Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Економіка... екології

Міністр Сергій Поляков про «чисті» технології, торгівлю повітрям і заповідники
25 червня, 2004 - 00:00


Майже рiк тому Міністерство екології та природних ресурсів укотре змінило вивіску. Його перетворення на Міністерство охорони навколишнього природного середовища стало темою для численних дискусій: мовляв, навіщо щось змінювати, якщо Мінприроди нічим, по суті, не відрізнялося від Мінекобезпеки, а воно — від Міністерства охорони навколишнього середовища. Проте цього разу справді сталися зміни. З’явився Державний комітет із природних ресурсів, міністерству відвели функцію «контролера» за дотриманням екологічної безпеки та вивели з його відома один із «найсмачніших» напрямів — забезпечення раціонального використання надр. Саме з обговорення цієї теми та підбиття перших підсумків реорганізації почалася розмова з нинішнім міністром охорони навколишнього природного середовища Сергієм ПОЛЯКОВИМ.

— Те, що міністерство відтепер має назву «охорони навколишнього природного середовища», цілком відповідає поставленим перед ним завданням і повертає притаманні йому функції. Створення Держкомітету у справах природних ресурсів — також правильне рішення. Адже ми давно маємо комітети лісового господарства, водного, держдепартамент рибного господарства, до складу яких входять суб’єкти господарської діяльності. І наше завдання — контролювати, як вони використовують природні ресурси, та мінімізувати «збитки», які своєю діяльністю завдає природі людина. Щоправда, стосовно надр, — це, напевно, неточність. Адже ми не маємо наміру втручатися в роботу галузі. Та й теоретично не може бути такого, щоб міністерство не контролювало використання надр. Згодом ситуація зміниться, оскільки Закон «Про охорону навколишнього середовища» ніхто не скасовував. А згідно з ним, контролювати діяльність, пов’язану з надрами, повинні саме ми.

П’ЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ — ЗА ЧИСТОТУ

— Напевно, переділ функцій і повноважень спричинив певні конфлікти?

— Для цього немає приводу. Ми досить ефективно працюємо з усіма природо-ресурсними комітетами. А періодичне виникнення претензій один до одного лише покращує наш ККД. Зараз, наприклад, розробляється жорсткіша схема роботи наших територіальних управлінь у частині дотримання природоохоронного законодавства. Часом це стає болісним для деяких суб’єктів господарської діяльності. Адже Україна готується до вступу до СОТ, рухається до Європи. А там — вільний конкурентний ринок, і при проведенні тих чи інших тендерів особливу увагу звертають на екологічну спрямованість підприємства. А саме — що робить підприємство для свого «очищення», які кошти вкладає. У Європі — це запорука успіху підприємств усіх форм власності. І для нас дуже важливо зараз це зрозуміти.

— Чи впроваджують українські підприємства «чисті» технології?

— Деякі — так. Як відомо, проблема багатьох підприємств — стiк. Свого часу Горлівський концерн «Стирол» був найбільшим у Донецькій області забруднювачем водних ресурсів. А сьогодні вони витратили 5 мільйонів доларів на закупівлю сучасних технологій, які, так би мовити, замикають цикл — очищають воду та не «випускають» її у водоймище. Напрошується запитання: чому багато великих підприємств, які «орудують» сотнями мільйонів доларів, не можуть піти шляхом «Стирола»? Адже в такому випадку екологічна ситуація може помітно покращитися вже через 5 — 7 років, а не 20 — 50.

— Які механізми впливу на підприємства ви маєте намір використати?

— Як умовляння, так і санкції, аж до припинення роботи. Зараз ми маємо на це повне право. Але до розв’язання цiєї проблеми варто підходити не тільки за допомогою жорстких економічних важелів, а й пропаганди. Наприклад, коли ми на колегії в Донецьку обговорювали досвід «Стиролу», директор одного великого підприємства одразу ж сів в авто та поїхав дивитися на екологічно чисте виробництво. Тобто в наявностi повна відсутність інформованості. Кілька великих підприємств могли б вчинити так само, адже впровадження сучасних технологій не позначиться на їхніх доходах. Звичайно, спочатку — це серйозне капіталовкладення, але потім підприємства виявляться тільки у виграші. Для цього досить підрахувати, скільки вони платили та ще платитимуть за викиди, і за який період окупиться придбання екологічно чистого обладнання.

У принципі, раніше міністерство досить м’яко ставилося до всього, що відбувалося, воно займалося швидше споглядальною політикою. З іншого боку, коли відомство недостатньо обладнане матеріально, адекватно виконувати покладені на нього функції неможливо. Наприклад, той чи інший моніторинг можна вести, лише володіючи певними технічними засобами. Завдяки тому, що Кабмін дозволив нам використати частину коштів Фонду охорони природи для покращання матеріальної бази територіальних органів міністерства, вдалося досягти певних результатів. Наприклад, сьогодні постійно скаржаться на те, що бензин і дизпаливо в Україні неякісні. А відбувається це тому, що не дотримують екологічних стандартів. Тепер Кабмін ухвалив відповідну постанову, а Верховна Рада — поправки до Адміністративного кодексу, і ми отримали право на контроль екологічних показників нафтопродуктів. Нещодавно розпочався тендер на закупівлю обладнання для експрес-аналізу. Відтепер наші інспекції виїжджатимуть на заправні станції і, зафіксувавши порушення, вживатимуть відповідних заходів. Можна навести інший приклад. Постійно сперечаються, багато чи мало вирубують в Україні лісів. Лісники стверджують, що менше, ніж у багатьох європейських країнах. Але водночас, якщо проаналізувати структуру вирубки, то очевидно: її здійснюють бездумно. Причина багатьох бід, від яких потерпають цілі регіони, криється в тому, що прибирають потрібні дерева та не продумують місця для вирубки. Річ не в тому, що комітет лісового господарства — збіговисько варварів. Просто до сьогодні багато гектарів лісу знаходилися поза його віданням, і тому здійснювати всеосяжний контроль було просто нереально. Благо, цю проблему вдалося вирішити. Сьогодні Указом Президента контроль за всією лісовою зоною країни покладено на лісову інспекцію.

— Як ви ставитеся до ідеї екологічного страхування?

— Позитивно. Як і будь-який напрям страхової діяльності, це дуже перспективно та приносить користь насамперед самим підприємствам, які відраховують до фонду внески. Сьогодні йдеться про створення Національного екологічного фонду, якому нададуть право працювати зі страхуванням і банківською системою. У всьому світі екологічні фонди лише частково наповнюються за рахунок відрахувань підприємств-забруднювачів. Більшу частину доходу становлять страхові внески, робота з банківською системою із кредитування. Подібна діяльність дозволила, наприклад, Польщі наповнити природоохоронний фонд мільярдом доларів. Ми готові працювати за такою самою схемою. Головне, щоб Верховна Рада ухвалила найближчим часом відповідний закон.

КОЖЕН ГРОМАДЯНИН БАЖАЄ ЗНАТИ...

— Ви неодноразово заявляли, що ратифікація парламентом Кіотського протоколу зможе вивести природоохоронну політику України на якісно новий рівень. Але все ж таки де гарантії, що чисте повітря захочуть купувати саме в нас?

— Західні країни дуже зацікавлені в українському чистому повітрі. Про реальні проекти вже говорять німці, голландці, французи. Нам пощастило: склалася вдала кон’юнктурна ситуація — мається на увазі, що обсяги викидів в Україні підраховували в 1990 році, за часів «застою» економіки. Отже, навіть за щорічного зростання виробництва на 8 — 10% ми маємо резерв років на 20 — 30. Найголовніше, що кошти від продажу квот на забруднення повітря будуть спрямовані на природоохоронні заходи, за рахунок них ми зможемо впроваджувати й екологічно чисті технології. Словом, Кіотський протокол дозволить ввімкнути механізм, що працює за принципом ланцюгової реакції, — покращиться ситуація в одному напрямі — піде імпульс до іншого. А в комплексі це приведе до значного покращання екологічної ситуації.

— Адже без ратифікації протоколу Росією говорити про які-небудь проекти передчасно.

— Він запрацює і без згоди Росії, оскільки європейські країни в цьому більш ніж зацікавлені. Росія потрібна, щоб протокол запрацював у глобальному плані, а, по суті, ми вже зараз можемо працювати з країнами ЄС.

— Як Захід оцінює нашу природоохоронну політику?

— Позитивно. Питання виникли лише стосовно будівництва каналу Дунай — Чорне море. Та й то, пристрасті розпалювали лише громадські організації. Буквально днями наша делегація повернулася з Парижа, де ЮНЕСКО організувало зустріч із приводу будівництва каналу. Коли ми їм показали документи та пояснили, що йдеться лише про розчищання гирла, яке ми не поглиблювали та не розширювали, — експерти повністю схвалили наші дії. Більше того, вони сказали, що ми багато зробили для Дунайського біосферного заповідника, оскільки, згідно з указом Президента, його було розширено, і фактично створилося друге ядро.

Просто сьогодні часто кажучи про природоохоронну політику, мають на увазі економічні інтереси. У випадку із заповідником пристрасті розпалювалися з однієї простої причини: поруч із нами знаходиться конкурент — Румунія, що має чотири судноплавні канали. Причому ця країна в екологічному плані становить для України певну загрозу: частота, з якою там відбуваються хімічні аварії, змусила нас просити країни ЄС звернути увагу на цю проблему.

— Як відомо, в Європі заробляти гроші намагаються навіть на заповідниках. Їх перетворюють на рекреаційні зони, рекламують екологічний туризм. Як ви розглядаєте таку перспективу залучення коштів в Україні?

— Заповідників у нас більше, ніж у багатьох європейських країнах. Питання в їх правильному й ефективному використанні. Деякі вже досить активно працюють над залученням туристів, зокрема Карпатський заповідник. Там туризм міг би навіть реанімувати регіон. На щастя, місцева влада це розуміє, вона взяла курс саме на те, щоб зробити туристичну сферу домінуючою. Щоправда, однієї природи недостатньо — потрібні готелі, дороги, ресторани.

— Останнім часом часто обговорюють Орхуську конвенцію — про вільний доступ населення до екологічної інформації. Вважається, що вона могла б стати непоганим антикорупційним механізмом...

— Цей процес непростий. Існує досить сильний прихований опір із боку підприємств — вчені стверджують, що за хімічним складом викидів (а про нього, згідно з положенням конвенції, може дізнатися кожен) вивідують технологічні таємниці. Орхуська конвенція — поки що теорія, адже ніде в світі вона ще не запрацювала.

СКІЛЬКИ КОШТУЄ ОЗДОРОВИТИ ДНІПРО

— А які справи з реалізацією документів, підписаних на Всеєвропейській конференції міністрів екології, яка відбулася минулого року в Києві?

— Будь-яка конвенція — це документ не миттєвої дії. Він не є обов’язковим, а лише рекомендаційним для уряду та парламенту країни-підписанта. Сьогодні ми працюємо з Карпатською конвенцією. Україна порушує питання про те, щоб центральний офіс конвенції знаходився в Києві. Це дасть нам велику впливовiсть на конвенцію, створить робочі місця, а крім того, залучить додаткові кошти. Наприклад, Швейцарія на одних тільки офісах міжнародних організацій, які там розташовані, на рік отримує близько $3,5 млрд.

А що стосується документа з очищення басейна Дніпра, то крім нього існує програма, затверджена Кабміном. Зараз ми вивчаємо досвід інших країн з реанімації водоймищ. Пригадати хоча б Німеччину, яка перетворила Рейн з європейського звалища на нормальне водоймище. На сьогодні нам вдалося знайти приблизно $250 млн. Хоча, щоб ці програми запрацювали, треба близько мільярда доларів.

— Щоб очистити Дніпро, потрібен мільярд?

— Ні, стільки треба для того, щоб запрацювала програма. Нічого дивуватися, що ми виходимо на такі суми. Адже щоб «очистити» тільки одне підприємство, необхiдно приблизно п’ять мільйонів доларів.

— Свого часу називали досить невитратні варіанти очищення водоймищ, наприклад, використання так званого біоплато — водоростей-санітарів.

— Називали, але ніхто не почав цим займатися, принаймні в масштабах країни. У принципі, одне не виключає іншого, адже панацеї в цьому питанні бути не може.

— Цього року знову закрито майже всі пляжі в Одесі, прогнозують рецидиви з отруєннями питною водою в Луганській області. Чи впливає міністерство на ці питання?

— Це не зовсім наша компетенція. Санслужба закриває пляжі зі своїх міркувань, і екологія може бути ні до чого. Проблема стічних вод в Одесі існує вже дуже давно, і місто зі своїм бюджетом неспроможне її вирішити. Але найближчим часом це, швидше за все, вдасться. Одеса стає дедалі привабливішою з погляду вкладення інвестицій. Ще більше нею зацікавляться, коли з’явиться автобан Київ — Одеса.

— Луганській області також треба шукати інвесторів?

— Питання питної води на сході країни завжди стояло дуже гостро. Робота вугільних підприємств призвела до того, що взяти воду зі свердловин неможливо — вона пішла глибоко вниз. Водночас, коли закриваються вугільні підприємства, землі підтоплюються шахтними водами. І оскільки ця вода дуже металізована та мінералізована, то рослинність дуже страждає. Але вихід є: сьогодні існує низка технологій для очищення шахтних вод. Завдання — вийти на масштабні проекти.

Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ