Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Плач Ярославни,

або Українська мова здатна себе самостійно захистити
13 червня, 2012 - 00:00

Ми є свідками боїв за збереження української мови, бо вже не йдеться про її поширення, а тільки про збереження. З боку державників-патріотів лунають попередження, що будь-яке завуальоване закріплення законом привілеїв російській мові є загрозою єдності України та її державності.

З боку ж інтелігенції одні емоції. Українська мова гучніша, красивіша, гнучкіша, барвистіша і емоційніша. Культурна людина має знати декілька мов та поважати українську мову. А людина по природі істота ледаща! Коли умови примушують, то працює, вивчає. Абсолютно не знаєш української мови, але знаєш російську? Нічого страшного! Через тиждень-два все буде зрозуміло, та і тебе всі розуміють, бо українська та російська дуже близькі й схожі. Через цю близькість українська мова, маючи такого потужного сусіда, який окупував інформаційний простір в всіх напрямкам — гуманітарному, технічному, науковому — повільно, але впевнено розчиняється у російській мові. Так навіщо вивчати? А коли людина не вважає себе інтелігенцією, ви її будете вмовляти чи змушувати? А знаєте, що вона вам скаже у відповідь? І куди вас пошле? Підказати? Пан Вадим Колісниченко допоможе. А йдеться про те, чому виникла така проблема, і що треба зробити з НАУКОВОЇ ТОЧКИ ЗОРУ, а не емоційної, щоб українська мова була затребувана, і щоб не принижувати себе умовляннями — вивчайте українську мову, бо вона гарна! Щоб в Україні самі шукали де вивчити українську мову, та й ще гроші ДОБРОВІЛЬНО за це платили. Ось у чому проблема, вельмишановне панство із величезного хору «Плач Ярославни»!

Базікання про мови вже обридло. Гаслами та примусом зробити українську мову єдиною та затребуваною в Україні неможливо. Ця проблема вирішиться, коли українська стане потребою повсякденного життя. Коли громадянин нашої країни, у якого проблеми з українською мовою, буде мати утруднення, щоб придбати в магазині хліб та горілку, не кажучи про роботу, то він буде ЗМУШЕНИЙ її вивчити. Це питання без примусу можна остаточно вирішити за 15—20 років, але для цього має бути державна програма, розроблена АНУ та затверджена Президентом. Неможливо жити в Польщі не володіючи польською, хоч це слов’янська мова. Паралель польської мови знаходиться на більшому віддаленні від російської ніж українська. «Стійкість» української для російськомовного — це питання одного-двох тижнів, тому лінь, що притаманна більшості, перемагає свідомість російськомовних громадян України, до якої волають українські націоналісти (безперечно, у позитивному сенсі). «Стійкість» же польської щодо російської значно вище, тому можна залишитися без хліба, горілки та роботи, тому лінь терпить «поразку». Українська мова зрусифікована протягом майже сторіччя, а, може, й більше. Її треба відродити і це є завдання для АНУ.

Крім того, кирилиця програла змагання з латиницею. Згадаємо державні номери авто, посвідчення водія, паспорти та комп’ютери та багато іншого. Вона уже ставить додаткові проблеми перед громадянами та державою. Коли турки, молдовани, туркмени, азербайджанці, узбеки й багато інших рішуче відмовилися від арабської абетки та кирилиці, то вони нічого не втратили. Вони існують і їхнє історичне надбання залишилося при них. Глупо мати різні літери для однакових звуків. 72% кирилиці вже сьогодні можна без перешкод замінити латиницею. В рекламі цей процес стихійно вже відбувається та з роками поширюється.

Хто був за кордоном, той на собі відчув, що він «виключений» із цивілізації бо там комп’ютери зазвичай не «розуміють» кирилицю. І річ не лише в клавіатурі, а і в програмному забезпеченні. Для того щоб написати листа додому, треба переходити на латиницю чи іншу європейську мову. Таких труднощів не мають навіть узбеки. Безперечно, поки ще більшість українських літніх академіків, які за кілометр оминають комп’ютер, будуть до бійки відстоювати надбання Кирила та Мефодія та їхніх учнів. Хоча важко погодитися, що їхній «винахід», вірніше — їхніх учнів, наприкінці ІХ століття, коли латиниця існувала уже близько 1200 років, був великим досягненням. Коли б вони доповнили її літерами, які віддзеркалюють особливості слов’янської мови, тоді б це ще було зрозуміло. А так це був «винахід» існуючого колеса з деякими новими спицями з метою побудувати паркан між південно-східними, східними слов’янами та західними. Настав час руйнувати цей паркан, бо ми ж офіційно проголосили інтеграцію на захід, а не схід.

До речі, на початку XVIII століття росіяни «згубили» літери S, Z, I, N, які були в кирилиці. Тож відродження української мови — це процес довготривалий і більш науковий, ніж політичний, а наука у нас у занедбаному стані. Політика навколо української мови у цьому питанні та навколо цього питання у даному разі повинна йти на «причепі» локомотива розвитку української державності, а політики намагаються «причеп», та ще який потребує капітального ремонту, поставити попереду локомотива. Така система не здатна рухатися шляхом поступу української державності.

Прикладом для України, як «молодої» держави, може бути Ізраїль, який починав будувати свою державність майже з «чистого аркуша» 1948 року.

Іврит, що вважався мертвим протягом вісімнадцяти століть, за короткий час став мовою повсякденного спілкування, державною мовою. Це стало можливим завдяки зусиллям ентузіастів — патріотів. Ідея відродження івриту була невід’ємною частиною ідеології, головним у якій було — відмовитися від мов, якими розмовляли євреї, що мешкали під іноземним пануванням. Але вони не тільки відродили «мертву мову», а й продовжують її розвивати зусиллями вчених Академії мови іврит.

Відбувається це у такий спосіб:

1. Зміна значення древніх слів.

2. Утворення нових слів від існуючих.

3. Запозичення іноземних слів

і т.д.

Виникає запитання, а де наша Академія української мови? Чому вони змогли відродити «мертву мову» та зробити її державною, а ми не спроможні зберегти що маємо? А тому що політики проблему мови використовують тільки з метою отримання влади замість намагань зміцнення державності. В той же час, вчених, у першу чергу «старої закваски», влаштовує стан української мови, бо можна продовжувати дискутувати навколо спотвореною радянською владою українською мовою не напружуючи мізки, а також є боягузтво уславитися реформатором, що крім неприємностей нічого не додає їхньому комфортному життю.

Українська мова здатна сама себе захистити. Для цього потрібно реалізувати мінімум два рецепта (насправді їх більше, але це вже план, який мають розробити науковці):

1. Ліквідувати «українські» слова, нав’язані московською владою за 70 років, оскільки є більш ніж достатньо українських синонімів, які присутні навіть в «сталінських» словниках та повернути хоча б на рівень 20-х років ХХ століття.

2. Перейти на латиницю.

Дотримання цих рецептів змусить чи вивчити українську, чи наймати перекладача. Приклад, що це так, слов’янські мови: польська, чеська, словацька, сербська (кирилиця впевнено та швидко витискається латиницею).

Коли використати два запропонованих рецепти, то активні учасники форумів із РФ та «українські» громадяни — українофоби, зникнуть із форумів як «роса на сонці», чи відпадуть, як яйця з продподатку. Ви бачили таких «форумістів» із РФ на сайтах Польщі, Словаччини, Чехії? Їх там немає!

Ось так українська мова здатна сама себе захистити без умовлянь та особливих законів спрямованих на її захист та й України також!

Анатолій ПАВЛЕНКО, незалежний експерт
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ