Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Козир Києва

Уряд «взявся» за Чорноморський флот Росії
22 грудня, 2005 - 00:00

Учора український уряд затвердив план дій щодо проведення інвентаризації майна, переданого Чорноморському флоту (ЧФ) Росії. Схоже, що Київ у такий спосіб намагається «усмирити» наміри Москви підвищити ціну на газ. Україна виклала свій головний козир. Чи не покриє його російський «Газпром» новим витком «ринкової ціни»?

Питання про інвентаризацію майна, яке є в розпорядженні ЧФ, піднімалося на переговорах із росіянами давно. Ще за минулої влади під час переговорів з російськими колегами українські дипломати вказували на «не цільове» використання вітчизняних об’єктів. Відкрито про «флотські» проблеми почала говорити нова влада. Результатом дискусій і стало вчорашнє урядове рішення. В уряді наголосили — воно не носить політичного забарвлення, а лише економічне. Усе, напевно, так і виглядало б, якби постанова не приймалася на хвилі газових перепалок із Росією. Рішення Києва виглядало своєрідною відповіддю: ви вимагаєте світових цін за газ, ми влаштуємо грунтовну перевірку вашої діяльності в Криму...

Про ув’язку «флотського» і «газового» питання почали відкрито говорити після заяви заступника керівника Секретаріату Президента Анатолія Матвієнка. Нагадаємо, він сказав, що Україна «вправі ставити питання щодо відповідності світовим цінам і стандартам перебування іноземних військ на території іншої держави». Російське керівництво назвало це «нервовою заявою». І в чомусь мало рацію. Київ може підняти ціну за оренду фактично лише за двох обставин. Перша — денонсація підписаних у 1997 році із Росією домовленостей щодо Чорноморському флоту. До цього, напевно, в Україні не готові, оскільки це загрожувало б безповоротною суперечкою із Москвою. Друга — взаємна згода на підвищення цін. Однак сумнівно, що таку ідею сприйняли б у Росії. Перед Україною залишалося завдання пошуку інших аргументів, які б могли збалансувати газовий тиск. Такий аргумент, вочевидь, було знайдено.

«Ця постанова є технічним документом, який закріплює відповідальність українського уряду за українське майно», — наголосив міністр економіки Арсеній Яценюк на брифінгу вчора, коментуючи урядове рішення. Він підкреслив, що постанова «не має жодного забарвлення, окрім економічного». «Мова йде про те, що нарешті ми змогли дати чітке і зрозуміле визначення центральних органів державної виконавчої влади, які уповноважені керувати державним майном, що розміщене на території України як у Севастополі, так і в Феодосії і в Гвардійському, і є невід’ємною частиною трьох додатків до українсько-російської угоди про перебування Чорноморського флоту на території України», — сказав міністр. За його словами, постанова передбачає проведення інвентаризації об’єктів, які використовував ЧФ колишнього СРСР. «Ми сьогодні сміливо можемо сказати, що ніхто не знає, яке майно, скільки цього майна, за ким закріплене і ким використовується на території трьох міст», — сказав А. Яценюк. Голова Фонду держмайна Валентина Семенюк у свою чергу повідомила, що Міністерство закордонних справ уже отримало доручення провести переговори з російськими колегами відносно отримання дозволу на проведення інвентаризації майна, переданого російському флоту. На виконання плану дій відведено два місяці.

Рішення справді сміливе. Інша справа, до яких наслідків воно призведе у відносинах України і Росії саме зараз, під час непередбачуваного розвитку газової історії. Київ уже мав можливість спостерігати за стрімким підвищенням «ринкової ціни» на газ, яка нині за російськими розрахунками для України має становити понад 200 доларів. Можливо, це не межа? Існує реальний ризик того, що урядова постанова, яка відповідає інтересам України і на яку, вочевидь, покладалися сподівання як на стримуючий механізм газового тиску з боку Росії, врешті-решт не призведе до очікуваних результатів. Принаймні в тій частині, яка стосується зменшення цінових апетитів російського «Газпрому». Якщо в Москві сприймуть крок України саме в газовому контексті, то не виключено, що позиція російських газовиків стане ще непоступливішою. Де гарантії, що урядова постанова спонукатиме Москву до компромісу цього разу? Схоже, жодних...

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

Олександр СУШКО, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України:

— Чи не розцінить Москва урядову постанову України по ЧФ як відповідь на можливе підвищення ціни на газ?

— Це питання й постало тому, що виникли дискусії щодо газу. Зрозуміло, що в юридичній площині немає ув’язки, але в політичній є.

— Як оцінювати заяву міністра Арсенія Яценюка, що рішення не має «політичного забарвлення»?

— У тій же мірі не має політичного забарвлення і намагання Росії підняти ціну на газ. Треба розрізняти офіційно декларовані тези з реальною мотивацією. Мотивація українського уряду полягає в тому, що якщо російська сторона висловила гасла переводу двосторонніх відносин на прагматичні, ринкові рейки, то чому це стосується виключно газу. Це має стосуватися всього комплексу двосторонніх договірних відносин. Зокрема, питання базування ЧФ було свого часу вирішено на не ринкових засадах. Отже, цілком логічно, що це питання, а також питання використання росіянами радіолокаційних станцій у Мукачевому і Севастополі також має переводитися на ринкові рейки. Хоча зрозуміло, що Україна не може де-юре змінювати угоду з Росією про перебування ЧФ. Але Україна може поставити питання про перегляд окремих положень цієї угоди як таких, що не відповідають сучасній логіці відносин між Україною і Росією.

— Чи не призведе урядове рішення до зворотного ефекту, і Росія стане ще більш непоступливою у питаннях по газу?

— На сьогодні є українські пропозиції по газу, які покладені на стіл переговорів. Я впевнений, що якщо вони будуть враховані в остаточному варіанті розв’язання проблеми, то Україна зможе зняти розгляд питання по ЧФ. Але допоки це не відбувається, то зрозуміло, що держава використовує всі наявні в неї козирі, які можуть бути додатковими аргументами. Зрозуміло, що у світі немає єдиної ринкової ціни на базування військових баз. Ця сума може становити кілька мільярдів доларів, а може лише один долар. Усе залежить від рівня домовленостей, з якими країни виходять щодо прийняття рішення про базування іноземних військових баз. Наприклад, за військові бази в ФРН США нічого не платили до німецького бюджету, але рішення про розташування цих баз було політичним. Воно диктувалося міркуваннями захисту від можливої на той час експансії комуністичного блоку. Натомість якщо взяти американські бази на Філіппінах, то там йдеться про кілька мільярдів щорічної оплати.

— Наскільки великий ризик того, що український козир буде критий?

— Звісно, один окремо взятий аргумент по ЧФ не спрацює. Спрацює комплекс аргументів, позиція держави, якщо вона буде послідовною у відстоюванні національних інтересів. У разі досягнення компромісу по газовому питанню уряд може припинити використання карти, пов’язаної з ЧФ. Якщо говорити про ті суми, які недоотримає бюджет України, то за різними оцінками ця цифра становить як мінімум один мільярд доларів щорічно.

Сергій СОЛОДКИЙ, «День»
Газета: