Тепер кожен українець повинен, лягаючи, в голову класти мішок думок про Україну, повинен покриватися думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Микола Куліш, український драматург, режисер, педагог, представник Розстріляного Відродження

Школа та формування нації

Якщо професія вчителя втрачає престиж, це вже проблема суспільства й держави
29 вересня, 2010 - 00:00
ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Є професії, без яких завалиться світ. Вчителі, лікарі — це люди, без яких неможливим було б наше минуле, день сьогоднішній і майбутнє. Вчитель — це людина, яка дає знання, яка має авторитет, яка може бути другом для дитини і матір’ю (батьком). Хто не хоче віддати дитину в гарну школу?! Будь-яким батькам не байдуже, де вчитимуться дочка чи син, кого матимуть за авторитет, кого слухатимуть щодня. А що таке гарна школа? Запитайте у батьків, вони скажуть: «Це школа, де гарні вчителі». Що таке гарний престижний дитячий садок? Це садочок, де гарні вихователі. «Гарні» автоматично означає — професійні, які знають предмет, а також самовіддані, котрі люблять і розуміють дітей. Батьки кажуть: «Всі школи однакові, все залежить від педагогів». І це дійсно так.

Але змінюється світ — інформація стала доступною, її можна дістати з багатьох інших джерел (телевізор, інтернет), не тільки від вчителя — і в людей змінюється ставлення до педагогів. У професії вчителя, викладача давно немає тієї таємничості, яка відчувалася ще років із 100 тому, коли між людьми був різкий поділ на вчених і неписьменних; зникли повага і визнання, котре ще трималося років із двадцять тому, за радянських часів. Кожен третій українець нині каже, що професія вчителя — непрестижна (33,1%, дані Інституту Горшеніна, Київ). А що таке престижність? Можливо, ці респонденти вважають, що престижність — це там, де гроші. Такі умови диктує нам суспільство споживання. І ми не можемо їх не приймати, бо все-таки живемо серед людей і порівнюємо себе з іншими людьми. Проте кожен п’ятий українець вважає професію вчителя престижною. Мабуть українці, котрі так відповідають інтерв’юєрам, під престижністю мають на увазі роль вчителя у власному житті чи важливість вчителя у житті дитини. Згідно з даними опитування, професію вчителя назвали «звичайною» 42,2% громадян України.

За два дні — свято. В першу суботу жовтня вчителі відзначають своє професійне свято, приймають поздоровлення від дітей і батьків. За даними соціологів, поздоровляти вчителів із професійним святом українці вважають за краще квітами (40,2%), грошима (36,7%) і кондитерськими виробами (28,4%). Кожний п’ятий опитаний (20,3%) вважає за краще дарувати парфумерію і косметику, 4,2% — алкоголь, 3,8% — дрібні побутові прилади. Варіант «інше» обрав кожен шостий українець (15,1%), а 11,2% респондентів заявили, що не мають наміру поздоровляти вчителів. Не визначилися з відповіддю на це запитання 4,3% опитаних.

Поцікавилися соціологи й ставленням українців до якості вітчизняної освіти. Згідно з отриманими даними, майже половина українців (45,2%) задовільно оцінила якість освіти, що надається сучасною середньою школою. Чверть опитаних (24,9%) оцінили її як «хорошу», кожний п’ятий (19,4%) дав оцінку «погано» і лише 5,8% опитаних оцінили якість середньої освіти в Україні на «відмінно». Не змогли відповісти на це запитання 4,7% респондентів.

Більшість опитаних (65,5%) вважають, що Україна потребує реформи шкільної освіти. При цьому майже половина респондентів (45,4%) вважають, що така реформа швидше потрібна, а кожен четвертий (20,1%) — що точно потрібна. Більш як чверть наших співгромадян (27,9%) не бачать необхідності у реформі шкільної освіти. З них 22,1% відповіли «швидше ні» на це запитання, 5,8% — «точно ні».

В цьому дослідженні його організатори не деталізували, що ж мають на увазі українці, коли говорять про реформу шкільної освіти. Проте у попередніх дослідженнях, зроблених Інститутом управління ім. Горшеніна, більшість опитуваних сходилися на тому, що в школах потрібно оновлювати обладнання та підвищувати вчителям заробітну платню.

В будь-якому разі всі ми залежні від вчителів, від їхньої майстерності, професійності, від того, як вони ставляться до роботи і як держава ставиться до них. Очевидно, що на державному рівні розуміють, що саме вчителі формують інтелектуальний потенціал нації. Якби ще до цього розуміння була пропорційна турбота про вітчизняні педагогічні кадри...

КОМЕНТАРI

Максим СТРІХА, екс-заступник міністра освіти й науки, доктор фізико-математичних наук:

— Престижність учителя різко знизилася, що підтверджується багатьма речами. До педінститутів ідуть часто далеко не найсильніші діти, випускники намагаються працювати будь-де, лишень не у школах. Про це свідчить і зарплата вчителя, і його соціальний статус, коли людина приречена виконувати будь-які вказівки начальства й забезпечувати що завгодно, аж до виборчих кампаній влади. Ми є свідками того, як учителі можуть тільки в кулуарах висловлювати протести проти того, що діється в Міністерстві освіти та науки. Ми маємо безпрецедентну ситуацію, коли міністерство працює без програм, коли перекроюються навчальні курси, коли те, що робилося два десятиліття поспіль, змінюється на протилежне. Але вчитель завжди безправний. Падіння престижності вчителя сталося не 20 років тому, а значно раніше. Пригадайте культовий радянський фільм «Іронія долі, або З легкою парою», де зустрічаються два герої — лікар та вчитель. Так вони говорять, що у нас з вами найчудовіші та найважливіші професії, але, судячи із заробітної плати це далеко не так. Тобто такий злам стався ще в радянські часи. Ми просто фіксували таку ситуацію, але не поліпшили її, тому вона, можливо, ще й погіршилася. Звичайно, статус вчителя традиційно для України у давні часи був високим. Урешті на Галичині вчителя ще сто років тому називали професором. Моя покійна прабабуся, яка жила на Наддніпрянщині, мала звання народного вчителя й була найшанованішою людиною на селі. А зараз діти, я не кажу про дітей мажорів, а про прагматичних дітей, дуже рано розуміють, що в цьому світі по чому. На жаль, дуже мало шанує вчителів, знаючи про їхню зарплату і їхні проблеми. Розмови про підняття престижності професії вчителя здаються мені речами ідеалістичними й відірваними від реального життя. Влада ніколи не робитиме нічого для того, щоб учитель посів у суспільстві належне йому місце. Ми мусимо пережити цю владу, а тоді вже говорити про ситуацію з покращання престижності роботи учителя. Батьки кровно зацікавлені в тому, щоб впливати на інститут учительства, у демократичних державах так і відбувається. А для цього наше суспільство має стати громадянським і навчитися вкладати у своє майбутнє.

Василь КРЕМЕНЬ, президент Академії педагогічних наук України:

— Статус учителя в українському суспільстві не відповідає ні значимості його роботи, ні її складності, тому не може задовольнити суспільство в цілому. Непрестижність роботи вчителя веде до того, що кращі учні-випускники школи не йдуть у педагогічні університети, а кращі випускники університетів не йдуть працювати у школи. А з некращих школярів важко зробити кращого вчителя. Зважаючи на малопрестижність цієї професії, ми закладаємо основи для відставання нашої освіти на найближче десятиліття. Бо вчителі, які приходять до школи, працюють тут по 30—40 років. Я вже не кажу про те, що не може освіта повною мірою готувати людину до життя у сучасному світі. Ми повинні зрозуміти, що при всій важливості професії вчителя — вона особливо важлива, бо нові вимоги до людини повинні відповідним чином реалізовуватися при формуванні дитини в освіті, зокрема у школі. Нефаховий учитель цього не може зробити. Через те ситуація складається таким чином, що маємо вчителів — істинних подвижників своєї справи, але не має де правди діти, серед них є і ті люди, які не змогли себе зарекомендувати в інших сферах і від цього страждає вся система освіти. Ми повинні зробити так, як у Фінляндії, де починаючи із вступу до університетів професія вчителя є третьою після медика та юриста. У нас вона є останньою за конкурсами й усіма показниками. Адекватна престижність професії вчителя є вимогою суспільства, подальшого його розвитку. Для початку треба підвищити заробітну плату та пенсію вчителям. Бо час ставить нові вимоги, а коли в освіті працює надмірна кількість людей пенсійного віку, то при всій пошані та повазі до них, це погано для освіти. Також потрібне моральне визнання вчителя з боку суспільства та держави. Треба постійно підтримувати у громадській думці престижність професії вчителя. Буде громадська думка погоджуватися з цим — буде легше завоювати цю престижність.

Олена ЛІЩИНСЬКА, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАН України:

— Я часто проводжу серед студентів та державних службовців заняття, пов’язані із соціумом та соціальним статусом. І проводжу таку гру — на карточках пишу назви професій і прошу групу із 12 осіб сортувати ці професії відповідно до соціального статусу. Такі заняття я робила час від часу протягом останніх шести-семи років. За результатами цих занять вчитель стоїть десь у кінці рейтингу, іноді навіть після водія. І коли вчитель опиняється так низько у рейтингу професій, тоді у групі вибухає дискусія. Тому що з одного боку дійсно зрозуміло, що соціальний статус вчителя сьогодні справді такий низький, а з іншого — аудиторія розчарована з цього приводу, бо так бути не повинно. На першому ж місці стоять депутати, тіньовий бізнесмен, податкові інспектори, тобто все, що стосується економіки та права, опиняється на верхніх позиціях рейтингу. А що ж до професії лікаря, вчителя психолога, то вони посідають нижні щаблі цієї вертикалі. Причини цього криються в тому, які основні цінності домінують у суспільстві. Якщо ми прийняли ідею ринкової економіки, це нормально, але ідею ринку просунули дуже широко і фактично перенесли це на духовні та сімейні стосунки, а також на культуру. Але ринковою може бути тільки економіка. Таким чином розмивається ієрархія цінностей. Інша проблема в тому, що вчителем працювати все ж таки важко. Необхідної підтримки у них немає. Хоча наразі зарплата вчителя приблизно така сама, як у всіх інших людей із вищою освітою, але не тільки це є ознакою престижності. Учитель працює з дітьми, а наше суспільство у цьому плані дуже дике, до дітей у нас ставляться не як до основної провідної цінності. Допускається, що з дітьми можуть працювати фахівці неграмотні та некомпетентні, і ці критерії не такі важливі, як для фахівця, який працює з батьківськими клієнтами. Гадаю, з часом престижний соціальний статус вчителя відновиться. Для цього має бути соціальний захист педагога, бо якщо міліціонери з труднощами, але отримують квартиру, то чому б не давати житло і вчителям. А також вони повинні мати соціальний пакет, а його у вчителя немає.

 

Інна ЛИХОВИД, «День»
Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments