назвати радикальним. Симптоматичним тут є відгук Юрія Гнаткевича, спрямований особисто проти голови УВКР Михайла Гориня, який разом з тим містить і принципові застереження проти «інтелігентності» як засобу соціального впливу. Натомість пропонується «бити на сполох», «шукати нові нестандартні методи впливу на владу», «готувати себе до нових жертовних вчинків». У підсумку автор документу закликає ініціаторів акції «не вдавати, ніби Ви ще боретеся».

На це можна коротко відповісти: МИ вже починаємо боротися. А результати безкінечних «сполохів» і надто тривалої підготовки до «жертовних вчинків» ми вже бачимо перед собою. А «боротьба» наших радикалів завдає прикрощів поки що тільки самим українцям. Скажіть, чим відрізняється стиль і спрямованість листа пана Гнаткевича від жанрово ідентичних йому філіпік Д.Корчинського (теж знаного «борця») проти надміру інтелігентного Віктора Ющенка?

Не будемо про змови. Давайте краще про здоровий глузд і позитивне ставлення до життя. Усі, кому потрібна Україна, а не дрібне задоволення дрібних амбіцій на ґрунті ненависті до більш або менш успішних співвітчизників, мають виробити якийсь пароль, аби впізнати один одного і робити спільну справу. Пропоную: нехай таким паролем буде «Добра Воля». Є інші пропозиції? Давайте розглядати.

Чому за цю справу взялася УВКР?

Розбудити в українцях віру в себе, скоординувати рух до національної єдності — наш прямий статутний обов’язок.

Коли створювалася УВКР, стояло питання про допомогу діаспори у розбудові незалежної України. Пізніше, коли українська держава опинилася перед фактом появи нового явища — «східної діаспори», — виникла потреба допомогти її становленню і зміцненню національної самосвідомості українців, які опинилися за кордоном проти своїх очікувань.

Сьогодні стоїть завдання об’єднати і налагодити скоординовану діяльність світового українства як цілісного організму. Вирішальним фактором у цій справі є постання сильної, справді незалежної і справді самостійної Української Держави.

Її побудує український народ, коли здолає штучні перепони, стереотипи, скине з себе тенета обману і страху перед минулим, сьогоденням і майбутнім. Ми відкриті світові і власній долі, ми творимо себе самі й виходимо на шлях віри, творення і свободи.

Максим РОЗУМНИЙ, голова Секретаріату Української Всесвітньої Координаційної Ради
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ