Ласло КЕМЕНI: Допомагати українській еліті ніхто не буде

— Наскільки актуальним залишається питання регіональної ідентичності центральноєвропейських країн і створення на їхній базі регіонального об’єднання за зразком так званої «Вишеградської четвірки» за умов економічного і політичного об’єднання Європи в рамках ЄС і НАТО?

— Зараз для Центральної Європи найважливішим завданням є не об’єднання її складових, а їхній вступ до Європейського Союзу. Приблизно за рік, як відомо, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина і Словенія стануть членами ЄС. Але, з другого боку, це зовсім не означає, що центральноєвропейська ідентичність скасовується. У якійсь мірі — навпаки. У цих країн є багато спільного: спільна історія, спільна культура, схожий менталітет. Окрім того, вони намагаються виступати єдиним фронтом у важливих для них питаннях, зберігають спільними зусиллями колишній Союз Вишеграду (створений на початку 90-х Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Чехією. — Авт. )

— Тобто ні про який союз центральноєвропейських країн, який міг би стати геополітичним чинником, говорити не випадає?

— Гадаю, що ні. Хоча б на перших порах.

— З якими труднощами стикається Угорщина в процесі підготовки до вступу до ЄС?

— Сьогоднішнє політико-економічне становище Угорщини, як і її моральне становище, досить урівноважене. У той же час певні проблеми, пов’язані зі вступом до ЄС, існують. Це насамперед стосується питання так званих квот. Наприклад, відповідно до сільськогосподарських квот ЄС, передбачається нормування виробництва, припустимо, пшениці, молока, м’яса і подібного. Тобто ми хотіли б виробляти якомога більше якісної продукції, але — щоб уникнути конкурентної боротьби в рамках ЄС із країнами такого ж рівня — Угорщині виділяють не ті квоти, які їй хотілося б. І друге. Курс форинта, який реагує на безліч економічних проблем, завжди потрібно тримати в такому стані, який відповідав би рівневі розвитку угорської економіки. Тому зараз існує певна розбіжність між урядом Угорщини і Центральним банком. (В Угорщині, як і в усіх середньоєвропейських країнах, Центробанк має певну автономію, зокрема, визначає курс національної валюти. — Авт. ). Його сутність зводиться до того, що Центральний банк підтримує курс форинта вище за реальний, тоді як уряд прагне до того, щоб курс, принаймні, відповідав рівневі розвитку країни, політичним вимогам поточного року.

— Як це позначається на рівні життя населення?

— Щоб відповісти на це запитання, необхідно сторінки історії перегорнути трошки назад. До 90-го року, тобто до змін в Угорщині, яка мала, можна сказати, найвищий рівень життя серед так званих соціалістичних центральноєвропейських країн. Опісля сталися зміни. Буквально за рік (з 1990 до 1991) обсяг виробництва впав приблизно на 40%. Виникли й інші негативні явища. Наприклад, якщо до 90-го безробіття не було взагалі, то вже за рік один мільйон людей (біля 20% усього працездатного населення) стали безробітними. Тоді це, звичайно ж, відбивалося на життєвому рівні населення. Зараз же, через 12—13 років, рівень економіки Угорщини — приблизно на рівні 1989 року, тоді як життєвий рівень угорців залишається поки що на позначці 15% від рівня 1989 року. Йде також розшарування суспільства.

— За рік майже всі західні сусіди України вступлять до Євросоюзу, і виникнуть абсолютно нові умови. Чи зараз можна передбачити, як це відіб’ється на Україні?

— Все передбачити, звичайно ж, не можна. Невідомо, що станеться в Україні в найближчі рік—два. Гадаю, президентські вибори внесуть істотні корективи, в тому числі до політичної системи, політичної практики. Тобто, по- перше, багато що зміниться в самій Україні. По-друге, зв’язки між Україною і центральноєвропейськими країнами стануть більш бюрократичними внаслідок вступу останніх до ЄС. Це стосуватиметься насамперед візових питань. У тому, що стане складніше, наприклад, організовувати ті ж туристичні поїздки, сумніватися не доводиться.

— Чим угорський досвід модернізації може бути корисним для України?

— Вважаю, що Угорщина завжди на три—чотири кроки попереду України, а значить, вивчення українськими політиками і науковими діячами вчорашнього досвіду Угорщини, скажімо, щодо вступу до НАТО, щодо підготовки до вступу до ЄС, щодо стратегії проведення приватизації у країні, наблизить її до бажаного результату.

— Наскільки можна судити, приватизація в Угорщині проходила досить повільно. За станом на 94-й рік було приватизовано лише незначну частину об’єктів…

— Так, не було «шокової терапії». Але якщо порівнювати з середньоєвропейськими країнами, то приватизація в Угорщині проходила найбільш динамічно та безболісно. Що характерно для угорської приватизації? Наявність у різних політичних сил діаметрально протилежних поглядів на шляху її проведення. Пам’ятається, одні політичні сили хотіли створити на основі приватизації національну буржуазію, інші гадали, що потрібна не приватизація, а реприватизація (особливо в сільському господарстві). Треті — ліберали — вважали, що для того, щоб підняти Угорщину на рівень найрозвиненіших західних країн, приватизацію необхідно провести через мультинаціональні компанії (тобто за рахунок західних грошей). Четверті — соціалісти — говорили, що потрібна така приватизація, яка б якомога швидше стабілізувала ситуацію у цій сфері. Власне, повільні темпи приватизації на першому етапі зумовлені тим, що до 94-го при владі були фактично націоналісти, які намагалися створити національну буржуазію. Після приходу соціалістів і лібералів приватизація пішла, насамперед, на грошовій основі з участю західного капіталу. Внаслідок чого, до речі, західних інвестицій більше за все в Угорщині.

— Угорщина — парламентська республіка. Чи з погляду угорського досвіду, ця модель ефективна?

— Гадаю, що парламентська республіка — зовсім не обов’язкова умова. Наприклад, в Англії — одна система, у Франції — абсолютно інша, в Німеччині — ще інакша. Тобто не можна сказати, що всі політичні системи мають бути ідентичними. В Україні, як і в усіх колишніх республіках Союзу, фактично президентська політсистема встановилася після розпаду СРСР. Але зараз у всіх цих країнах по-різному ставляться до президентської моделі. Що є оптимальним для України — зі сторони сказати дуже важко. Проте, здається, українська політична еліта, яка внаслідок розпаду СРСР несподівано отримала «в подарунок» власну країну, поки що сама не знає, що їй треба робити. Проте допомагати тут ніхто не буде — українська політеліта повинна самостійно підготувати проект розвитку країни на концептуальній основі.

— Наскільки ефективна, на вашу думку, співпраця між українськими та угорськими політиками? Що потрібно зробити для інтенсифікації цього діалогу?

— На жаль, така співпраця мала б бути кращою. Але ось буквально нещодавно лідер угорського парламенту відвідувала Київ, і переговори, по- моєму, були досить-таки цікавими... Політичні партії двох країн практично не підтримують ніяких контактів... І угорські, і українські політики мають зрозуміти, що, по-перше, ми сусіди. По-друге, в Україні живе багато етнічних угорців (в основному у Закарпатті). Це створює проблеми і, одночасно, великі можливості для більш тісних зв’язків. І по-третє, ми, безперечно, зацікавлені в добросусідських стосунках. Представники вашої політичної еліти, налагодивши взаємовідносини з угорськими колегами, зможуть вивчати важливий сьогодні для України угорський досвід. А ми, зі свого боку повинні зрозуміти, що Україна — велика держава, яка завжди добре ставилася до Угорщини. І вона — величезний ринок для нашої країни.