Одна із ознак мистецтва - це його нестримний вплив на розвинений інтелект.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

«Не хлібом єдиним буде жити людина, але словом Божим»

2003 рік оголошено ЮНЕСКО «Роком Біблії»
7 листопада, 2003 - 00:00


Ця подія збіглася в часі із 100-річчям першого українського перекладу Біблії. У пояснювальній записці до проекту Постанови Верховної Ради України «Про відзначення 100-річчя першого видання Біблії українською мовою» говориться: «Видання Біблії українською мовою сприяло духовному розвиткові українського народу, його літературної мови, стимулювало перекладацьку діяльність». Громадськість Києва 31 жовтня відзначила урочистим вечором століття виходу в світ першого канонічного перекладу Біблії українською мовою, виконаного Пантелеймоном Кулішем та Іваном Пулюєм.

ПЕРЕДІСТОРІЯ ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ БІБЛІЇ

В Україні існують давні традиції книгодрукування. Саме на цій землі знайшов притулок і сприятливі умови для своєї діяльності Іван Федорович (Федоров), який у 1568 — 1570 роках друкує в маєтностях українського магната Григорія Ходкевича «Учительне Євангеліє» — збірник повчань на євангельські тексти слов’янською мовою. 1580 року вже в Острозі він друкує Новий Заповіт для домашнього та шкільного вжитку, а невдовзі видає накладом 1500 примірників так звану «Острозьку Біблію»: першу повну друковану Біблію слов’янською мовою. Зазначимо, що в Росії аналогічне видання з’явилося лише 1663 року. Працю Івана Федоровича на початку ХVII ст. продовжив випускник Острозької академії Дем’ян Наливайко — він друкував твори Отців Церкви паралельно церковнослов’янською та розмовною українською мовою. Велику увагу просвітницькій діяльності, зокрема перекладу Біблії національною мовою, приділяли також церковні братства. Так, гурток митрополита Петра Могили готував до публікації переклад Біблії давньоукраїнською мовою.

Вся ця діяльність припинилася після приєднання України до Москви (1686). На Московському православному соборі 1692 року було заборонено майже всю українську богословську та церковно-богослужбову літературу. Петро I також забороняє книгодрукування духовної літератури «особливим наріччям» (тобто українською мовою). Петровський указ став зразком для сотень указів, циркулярів, інструкцій російських державних органів щодо книгодрукування в Україні аж до початку ХХ ст. — русифікаторська політика царизму була незмінною протягом століть. Видання забороненої літератури каралося величезними штрафами та вело до закриття відповідних друкарень; із церковного вжитку вилучалися та знищувалися книги українського друку і замінювалися російськими виданнями. Викладачам Київської академії, а пізніше й інших навчальних закладів в Україні, наказувалося викладати виключно російською мовою. Зникають масові парафіяльні школи з українською мовою навчання, відбувається повна русифікація освіти.

Розвиток українського національного руху на початку 60-х років ХIХ ст. призвів до нового сплеску негативної реакції самодержавної влади на все українське — письмо та читання рідною українською мовою вважалося чи не бунтом. Показовим є циркуляр російського міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 року, в якому міститься теза про те, що «не було, нема й бути не може ніякої української мови», а також заборона наукових, релігійних і педагогічних публікацій українською мовою. У 1870 році попечитель Київського навчального округу зазначав: «Закон Божий і російська мова — два головні важелі у справі обрусіння краю і культурного закріплення його за російською народністю».

БІБЛІЯ ТА УКРАЇНСЬКА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ

Біблійна тематика традиційно посідала почесне місце в творчому доробку українських письменників та мислителів. Суто біблійним твором є відома проповідь митрополита Іларіона «Слово про Закон і Благодать» ХI ст. Біблійними мотивами просякнута вся творчість Григорія Сковороди. У своїй філософській концепції мислитель виокремлює Біблію в особливий символічний світ як сутнісний вияв надприродної реальності, через яку є можливим осягнення Бога.

Переважна більшість української інтелігенції ХIХ ст. була традиційно віруючою, при цьому, як правило, по-своєму розуміла християнські ідеї. Згадаємо Костомарова, Куліша, Гоголя тощо. Усі вони поважно ставилися до Біблії, хоча їхні тлумачення її змісту часто відрізнялися від офіційних. Важливе місце займає біблійна тематика у творчості Тараса Шевченка. Йому належить поетичний цикл «Псалми Давидові», що представляє собою поетичні переспіви окремих частин Старого Завіту; поема «Марія», вірші «Саул», «Пророк», а також численні цитування Святого Письма в багатьох творах. На біблійній основі побудована поема Івана Франка «Мойсей»; історії переслідувань перших християн присвячена п’єса Лесі Українки «У катакомбах».

ІСТОРІЯ ПЕРШИХ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДІВ СВЯТОГО ПИСЬМА

Вже з кінця XVI століття на українських теренах розвивається традиція біблійних перекладів. Так, у 1580 році Євангелію переклав Василь Тяпинський, а наступного року — Валентин Ногалевський. У ХIХ ст. ідея українського перекладу Біблії охоплює інтелігенцію. Саме українська прогресивно мисляча інтелігенція, а не русифікована церква, знайшла в собі сили та сміливість взятися за цю справу.

У середині ХIХ сторіччя український переклад Біблії спробував здійснити інспектор Ніжинського історико- філологічного інституту Пилип Морачевський — він переклав Євангелії та Дії святих апостолів. Однак Святіший Синод, попри позитивні експертні оцінки Російської академії наук, заборонив друкувати ці переклади. Справу вирішила думка київського генерал-губернатора, який оцінив переклад як «небезпечний і шкідливий».

Це призвело до того, що робота над українським перекладом Святого Письма була перенесена на Західну Україну та в Європу. Зазначимо, що ще 1842 року повний переклад українською з оригінальних текстів Євангелії від Івана та частковий переклад Євангелії від Матвія здійснив священик Греко-католицької церкви Маркіян Шашкевич. А 1869 року на сторінках львівської газети «Правда» друкується переклад П’ятикнижжя Мойсея, зроблений відомим поетом та мовознавцем Пантелеймоном Кулішем. 1871 року у Відні виходить переклад Євангелії від Матвія, виконаний П.Кулішем у співпраці з Іваном Пулюєм — відомим українським ученим, який долучився до справи українського перекладу Святого Письма. У тому ж 1871 році у Львові друкується українською мовою Псалтир, а наступного — переклад чотирьох Євангелій.

На 1872 рік Куліш уже мав повний переклад Нового Завіту, а через недовгий час і Старого, після чого приступив до редагування, яке тривало більше десяти років. Та сталося нещастя — єдиний рукопис перекладу згорів під час пожежі на хуторі Куліша в 1885 році. За життя Кулішу вдалося поновити переклади Нового та двох третин Старого Завіту, а після його смерті до справи долучився видатний український письменник Іван Нечуй-Левицький, який і закінчив переклад. І ось 1903 року було вперше видано повний український переклад Біблії. Це відбулося у Відні на кошти Британського біблійного товариства.

ПОДАЛЬШІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ

У 1874 — 1877 роках на Галичині переклад Євангелій від Луки та від Івана здійснив священик Греко- католицької церкви Антон Кобилянський, а священик Олександр Бачинський повністю переклав Новий Завіт та Книгу Псалмів (видання 1903 року). А 1921 року в місті Жовкві було видано переклад Нового Завіту та П’ятикнижжя священика Ярослава Левицького.

В умовах певної лібералізації та демократизації ситуації в Російській імперії на початку ХХ ст., Синод РПЦ наважився дозволити підготовку українського перекладу Святого Письма. Підготовча робота спиралася на доробок існуючих на той час перекладів Морачевського, Куліша та Лободовського. Результатом роботи став вихід у 1906 — 1911 роках українського тексту Євангелії. Але невдовзі роботу над українським перекладом було припинено, а видані україномовні Євангелії почали вилучати із вжитку.

Починаючи з 1917 року, роботу над перекладом Святого Письма розпочав видатний науковець, релігійний та громадський діяч Іван Огієнко. Але лише 1962 року його повний український переклад Біблії — другий після Куліша — було надруковано Об’єднаним біблійним товариством. Авторство третього повного українського перекладу Біблії належить священику Української греко-католицької церкви Івану Хоменку, який працював над перекладом — переважно в Римі — протягом 20 років. Його переклад було надруковано в Римі 1963 року.

Незважаючи на несприятливі умови радянського періоду, мрія про поширення Біблії українською мовою жила й серед християн в Україні. Ще у вісімдесятих роках ХХ ст. видатний діяч українського баптизму Яків Духонченко почав переговори з одновірцями в канадській діаспорі про новий переклад. Його ініціативу підтримали пастори Григорій Деркач і Фред Смольчук. І на початку 90 х перекладНового Завіту разом із Псалтирем і Притчами Соломона було закінчено. Їхній переклад видавався кілька разів у Стокгольмі багатотисячним накладом. У цей період було зроблено ще кілька часткових перекладів Святого Письма, зокрема переклади Нового Завіту митрополита Філарета (нині Патріарха Київського і всієї Руси-України) та кардинала Мирослава-Івана Любачівського, що вийшли майже одночасно у 1988 році до ювілею хрещення Київської Руси.

Проголошення державної незалежності України поставило на порядок денний питання відродження української духовності, а отже й поширення Святого Письма рідною для українців мовою. Це завдання взяло на себе створене 1991 року Українське Біблійне Товариство (УБТ). Перекладом Біблії займається священик Греко- католицької церкви Рафаїл Турконяк — дуже вчена людина, поліглот. Переклад Нового Завіту загальним накладом у сто тисяч примірників було видано у 2000 та 2001 роках. Зараз продовжується робота над перекладом Старого Завіту.

Юрій РЕШЕТНІКОВ, кандидат філософських наук, проректор Київського християнського університету
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ