Скульптор рівня Мікеланджело став символом об’єднання для Галичини

Знаковою, непересічною подією називали факт підписання Акта узгодження про проголошення наступного, 2007-го року, Роком Іоанна Георгія Пінзеля всі, хто завітав того передноворічного дня до костелу кларісок, де розташований нині музей майстра Пінзеля. Під документом поставили свої підписи голови Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської обласних рад та міські голови цих трьох міст. І тим самим, можна сподіватися, розпочали нову сторінку взаємин та спільної діяльності трьох областей. Якщо раніше ці області об’єднувалися виключно з політичних мотивів і часом з економічних міркувань, то тепер вони оголосили про свої наміри діяти спільно також і в культурній царині й гаслом для наступного року обрали ім’я Пінзеля.

Майстер Пінзель — один із тих митців, що здатні довести: вже 300 років тому та теренах Галичини творилося мистецтво, гідне уваги цілого світу. Пінзеля порівнюють з видатним представником чеського бароко Матієм Б. Брауном, римським скульптором і архітектором Лоренцо Бернані й навіть з великим Мікеланджело. Однак його твори ми могли б і не побачити, якби не Борис Возницький. Директор Львівської картинної галереї без перебільшень не лише наполегливо відкривав Україні це ім’я, а й врятував величезну кількість його дерев’яних скульптур. Як шукали твори цього майстра — варте особливої розповіді, пригодницьких романів та захоплюючих кінострічок. Візницький та його сподвижники знаходили їх то розрубаними, то напівспаленими, то якось на цвинтарі одна з фігур була вкопана біля могили по коліна. Йому допомагали прості люди, священики і навіть чиновники. Сьогодні йому телефонують з Польщі, Німеччини, інших країн, якщо хочуть підтвердити, що знайшли ще одну роботу Пінзеля. Візницький — беззаперечний в цьому плані авторитет. Одне його слово — і на аукціоні Сотбі за дерев’яну скульптуру Пінзеля даватимуть не менше 5—7 мільйонів доларів.

Не викликає також сумнівів і те, що серед найвидатніших європейських митців ХVIII ст. не залишилось більш загадкового скульптора, ніж Пінзель. Майже нічого не знаємо про особу майстра, не відомо, звідки він родом, як опинився на Західній Україні, де отримав фахову майстерність, і, нарешті, за яких обставин обірвалось його життя. Однак вже сто років минуло відтоді, коли стало відомо, що кам’яні фігури на соборі св. Юра у Львові виконав «Майстер Пензель» — так він підписувався, навколо цього імені ведуться дискусії, народжуються все нові й нові гіпотези.

Після скульптур зі Святоюрського собору до творів майстра були долучені фігури з аттика Бучацької ратуші, яка є справжньою окрасою міста і не має аналогів в архітектурі ХVIII ст. У 1751 році її збудував відомий архітектор Бернард Меретин у співавторстві зі скульптором Іоанном Георгієм Пінзелем. 14 міфологічних і алегоричних скульптур символізують боротьбу проти темних сил зла та перемогу розуму й добра — богиня правосуддя Феміда; Давид, що вбиває Голіафа; Самсон, який роздирає пащу лева; Геракл, що вбиває гідру; Нептун, який вгамовує розбурхане море…

Ніхто не знає, хто першим запросив на ці землі Пiнзеля. Дослідники навіть не впевнені, що це його справжнє ім’я, можливо, він мав мотиви щось приховувати і втікати з інших країв. Відомо лише, що розквітнув талант майстра у Бучачі, під заступництвом і при фінансовій підтримці графа Миколи Потоцького. Того самого Потоцького — канівського старости, про якого розповідають легенди, від яких застигає кров у жилах, і того самого щедрого мецената, що залишив по собі на згадку чимало архітектурних та мистецьких пам’яток. На початку 1750-х у Городенці Пiнзель виконав масштабне замовлення Миколи Потоцького — п’ять вівтарів для костьолу отців місіонерів і чотири для парафіяльної церкви, а також поставив колону з постаттю Богородиці. Саме тоді проявився новаторський підхід майстра до монументальної релігійної скульптури. З того часу Пінзеля починають називати «вівтарним» скульптором. Відомо, що у 1756—1757 рр. він оформляв львівський костьол тринітарів, потім з тим же Бернардом Меретином скульптури для фасаду Святого Юра, вівтар для парафіяльного костьолу в Монастириськах. Під Львовм у селі Годовиця ним було виготовлено скульптурний вівтар, про який говорили, що такого не знали і столичні міста.

«Об’єднаня в одне ціле фінансових можливостей Миколи Потоцького з організаційним хистом та творчими задумами архітектора Бернарда Імеретина, поєднані з неймовірним темпераментом та несамовитою творчою натурою Іоанна Пінзеля було результативним. У географічному просторі Європи, а на той час досить віддаленій від основних західноукраїнських мистецьких шкіл провінції, було створено новий творчий осередок, що згодом буде названий школою львівської барокової скульптури ХVIII ст.» — так пише у своїй книзі «Микола Потоцький. Бернард Меретин. Іоанн Георгiй Пiнзель» Борис Візницький. Сповіщає він і про те, що тільки недавно оприлюднено деякі документальні дані з його біографії з метричних записів та книг хрещення Бучачського парафіяльного костьолу: 13 травня він вінчався з удовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою (з дому Маєвських). Стояли молодята перед вівтарем, виготовленим самим Пінзелем. До речі, на час одруження скульптора вважали ще молодим майстром, а через рік уже називали майстром. Хрещеним батьком їхнього сина, який народився наступного року, був той самий Бернард Меретин. (Сина також назвали Бернард.) Через сім років в тому самому костелі хрестили сина Антона. А потім в книзі можна знайти запис: вдовиця Єлизавета Пілзнова вийшла заміж утретє — 24 жовтня 1762 року. Це говорить про те, що на цей час майстер Пінзель вже помер, однак невідомо за яких обставин. Його могила не знайдена й досі…

Серед майже 40 майстрів, що вважалися його учнями та послідовниками, — брати Матвій і Петро Полейовські. Франциск Оленьський, Іван Обороцький, Михайло Філевич. Кожен iз них став самобутнім скульптором, а всі разом — представниками львівської барокової школи ХVIII ст. Нині Пiнзель одностайно визнаний найвпливовішою мистецькою постаттю львівської скульптурної школи.

Найбільша колекція творів Пінзеля знаходиться у Львівській галереї мистецтв. П’ять із шести боцеті Іоанна Георгія Пінзеля придбані Баварським національним музеєм у Мюнхені при значному сприянні меценатів і передані та тимчасове експонування Музею Пінзеля. Шосте, найбільше, — бонцето Святого Йосипа, залишилось на постійній експозиції у Боварському національному музеї. Розп’яття зі села Годовиці встановлено у Вроцлавському костелі. Ті, хто хоч раз бачив твори майстра Пінзеля, назавжди залишаються під враженням його таланту. Для його дерев’яних скульптур характерними є експресія, «велика напруга духовності, одухотвореність образів». Якщо обличчя, руки, ноги, часто напівоголені, створюються подібними до натуральних, то драперії одягу майже завжди до неймовірності декоративні, складні в роботі. Дивує, як взагалі можна було так «показати» тканину, створити таке дивовижне дерев’яне драпірування!

— Сьогодні ведуться переговори про те, що виставка творів майстра Пінзеля експонуватиметься у Вашингтоні, Парижі та Відні. (Перед тим був Краков та Варшава.) Безумовно, це дуже складно, — із сумом зiзнається Візницький. — Адже дерев’яні скульптури з’їдені шашелем та часом, там порохно всередині. Звичайно, ми просочили їх смолами та іншими матеріалами, однак це дуже, дуже важкий матеріал для перевезення.

Час, невблаганний час… Однак його вдалося на декілька років призупинити. Наразі роботи, що знаходяться у фондах музею, законсервовані. Твори Пінзеля, як і твори інших майстрів (а це 2,5 тисячi експонатів, які повинні «полікувати» реставратори) повільно реставрують чотири спеціалісти. Якщо справи і далі просуватимуться у такому темпі, то найменше через 50 років можна сподiватися, що ми (наші внуки!) побачать усю цю красу…

І через те, що хочеться прискорити цей процес, і через те, що дійсно мають чим пишатися, і об’єдналися три області, на яких творив, і яким залишив свої величні творіння Пiнзель.

— Ми повертаємося до свого коріння, бо хочемо мати гідне майбутнє. Впевнені: маємо знати про своє минуле, і тільки тоді можна бути впевненими, що стоїмо на правильному шляху», — так резюмував подію мер Львова Андрій Садовий. — Ясна річ, що ми оголосимо про рік Пінзеля на своїх територіях. Та потрібна спільна для усієї Галичини програма дій, і тоді якщо голосно заговорить цілий регіон, то його почує вся Україна. Чомусь раніше все вибудовувалося через Київ, а те, що ініціювалося поруч, було маловідомо. А ми хочемо ще раз довести: ми єдині у своїх намірах і необхідно нам триматися купи у той непростий час. Признаюся: в четвер ми півдня пробули на засіданні з Президентом, півдня з прем’єром. Нас пробували перетягнути то на одну сторону, то на другу. Але Галичина трималася твердо і прямо, і була єдиним цілим у відстоюванні своїх українських позицій.

…Дійсно, якщо вже проголошено рік 2007-й роком Пінзеля, це накладає певну відповідальність. І тому плануються численні мистецькі акції, а наприкінці року — велика виставка в Києві. Київське видавництво «Грані-Т» взялося за підготовку фундаментального альбому, де демонструвалося б усе те, що відомо і залишилося від створеного майстром Пінзелем на цих теренах. Видання було б неможливим, якби не підтримка обласних та міських адміністрацій трьох міст, якби не об’єднання зусиль музеїв Львова, Тернополя та Івано-Франківська. Восени альбом буде видруковано. А календар на 2007-й рік, присвячений Пiнзелю, вже побачив світ. Як і невелика листівка, яку голови адміністрацій, вітаючи мешканців областей зі святом, відправляють у їхні домівки. Пiнзель має прийти до багатьох, щоб люди у Бучачі, Монастирську, Рогатині, Теребовлі та iнших мiстах розуміли, чим вони насправді володіють.