Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Антитерор

потребує нового правового забезпечення
16 листопада, 2002 - 00:00

Після подій вересня 2001 року у США та жовтня 2002 року у Москві навряд чи варто наводити аргументи на користь того, що у сучасному світі тероризм є чи не найбільшим злом, боротьба з яким стає завданням №1 для всієї світової спільноти. За визначенням Генерального секретаря ООН К.Аннана, «тероризм — це глобальна загроза з глобальними наслідками, який за своїм характером є викликом засадничим принципам права, порядку, прав людини і мирного врегулювання спорів, які лежать в основі утворення ООН. Тому боротьба з тероризмом відповідає інтересам не тільки держав та міжурядових установ, але й громадянського населення на місцевому, національному і глобальному рівнях»

Тільки у 2002 році ці питання 14 разів розглядалися Радою Безпеки ООН та було прийнято чотири відповідні резолюції, заяви і звернення. У центрі уваги були питання виконання Резолюції Ради Безпеки ООН № 1373 від 28 вересня 2001 року, яка зобов’язує держави-члени Організації вжити конкретних і вичерпних заходів щодо боротьби з тероризмом.

Ці заходи, передусім, стосуються попередження і припинення фінансування терористичних актів, утримання від будь- яких форм підтримки організаціям чи особам, причетним до терористичних актів, у тому числі забезпечення умов для того, щоб «виконавці і організатори терористичних актів та їхні пособники не зловживали статусом біженця та щоб посилання на політичні мотиви не визнавалися у якості підстав для відхилення клопотань про видачу підозрюваних у здійсненні актів тероризму осіб»; активізації і прискорення обміну оперативною інформацією з питань боротьби з тероризмом. Підкреслюється також нагальна необхідність посилення міжнародної координації у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків та зброї, ядерних, хімічних та біологічних матеріалів.

Робоча група РБ ООН з розробки політики про роль Організації об’єднаних націй щодо тероризму зараз відпрацьовує відповідний міжнародний план дій. В його основі лежить аналітичне опрацювання Робочою групою понад 200 доповідей країн-членів ООН щодо виконання Резолюції РБ № 1373 (2001), які стали надходити до Контртерористичного комітету Ради безпеки у грудні 2001 року. На мою думку, всім, хто пише на теми боротьби з тероризмом варто було б докладніше ознайомитися як з національними доповідями, так і доповіддю Робочої групи. Вони містяться на Веб-сторінці ООН за адресою htt://www.un.org. У цих документах значне місце відводиться питанням удосконалення законодавства по боротьбі з тероризмом на національному та міжнародному рівнях.

У цьому контексті доцільно познайомитися із стислою характеристикою українського законодавства та діяльності Служби безпеки та інших компетентних державних органів України у сфері боротьби з тероризмом. Нагадаю, що міжнародне співтовариство високо оцінило кроки Президента України Леоніда Кучми щодо участі нашої держави у антитерористичній операції після подій 11 вересня 2001 року у США. У своєму листі від 1З вересня 2002 року президент США висловив подяку Президенту і народу України за внесок в кампанію, спрямовану на звільнення світу від тероризму. Оцінкою послідовної політики нашої держави у цьому питанні є також заяви ряду високопоставлених посадових осіб, зокрема, Генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона.

Це стало можливими і внаслідок внеску працівників Служби безпеки та наших колег з інших правоохоронних органів України у боротьбу з тероризмом. Не буду давати власні оцінки, а пошлюся на інтерв’ю Посла США в Україні пана Карлоса Паскуаля від 13 вересня 2002 року газеті «Факти»: «Ми цінуємо те, що Україна вiдкрила свій повітряний простір для гуманітарних літаків, що прямували до Афганістану. Ви вжили заходів до ліквідації фінансових мереж, які можуть сприяти розповсюдженню тероризму. Україна також надала цінну інформацію, яка дозволить попереджати терористичні акти у майбутньому».

Чинне українське законодавство кваліфікує тероризм як злочин проти людства та загрозу міжнародному миру. Воно базується на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права Конституції України, Кримінальному і Кримінально-процесуальному кодексах, Законах України «‘Про Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інших законодавчих актах, а також міжнародних договорах, ратифікованих Україною.

Завдання попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, а також тероризму віднесено безпосередньо до прямої компетенції Служби безпеки України (ст.2 Закону «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 року). З метою виконання цього завдання у структурі Служби безпеки України існують спеціалізовані підрозділи, утворені відповідними рішеннями Президента України.

Кримінальний кодекс України (ст. 258) кваліфікує тероризм як один із найтяжчих злочинів і передбачає сувору відповідальність за вчинення актів тероризму включно до найвищого, передбаченого чинним законодавством покарання — довічного позбавлення волі. 258 стаття Кримінального кодексу України передбачає також покарання за матеріальне, організаційне чи інше сприяння тероризму.

Антитерористичну спрямованість мають і такі статті Кримінального кодексу як 112 («Посягання на життя державного чи громадського діяча»), 147 (Захоплення заручників»), 257 («Бандитизм»), 260 («Створення не передбачених законом воєнізованих формувань «), 261 («Напад на об’єкти, на яких є речі, що становлять підвищену загрозу для оточення»), 278 («Угон чи захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна»).

Україною ратифіковані такі засадничі документи ООН, як Декларація про заходи по ліквідації міжнародного тероризму від 1994 року із доповненнями від 1996 року та інші, а також регіональні угоди, зокрема, Угода про співробітництво у боротьбі з тероризмом між державами — членами СНД від 1999 року та інші.

Незалежна Україна не відчула на собі актів тероризму у чистому, так би мовити, вигляді, не дивлячись на наближеність до її території зон збройних конфліктів, складну етнополітичну ситуацію у ряді регіонів держави на початку 90-х років. Цілком можна погодитися з думкою Секретаря РНБО України Євгена Марчука про те, що «Нам вдалося, усім політикам, усім громадянам України, за 11 років вийти з Радянського Союзу таким чином, щоб не породити серйозних драматичних конфліктів із сусідами». Водночас зауважу, що Службою безпеки у взаємодії з іншими правоохоронними органами за останні 10 років викрито і припинено майже 800 протиправних діянь з боку осіб, які погрожували або ж зчиняли насильницькі дії з ознаками тероризму.

З урахуванням нових реалій, викликаних подіями 11 вересня 2001 року, розроблено новий проект Закону «Про боротьбу з тероризмом», який Президент України Леонід Кучма нещодавно вніс на розгляд Верховної Ради як невідкладний для позачергового розгляду. Цей закон має органічно поєднати усі перелічені вище складові українського права і стати базовим актом законодавства, який регулюватиме правовідносини у сфері протидії тероризму в Україні, що відповідає практиці більшості європейських держав.

Зверну увагу на деякі принципові положення цього законопроекту. Він має виразно превентивний характер, надаючи важливе значення виявленню та усуненню причин і умов терористичної діяльності, що взагалі має стати стратегічною метою зусиль міжнародного співтовариства у протидії тероризму.

Саме це підкреслював Президент України Леонід Кучма у своєму виступі в листопаді 2001 року у Варшаві на Міжнародній конференції по боротьбі з тероризмом. Серед заходів, які сприятимуть усуненню причин терористичної діяльності, він, зокрема, назвав активізацію дискусії серед міжнародного співтовариства навколо питань світового розвитку та діалогу між цивілізаціями. Аналогічної точки зору дотримується і Російська Федерація, яка у своїй національній доповіді Контртерористичному комітету РБ ООН від 27 грудня 2001 року також загострює на цьому увагу.

Як відомо, Варшавською конференцією був прийнятий План дій щодо спільної боротьби з тероризмом. Український уряд на доручення Президента України Леоніда Кучми, у грудні 2001 року затвердив національну Програму реалізації положень Варшавської конференції. Ця програма, зокрема, передбачає поглиблення міжнародного співробітництва активізацію обміну інформацією, у тому числі з питань удосконалення законодавства та приведення його у відповідність до норм міжнародного права, документів ЄС та РБ ООН. Значну увагу Програма приділяє питанням удосконалення структури, кадрового, матеріально-технічного забезпечення антитерористичної діяльності спецслужб та правоохоронних органів України.

Законопроект «Про боротьбу з тероризмом базується на одному із фундаментальних принципів права — дотримання прав і свобод людини. У цьому контексті акцентую увагу на словах із звернення Генерального секретаря ООН Кофі Аннана до Ради безпеки ООН від 18 січня 2002 року «нам потрібні пильність у запобіганні терористичним актам та твердість в їхньому засудженні І покаранні, однак при цьому ніяким чином ми не маємо поступатися іншими ключовими пріоритетами, такими, як права людини».

Проект закону конкретизує організаційні засади боротьби з тероризмом, передусім — повноваження і компетенцію відповідних державних органів, структуру і завдання їхнього національною координатора — Антитерористичного центру. Зараз Антитерористичний центр при Служби безпеки України діє на підставі Указу Президента України від 11 грудня — 1998 року. З інформацією про його діяльність можна ознайомитися на Веб-сторінці Служби безпеки України за адресою — htt://www.sbu.gov.ua. Відповідно до цього Указу Антитерористичний центр разом з МЗС України уповноважені у питаннях організації взаємодії і зв’язку з іноземними та міжнародними антитерористичними організаціями.

Законопроект «Про боротьбу з тероризмом» чітко визначає перелік протиправних видів діяльності, які сприяють тероризмові. До них вiднесено фінансування та надання інших форм економічної, інформаційної, людської, організаційної та інших форм допомоги терористам, використання з цією метою території України тощо. Ці визначення відповідають вимогам Резолюції РБ ООН 1373(2001).

Пункт 1а цієї резолюції особливу увагу звертає на вимогу попередження та припинення фінансування терористичної діяльності. Добре відомо, що фінансову основу терористичних організацій складають так звані «брудні гроші», отримані від наркоторгівлі, незаконного продажу зброї тощо. За оцінками Ради Європи, Україна послідовно нарощує зусилля у боротьбі з «брудними грошима». Так, зокрема, вважає представник відділу економічної злочинності Управління з кримінальних питань правового директорату Ради Європи Олександр Сегер, який нещодавно відвідував Україну.

Важливе значення для активізації боротьби з брудними коштами мало нормативно-правове впровадження у 2001 році в України вимог FATF. Ми впевнені, що на національному рівні відповідна система посилиться після ухвалення Верховною Радою України Закону України «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) коштів, отриманих злочинним шляхом».

У протидії міжнародному наркобізнесу — одному з чинників, який, за визначенням Ради безпеки ООН, тісно пов’язаний з тероризмом, Служба безпеки України здійснює співробітництво з правоохоронними органами та спецслужбами майже 50 країн. В результаті лише однієї із спільних операцій у 2002 році ліквідовано 25 каналів постачання наркотиків до Європи та Північної Америки.

Останні акти тероризму переконують нас у тому, що ряд терористичних організацій, незалежно від національних територій, можна вважати специфічними суб’єктами міжнародних відносин, діяльність яких є протиправною з точки зору міжнародно-правових норм та несе загрозу міжнародному миру та безпеці. Можливо, слід вивчити питання про доцільність прийняття на рівні ООН документа, який містив би перелік таких терористичних організацій та пов’язаних з ними інших структур?

Певні правові підстави для прийняття такого документа містяться, на наш погляд, у 39 статті Статуту ООН, а його наявність дасть змогу підвищити ефективність заходів, передбачених Резолюцією РБ ООН № 1373 (2001). Він також посилить базу для превентивно-профілактичних заходів у реалізації однієї із стратегічних цілей міжнародних антитерористичних зусиль — цілі утримання певних груп від становлення на шлях тероризму.

У доповіді Робочої групи з розробки політики про роль Організації об’єднаних націй щодо тероризму підкреслено також, що боротьба з ним має спиратися на інтелектуальну ясність. На мої переконання, така постановка питання ставить надзвичайно важливі завдання перед науковцями різних галузей знань, особливо тими, хто працює в сфері стратегічного політичного аналізу і прогнозування. Тому насамкінець, в контексті аналізу причин міжнародного тероризму висловлю свої особисті міркування з приводу окремих ризиків і загроз, які виникатимуть внаслідок глобальних тенденцій розвитку людства.

Зазначу, що ці міркування — намагання шукати спільні відповіді на непрості запитання, аніж категоричні твердження. Почну з аналізу оцінок наслідків подій 11 вересня 2001 року та нещодавніх подій у Москві. Їх безліч, але варто підходити до оцінок цих явищ і з філософсько- світоглядного погляду, i погляду філософії історії.

За термінологією відомого російського футуролога Олександра Панарiна, зазначені події дають нам приклад фатальних історичних подій, які проклали шлях новій історичній фазі та закладають на майбутнє певну довгострокову програму. Особливостями цієї нової історичної фази, на думку Панарiна, буде прискорення історичного процесу. Нервовий ритм історичного часу та панування глибоко прихованих стихій, стримуваних культурою виявлятиметься у тому, що «ефект бумерангу» актори історичної сцени відчуватимуть швидше та сильніше, ніж у попередні часи.

Яким чином ці особливості новітнього історичного часу будуть впливати на непрості, багато в чому суперечливі процеси глобалізації? Зокрема, на думку окремих дослідників, глобалізація призведе до збільшення кількості самостійних держав. Якщо до початку Другої світової війни їх налічувалось понад 50, зараз — 220, а через півстоліття їх може налічуватися понад 500. Дослідники вважають, що принцип територіальної цілісності, вірогідно, поступатиметься принципу права націй на самовизначення. Великі держави постануть перед зростаючою проблемою сепаратизму. Мені здається, що ми маємо всебічно дослідити вірогідність такого сценарію з метою своєчасного вжиття належних заходів як на національному рівні, так і через можливості міжнародних організацій, у першу чергу ООН.

Ще у 1996 році відомий теоретик інформаційного суспільства, професор Мануель Кастельс, на жаль, передбачав досить песимістичні сценарії майбутнього: «Збройні протистояння і війни, що тривають роки і десятиліття, свідчать, що конфлікти малої інтенсивності, виснажливі війни все ще тривають і триватимуть в майбутньому, знаменуючи нашу огидну схильнiсть до руйнування. Саме асиметрія держав у їхньому прагненні до влади, багатства і технологій визначатиме різницю у темпоральності конфліктів, особливо у термінах бойових дій. Трансформація війни вводить нові форми насильницького конфлікту, головним з яких стає тероризм».

Слова Кастельса водночас вказують на один із головних напрямів дій по ліквідації причин та умов терористичної діяльності — на необхідність спільних заходів світової спільноти з подолання існуючої асиметрії держав відносно багатства і влади. Тому боротьба з міжнародним тероризмом має супроводжуватися практичними кроками міжнародного співтовариства у напрямку наповнення конкретним змістом цілей, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, зокрема, подолання прірви між багатими і бідними державами і регіонами світу, зменшення вдвічі долі населення, яке живе в умовах крайніх злиднів, реалізації інших соціально-економічних програм.

Олександр БЄЛОВ, радник голови Служби безпеки України, генерал-лейтенант
Газета: 
Рубрика: