Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети.
Євген Маланюк, український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

«Подія року – «бум» українських фільмів»

28 грудня, 2016 - 15:02

Війна змушує нас визначитися відносно того, яку державу ми хочемо побудувати. Вже майже три роки війна для нас — це жорстокий і прискіпливий екзаменатор, навіть певною мірою час одкровення. Розкручені ідоли стали розчаруванням. Терміни на кшталт «боротьба з корупцією» та «необхідність реформ» вицвіли від відсутності конкретних дій. Проте залишається надія на те, що народ, який зміг у час страшних випробувань мобілізуватися, створивши рухи добровольців і волонтерів, зрештою здатен і до старанної, надскладної роботи з розбудови держави.

Цей рік був 25-ю річницею відновлення Україною незалежності. В Декларації про державний суверенітет, написаній рукою дисидента Левка Лук’яненка, значиться ключова фраза про «тисячолітню традицію державотворення». Експерти «Дня» в черговий раз зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.

Отже, наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2017-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Які події 2016 року, на вашу думку, вплинули на Україну і світ?

2. Чим рік, що минає, став особливим персонально для вас?

3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?

4. 2016-го наше видання відзначило 20-річчя свого існування. Ви і «День». Які проекти газети за всі ці роки відіграли найбільшу роль для розвитку нашого суспільства?


Анна ДАНИЛЬЧУК, проректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, блогер «Дня»:

1. Brexit та перемога Трампа — події, які однозначно здивували світ. Вони змушують замислитися не лише над причинно-наслідковим зв’язком таких перемін, а й над інформаційним полем планети. Як гуманізм врешті призводить до егоїзму, що перше — маніпуляції чи самообман, зрада чи перемога? Серед мільйонів коментарів експертів та псевдоекспертів обираю ті, що закликають вічних благальників всесвітньої допомоги врешті усвідомити — проблеми є і в решти світу. Тому замість того, щоб просити, розчаровуватися і проклинати, краще працювати, думати, захищати. Відповідальність за нашу країну в наших руках, міжнародна допомога — чудово, проте іноді допомога потрібна й їм.

— Про Україну я хочу писати і говорити тільки хороше. Вважаю, що нехай іще не на політичному, так на громадянському рівні у нас є чимало перемог. І, врешті-решт, це приведе, з часом, до побудови здорового суспільства. Процеси декомунізації, хоч якась боротьба із корупцією, робота поліції, популяризація вивчення англійської мови, квоти на радіо, електронні декларації — все це важливі внески, які з часом дадуть свої результати. Це як молодь, народжена в незалежній Україні, — у них немає і половини страхів, успадкованих від СРСР: а що скажуть, а не можна так жартувати, а чи не пізно, а чи не рано і т.ін. Зміни, навіть якщо на початках усього стояла революція, не бувають миттєвими. Але ці зміни є, і це радує.

Подією року вважаю вихід на екрани великої кількості україномовних фільмів. Кожен знайде собі до смаку. Українська мова не повинна бути культурною диковинкою для великої частини країни, а звичайною мовою комунікації, радіо, телебачення, серіальних персонажів. Чудово, що, врешті, йдеться уже не просто про переклад, а створення власного, конкурентоспроможного продукту.

2. На самому початку року я розпочала вести свій блог на сайті газети «День» про українські прекрасності — розповіді про наші мандрівки Україною, міста і містечка, історію й людей, природу і традиційні смаколики. Я вперто не включаю у свої дописи зауважень про розбиті дороги чи якісь інші недоліки — в українському суспільстві, медіа забагато зрад, скарг, песимізму. Ми живемо в прекрасній країні, поруч неймовірних краєвидів, маємо багату історію, смачну їжу, мудрі оповідки і красивих, добрих людей. А приймаємо це за належне, не цінуємо і не розповідаємо про це, натомість вишукуючи недоліки. Недоліки є у всіх, у найбагатших країнах і найдорожчих готелях, але навіщо про них? Вірю, що успіх великою мірою залежить від правильного кута огляду, оптимізм допомагає реформам. Дуже радію, що «День» допомагає знайти свого читача і надихає на подальший розвиток як окрему особистість, так і націю загалом.

3. Найперше, героями нашого часу вважаю воїнів і громадських діячів, які стоять на захисті територіальної, політичної, культурної цілісності й незалежності України. Якщо говорити про конкретних людей, то спали на думку герої культурного фронту. Володимир Лис — за його глибокі сюжети, повагу до читача і розмірений красивий ритм. Нещодавня екранізація роману «Століття Якова», припускаю, навряд чи задовольнила автора, але йому вистачає життєвої мудрості не вдаватися до таких, на жаль, традиційних в українському суспільстві скарг і нарікань, Володимир Савович, навпаки, підтримує, дає настанови і дозволяє суспільству вирости, як справжній учитель. Та й просто він цікавезно пише — як романи, так й інтерв’ю, як сьогодні, так і двадцять років тому.

Ще вражають героїзмом наші параолімпійці. Переможці, які щодня стикаються із серйозними випробуваннями і проблемами, але своїм оптимізмом, незламністю і вражаючими перемогами надихають усю країну.

Антигероєм вважаю зібраний образ представника націоналсовка. Коли на стару, радянську, систему поспіхом одягають нові декорації. Вулицю 26 червня перейменовують на вулицю 28 червня, дітям на випускний рекомендують обов’язково одягнути вишиванки, а мери-колишні-комсомольці вітають із Днем Злуки тими ж словами, що колись проголошували «пєрвомай», пам’ятники Бандери відливають за лекалом великих комуністичних вождів і не намагаються зрозуміти саму суть декомунізації, інтелектуалізації й українокультурення.

А, і ще Надія Савченко.

4. Для мене газета «День» і вся команда, що її створює, на чолі з Ларисою Олексіївною — це приклад і доказ того, що якщо працюєш, твориш, пишеш якісно — обов’язково прийдуть зміни, успіх і головне — з’являться тисячі однодумців, з якими сам масштаб змін уже буде грандіозним. Я люблю все, що роблять ці неймовірні люди. За двадцять років свого життя «День» — це не просто газета, редакція, колектив, це красива частина моєї країни, культури, політики, історії. Я не хочу прирівнювати Вас до міністерств та інституцій, ви давно і відразу — щось більше, концентрат любові, пам’яті, мудрості й знань, таких необхідних нам сьогодні й завше, ви надійні і правдиві, рішучі і витримані, зрілі й дуже молоді. Я люблю фотоконкурс газети «День», це можливість побачити всю країну, всі емоції в одному місці, проявити і зберегти їх. Це найкращий підсумок року.

Я дуже ціную феномен Літньої школи журналістики. Ви відкриваєте читачам талановитих і працьовитих молодих людей, даєте їм цікаві приклади, завдання, знайомите з непересічними особистостями — це надзвичайно інтелектуальна інвестиція, рівних якій у країні немає. Особлива подяка за Бібліотеку газети «День» — вибір тем публікацій, редакторсько-авторський склад, презентації, якість оформлення і, головне, — тексти, після яких бачиш світ краще, бачиш світ кращим. І ще, Ваші неперевершені маленькі подаруночки великого змісту. Дякуємо!

Газета: 
Рубрика: