Прожекти та проекти

Міжнародний економічний форум, що відбувся минулого тижня в Криниці (Польща), дав українському бізнесу багату поживу для роздумів. І не лише щодо теми економічних пріоритетів нинішнього уряду, які наша опозиція ніяк не може роздивитися й «розкусити», незважаючи на те, що вони широко рекламуються, зокрема й колишніми її діячами.

Наприклад, керівник робочої групи з національних проектів Владислав Каськів (народний депутат від НУ-НС, глава партії «Пора», відомої за подіями помаранчевої революції) повідомив на другому засіданні комітету економічних реформ на чолі з Президентом Віктором Януковичем, що Україна визначила 10 національних проектів. Серед них будівництво доступного житла, сонячних і вітрових електростанцій, створення національної інформаційно-комунікаційної мережі на основі технології 4G, формування стратегічного плану розвитку міст, програми переробки твердих побутових відходів і забезпечення питною водою. У переліку проектів також створення швидкісного сполучення між Києвом і аеропортом «Бориспіль», програми «Олімпійська надія 2022» (спрямована на проведення в Україні зимових Олімпійських ігор), розвитку українського судноплавства, охорони материнства й дитинства, забезпечення учнів електронними книжками замість підручників. За словами Каськіва, за чотири роки реалізації цих проектів очікується приріст валового внутрішнього продукту України на 4,7%. «Основна стратегія — не використання бюджетних коштів, а залучення інвестицій. Понад 80% коштів, притягнених до реалізації національних проектів, будуть інвестиційними», — підкреслив він і додав, що надходження перших інвестицій очікується вже наступного року.

Певна річ, мало хто вірить, що в житті все вийде так само гладко, як це виглядає в попередніх начерках. (Один з проектів, а саме будівництво в Україні терміналу для зрідженого природного газу, вже «перестав бути актуальним» саме через труднощі з інвестором). Але біда не в цьому. За словами глави комітету Верховної Ради України з питань промислової та регуляторної політики й підприємництва Наталії Королевської, українське суспільство досі не знає, яку економічну модель створює влада — ліберально-ринкову, соціально-орієнтовану чи інерційно-пострадянську. Кажучи про це на форумі в Криниці, народний депутат уточнила, що «незвжаючи на наявність програми Президента, в країні відсутня єдина «дорожня карта» розвитку економіки. Незрозумілим є стратегічний напрямок реформ». Вона також зазначила, що в Україні програмні тези й декларації Президента дуже часто не збігаються з реальними діями уряду. «Замість наведення ладу в податковому законодавстві, поліпшення бізнес-клімату й стимулювання підприємництва, уряд запропонував документ, яким створюється репресивний фіскальний апарат і посилюється тиск на бізнес».

Аналогічні претензії висловлює й відомий російський економіст Михайло Хазін. На його думку, українському уряду «з кожним місяцем буде дедалі важче звалювати провину за погіршення економічної ситуації на попередників, а це означає, що час приймати деякі конкретні рішення». У інтерв’ю УНІАН Хазін сказав також, що уряд Азарова, який він аж ніяк не схильний звинувачувати в бездіяльності, проте вже давно мав «пред’явити країні, міжнародному співтовариству програму з виходу країни з кризи, проведення глибоких структурних реформ з модернізації економіки країни. Причому реформ, які виходять з усього комплексу проблем, як внутрішніх, так і зовнішніх». Натомість, за словами економіста, лунають «чисті гасла, за якими нічого немає. На гаслах і деклараціях далеко не поїдеш». На його думку, «часу вже категорично не вистачає, в пісочному годиннику буквально останні піщинки падають на дно. Якщо не здійснити роботу з розробки стратегії буквально впродовж декількох місяців, то з великою ймовірністю Україна стане однією з перших жертв світової кризи, якій уже ніхто не допомагатиме... І хто тоді буде винен? Про Тимошенко вже ніхто не згадає».

Утім, усе, як відомо, пізнається в порівнянні. І думка Хазіна — це лише одна з наявних у сусідній Росії точок зору.

Наприклад, директор Інституту проблем глобалізації Михайло Делягін сказав УНІАН, що підготовлений урядом Азарова Податковий кодекс серйозно змінить не лише українську економіку, а й російську політику. «Якщо Верховна Рада затвердить новий кодекс Азарова, — впевнений відомий російський експерт, — капітали з Росії побіжать до України. Побіжать, зокрема, й через новий російський закон «Про поліцію», який набирає чинності 2011 року. В Україні ж нові правила серйозно спрощують життя всьому бізнесу. А чим простіше працювати бізнесу, тим вище інвестиційна привабливість країни». За словами Делягіна, «в Росії про це говорять багато, але нічого не роблять». Особливо експерт відзначив запровадження в Україні штрафу за невчасне повернення державою ПДВ. «У нас в Росії влада не звикла прописувати свою відповідальність за невиконання законів, — говорить експерт і прогнозує: — Боюся, що в найближчому майбутньому ми побачимо разючий контраст між Росією, де процвітає податковий терор, і Україною, де проводиться розумна й виразна податкова політика».

Далеко не всі в нашій країні погодяться з цією тезою, але чому не повірити, що велике й добре краще бачиться здалека... Тим паче, що деякі передбачення вже виправдовуються. «ВТБ капітал» сьогодні оголосив про вихід на український ринок, — писала днями російська газета «Ведомости». — Свій інвестиційно-банківський підрозділ у сусідній країні «ВТБ капітал» розвиватиме на базі української «дочки» ВТБ. Купує місцевого брокера ФК «Открытие», ходять чутки про вихід на український ринок групи «Алор» и т.д. Ні, ну все нібито логічно: куди російський бізнес — туди й банки, що супроводжують операції цього бізнесу й обслуговують його інтереси. Ігнорувати український ринок російські фінансисти й підприємці не можуть. Пригадую свої розмови з російськими бізнесменами, які ведуть справи в Україні. «Ми не можемо не бути присутні в країні, де десятки мільйонів споживачів!» — в один голос запевняють вони. Навіть у кризу, навіть у нестабільні часи на моє запитання про можливе закриття українського офісу один успішний фінансист відповів: «Та я вже й сам хотів закрити, але ти розумієш, повертається кожного разу керівник українського дивізіону з виконаним планом. Ну й навіщо закривати?»

Не хотілося б нікого засмучувати, але чутки про майбутній український податковий рай, звісно, дещо перебільшені. Точнісінько так само, як і розмови про відмінний (від російського) бізнес-клімат. Ексцеси через відсутність чітких правил гри в економіці трапляються, й аж ніяк не рідко. Навіть одному з найбільших російських банків, що має в Україні не лише свою дочку, а й певні заслуги перед фінансовою системою країни, довелося зіткнутися з відвертим здирством з боку одного із членів уряду...

З другого боку, не всі в Україні радіють приходу потужних російських інвесторів. І річ не лише в посиленні конкуренції, від якої здоровий бізнес, як правило, лише виграє. У суспільстві ставлять питання: а чи розвиватиметься після цього вітчизняний внутрішній ринок і чи не схоче позбавлений путінського гніту російський бізнес здобути через своїх лобістів владу в Україні? Думаю, відповіді на ці питання лежать у площині прозорості відносин влади й бізнесу, в побудові їх не за принципом «дам більше привілеїв тому, хто мене більше любить», а за формулою, що визначає ефективного й відповідального інвестора. Чи дочекаємося ми коли-небудь цього?