Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Ще одне повернення Праведника

Сто років тому Андрей Шептицький заснував музей, який відтепер носитиме його ім’я
14 грудня, 2005 - 00:00
НА ЧЕСТЬ 100-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ В МУЗЕЇ ВПЕРШЕ ВИСТАВЛЕНІ НА ШИРОКИЙ ОГЛЯД УНІКАЛЬНІ ЕКСПОНАТИ, СЕРЕД ЯКИХ ШЕДЕВРИ РЕМБРАНДТА, МІКЕЛАНДЖЕЛО (НА ФОТО), ДЮРЕРА... / ФОТО ЄВГЕНА КРАВСА

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького — таку віднині назву носитиме музей, рівно 100 років тому започаткований митрополитом Галицьким графом Андреєм Шептицьким. Взяла гору нарешті історична справедливість, і музей за наказом Президента України Віктора Ющенка отримав назву, яка й була замислена колись.

Основні торжества пройдуть у музеї сьогодні, хоча ювілейні експозиції відкрилися уже ввечері в понеділок. За збігом обставин саме вчора у Верховній Раді на Дні уряду йшла мова про стан і перспективи охорони пам’яток культурної спадщини України. Цифри звучали тривожні: від 50 до 70% об’єктів культурної спадщини в окремих регіонах України перебувають в незадовільному стані, а кожний десятий — в аварійному, і за попередніми підрахунками, орієнтовна вартість протиаварійних і ремонтно-реставраційних робіт складає близько 600 млн. грн.

Про львівський музей на слуханнях не згадували, однак серед основних проблем, з якими стикається Міністерство культури і туризму, міністр І. Ліховий назвав незадовільне фінансове забезпечення музейної справи, а також реставраційної діяльності. За його словами, на початок 2004 року 700 тис. музейних пам’яток культурної спадщини потребували реставрації, а було відреставровано лише 12 тис. І. Ліховий підкреслив, що серед пріоритетних напрямків міністерства — правове врегулювання діяльності музеїв і зміцнення матеріально- технічної бази.

Звичайно, це сьогодні вкрай необхідно. Але ще більш важливе усвідомлення — і музейниками, і чиновниками, і меценатами — особистої відповідальності за збереження найбільшої культурної спадщини, що дісталась нам від предків, заради майбутнього. Саме про це і свідчить вся історія Національного музею у Львові.

Відданий шанувальник мистецтва, дбайливий і щедрий меценат Андрей Шептицький у лютому 1905 року заклав у Львові у митрополичих палатах при Святоюрському соборі Церковний музей. І саме цьому музеєві судилося стати у майбутньому зародком славної інституції, покликаної бути загальнонаціональною духовною скарбницею. А першими цеглинами зібрань Церковного музею слугували книги (рукописи і стародруки), ікони, гапти, різьба та інші предмети церковного змісту, придбані особисто митрополитом у василіанських монастирях Івано-Франківська, Львова, Червонограда, Лаврова, Крехова, а також старожитності із чималої родинної колекції Шептицьких. Пізніше наукова фундація «Церковний музей у Львові», юридично затверджена нотаріальним актом 29 грудня 1908 року, стає «Національним музеєм», і це рішення ухвалюється на засіданні Кураторії музею 18 грудня 1909 року. А через рік фіксується вже назва — «Національний музей імені митрополита Андрея графа на Шептичах Шептицького у Львові». У грудні 1913 року Національний музей урочистим актом був переданий в дар українському народові. «Народе мій! Тобі віддаю цю свою найгарнішу дитину. Хай росте, розвивається — тобі на славу і користь майбутнього», — із цими словами митрополита музей набув особливого статусу і пішов у дорогу, освячену його благословенням і багаторічною опікою.

Впродовж перших 25 років діяльності музею митрополит Андрей передав для його потреб 111000 доларів і збагатив фонди майже на 10000 предметів образотворчого, декоративно-ужиткового мистецтва, пам’яток писемності тощо. Серед інших поважних вкладників були історик Антон Петрушевич (1057 предметів), професор Володимир Шухевич (2972 предмети), товариство «Просвіта» (984 предмети).

Говорячи про музей неможливо не згадати ще одну виняткову особистість — Iларіона Свенціцького, який від 1905 по 1952 роки музей очолював і вів величезну наукову і пропагандистську роботу, з успіхом представляв музей у наукових інституціях, товариствах, архівах, бібліотеках Відня, Варшави, Праги, Софії, Риму, Стокгольма, Мінська, Москви, Вільна, Петербурга, налагоджуючи тісні ділові взаємини із закладами культури на Сході та Заході України. Завдяки невтомній праці Свенціцького, музей зростав у вагомий осередок збереження, дослідження та популяризації культури українського народу у загальноєвропейському контексті.

Святкування ювілею стало знаковим не лише для Львова, — до міста злетілися з усіх усюд музейники, історики, мистецтвознавці. Музей підготував до цих днів виставки — «Відгомін століть. Iз скарбниці Національного музею у Львові», «Українське мистецтво ХIХ — початку ХХ ст.», «Давньоукраїнське мистецтво кінця ХV-ХVIII століть». Сьогодні кожен зал музею репрезентує певну історичну добу в Україні як широке естетичне явище, висвітлює їхні здобутки, новації, самобутні процеси, причому у порівнянні з аналогічними аспектами світового мистецтва. Велику цікавість викликали і презентації альбомів — «Богородиця з Дитям і похвалою», «Національному музеєві 100 років». Останній — дитя спільне. Гроші на видання для львів’ян виділив донецький бізнесмен Богдан Шевчук, друкували кияни, і це стало ще одним свідченням того, що Національний музей — місце, де зберігаються свідоцтва нашої спільної культури і це знаходить своє пошанування, відбиток у свідомості народу.

Однак при такому великому музейному святі неможливо, на жаль, обійтися й без ложки дьогтю. Шкода, що у держави все ще не вистачає для музею коштів — і для розбудови музею, і для поповнення його збірок, закупівлі нового обладнання, хоча б приладів зволоження, які так потрібні для збереження фондів. Немає нормальних комп’ютерів, щоб увести в базу даних усі мистецькі цінності. Музейники навіть не чекають на підвищення зарплат, однак мріють про нові дефензори, які допоможуть довше зберегти для нащадків давню ікону — чотиритисячну збірку іконопису, найбільшу і найрепрезентативнішу у світі. Є потреба у агаблотах, вітринах, де могли б представити збірку давнього металу й давньої тканини. В цьому будинку давно настала потреба здійснити капремонт, який із часом дозволив гідно ( такі плани є) розгорнути експозицію, присвячену митрополитові Шептицькому і першим музейникам. Усе це говорить і про те, що (якщо держава не в стані, то все ж таки хтось мусить це зробити!) — музеєві потрібна підтримка меценатів, товариства прихильників музею з поважних мужів, які б узяли опіку над музеєм. За часів Шептицького це товариство існувало й робило чимало. Чомусь зараз такого товариства немає... Не несли до музею художники і своїх дарунків — картин, які могли б не лише збагатити збірку музейну, а й зробити пошану митцеві в очах нащадків.

На жаль, ми ще надто часто очікуємо, що хтось інший прийде, принесе, подарує, зробить свято. На щастя, митрополит Андрей не чекав на чужу ласку, а робив дива своїми руками. Тому ми сьогодні й святкуємо 100-літній ювілей музею, ціни якому скласти неможливо — він безцінний для нас.

Ірина ЄГОРОВА, «День».
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments