«Двадцять п’ятий кадр» піратства

У переліку Міжнародної федерації фонограмної індустрії (IFPI) є понад 20 країн, у яких продаж нелегальних «компактів» перевищив продаж ліцензійних. Фінансові втрати світових виробників від аудіо-, відеопіратства, за американськими оцінками, досягли 200 мільйонів доларів. З приїздом президента Сполучених Штатів ця проблема отримала політичне звучання. Захист інтелектуальної власності стояв у програмі візиту Клінтона поряд з Чорнобильською атомною.

Звинувачення, які зараз щедро сиплються на Україну, виставляють нашу державу центром європейського піратства. Зокрема, йдеться про 5 українських підприємств, які, за твердженням IFPI, на кожен ліцензійний компакт випускають 10 «лівих».

Олег Пурік — директор заводу «Машел» — одного з названих у перелікові IFPI підприємств стверджує, що це штучно створена проблема. Вона не має юридичних підстав. Тому їй і хочуть дати політичний статус.

Українське законодавство як, до речі, і міжнародне не покладає на того, хто щось тиражує, обов’язки контролю за авторським правом. Більше того, в піратських злочинах України не чути жодного конкретного прикладу. Якщо є злодій — десь має бути й постраждалий.

Дослідження експертів, зокрема каналу «1+1» й справді довело дивну пасивність власників авторських прав — не ініційовано жодного судового процесу щодо їх порушників.

Всі знають, що регіональні телекомпанії демонструють піратські фільми інколи прямо з вуличних лотків. Всі чують у радіоефірі крадену музику. Достатньо було б двох-трьох судових процесів з велетенськими штрафами — і на подібний ризик більше б ніхто не наважився. Прикладом є спроба компанії Buena Vista International за допомогою української юридичної фірми притягнути до цивільно-правової відповідальності кілька регіональних телевізій за незаконний показ фільмів Walt Disney. До суду справа не дійшла — телекомпанії задовольнили майнові претензії правовласника, не доводячи їх до судового розгляду.

Цей приклад можна назвати унікальним — обкрадені компанії неприсутні в Україні, навіть у вигляді делегування своїх прав місцевим фірмам. Для чого втрачати кошти на правовий захист, коли легше назвати всю країну піратами, все заборонити й святкувати правову перемогу?

Уже згаданий завод «Машел» працює в Україні понад 5 років. За словами власника, прізвище якого більш ніж відоме в Україні, жодного зв’язку з Болгарією він не має. А саме звідти на думку IFPI перебазувалося в Україну європейське піратство. На момент відвідин автором тут друкувався компакт-диск з інформаційним довідником Київської держадміністрації. Буквально напередодні — твори українських співаків. Закриття заводу, який уже й так затероризували перевірками, означатиме, що ці послуги доведеться замовляти за кордоном. Бо завод — це та ж друкарня, судити яку за порушення, зроблені «редакцією», принаймні дивно. Карати треба замовника, карати матеріально і кримінально. Але зводити антипіратську кампанію в Україні до закриття легальних заводів може тільки дуже зацікавлений економічний конкурент.

І таким конкурентом, без будь-якого перебільшення, є головний критик України — Міжнародна федерація фонограмної індустрії. Її засновниками є фактично 5 багатонаціональних корпорацій, яким належить 80% світового аудіоринку.

Виконавчий директор «Української спілки користувачів об’єктами авторських та суміжних прав» Юрій Ховхун стверджує, що діяльність IFPI — не що інше, як відпрацювання коштів вкладених у неї транснаціональними аудіомонстрами. Саме тому понад три тисячі інших звукозаписуючих фірм на противагу їй об’єдналися в свою міжнародну спілку FIPI. Навіть більше цього, не було б створено FIPI, якій до речі належить 80% авторських прав, то такої музики як «фламенко» напевно уже б не існувало. Бо транснаціональні корпорації визнають тільки зірок першої величини.

IFPI і справді може бути запідозрена в підміні понять — «боротьба з конкурентами замість боротьби з порушниками авторських прав». В одному з її проектів, який неофіційними каналам поширився серед українських аудіовиробників, йдеться про ліцензування навіть виготовлення оптичних носіїв без будь- якого запису. А тут уже ні про яку інтелектуальну власність не йдеться. На думку українських виробників — це реалізація «гонконгського варіанту» знищення цілої галузі промисловості.

Олег Пурік каже, що постійне мусування теми боротьби з піратством, без поділу на винних і невинних, вже змусило власників компанії підготувати в Росії плацдарм для переїзду туди українських виробничих потужностей. Між іншим, найсучасніших у технологічному плані й вигідних в економічному. Кожен працюючий на заводі приносить українському бюджетові 10 тисяч гривень на рік. Сьогодні. Бо завтра може приносити російському.

Казати, що Україна зовсім не зважає на контрафактну продукцію, було б неправдою. Ратифіковані Женевська і Бернська конвенції, Закон про авторські та суміжні права. Створено достатньо правову базу для захисту інтелектуальної власності й Україна погоджується на подальше її вдосконалення. Але казати, що ця власність захищена — теж перебільшення. Вуличні лотки переповнені. Телерадіоефір не цурається краденого. Комп’ютери напхані «ломаними» програмами. І тут не допоможуть міліцейські рейди. Хоча останні звіти силових структур говорять про викриття 29 підпільних цехів, конфіскацій продукції на 3 млн. грн., 88 кримінальних справ за останній рік.

Поки приватні інтереси захищатимуть лише державні структури, результат буде мінімальним. Натомість увага до України з боку власників авторських прав, наприклад, відкриття представництва Американських кіноасоціацій (МРАА), яку готові підтримати найбільші національні приватні канали, принесе реальні та швидкі успіхи.

Покарати злочинця значно легше, ніж попередити злочин. Але це не можливо зробити коли злочинцями є всі. Потрібен комплекс заходів правового, соціального та економічного характеру, розроблений конкретно для України. Потрібна конкретна робота на українському ринку аудіовідеопродукції. Страх перед порушенням закону треба підкріпити бажанням і можливістю його дотримуватись.

ДО РЕЧІ

Думку IFPI кореспондентові «Дня» Миколі СІРУКУ висловив Стефан КРАВЧИК, регіональний директор Федерації в країнах Центральної та Східної Європи:

— За нашими оцінками український ринок може спожити 5—10 мільйонів ліцензійних компакт-дисків. Тим часом в Україні п’ять відомих IFPI заводів випускає понад 70 мільйонів компакт-дисків, що мають піратське походження. Тож фактично ліцензійну продукцію може випускати один завод.

Щоправда останнім часом в Україні почали наводити лад у відео-звукозаписувальній галузі. Це сталося після того, як український уряд усвідомив, що відеопіратство негативно впливає на імідж країни. Я задоволений діяльністю уряду. Піратська продукція тут поволі зникає із вулиць. Влада розпочала розслідування діяльності названих вище заводів, що буде закрито. Втім вони мають можливість працювати, якщо отримають ліцензію на випуск продукції від авторів.

Заснована 1933 року наша організація складається із 144 учасників, які представляють 70 країн світу й охоплюють 80 відсотків звукозаписувальних фірм. Вона не збирається придушувати українського виробника, а хоче, щоб цей ринок в країни перебував у межах закону.